Привіт! Мене звати Ірина. Я журналіст, письменниця і музикант. Але розповісти хочу зовсім не про те, чим займаюся зараз. Мова піде про школу.
Я виросла у селі Ковалівка на Тернопільщині, у сім’ї педагогів. Школу закінчила дев'ять років тому. Закінчила – і забула.
Однак, іноді доводиться згадувати, особливо, коли бачу, як сотні школярів стикаються з тими ж труднощами, що й моє покоління. Додам, що проблеми, які я тут описую, стосуються здебільшого дітей із сільської місцевості. Хоча, то вже вам судити.
Ми з моїм братом часто порівнюємо, якими ми були в школі і якими є зараз, і кожного разу все більше вражені, бо різниця надзвичайно велика. В школі ми були скромними, сором’язливими і тихими дітьми вчителів, намагаючись бути завжди зразковими, аби нікого не підвести і водночас не дати шансу одноліткам поглузувати над собою, завжди етичними, ввічливими і відповідальними.
Зараз же ми сміливі. Ми впевнені у собі, знаємо чого хочемо, не соромимось своїх вподобань, відверто дискутуємо на будь-які теми, відстоюємо свою позицію, заявляємо про себе, вміємо говорити тверде «ні» і тверде «так», вміємо жартувати над своїми невдачами і у всьому шукати позитив. Ми не боїмося пробувати і помилятися, не боїмося ризикувати.
Чому ми не могли бути такими вже в школі?!
Під час навчання в школі я була дуже активною: отримувала відмінні оцінки, брала участь в конкурсах, олімпіадах, змаганнях, фестивалях, виступала на концертах, паралельно вчилася в музичній школі, а ще сапала городи, полола грядки і пасла череду, коли бабця просила. Тоді, я вважала, що вимотую себе на повну і беру від життя по максимуму. Але я й гадки не мала, які можливості були у школярів мого віку, скільки вже тоді існувало програм розвитку, обміну і самовдосконалення. Мені навіть не могло приснитись, що можна поїхати навчатися за кордон на цілий рік, писати гранти і втілювати свої ідеї в життя, подорожувати, брати участь в конференціх, вигравати стипендії і робити те, про що мрієш, навіть, якщо у твоїх батьків не завжди є можливость фінансово тебе підтримати. Але на жаль про це я дізналася тільки, коли вступила у вуз.
Що заважало в школі?
Я, як зараз, бачу своїх однолітків – бачу залякані і виснажені обличчя, які вже не знають, що в них хочуть, які постійно чогось бояться, які мріють закінчити школу і скинути з себе цей тягар.
Але який тягар? Все, що нас обтяжує в школі – надумане. Все чого ми боїмося – вигадки. Потрібно лише випрямити плечі, підняти голову, розплющити очі, забути про будь-який страх і просто вчитись, насолоджуючись шкільними роками.
Ви запитаєте: як ними можна насолоджуватись?!
В мене не було інтернету протягом 11 років навчання в школі, а комп’ютер вдома з’явився, лише коли я була на третьому курсі.
Зараз ви маєте все, але не користуєтесь цим. Замість того, щоб переписуватись в соціальних мережах, грати в ігри чи щогодини міняти аву, можна стільки всього корисного знайти для себе. Замість того, щоб дивитись в монітор о 2 ночі, бо купа друзів онлайн, можна лягти спати до 12, добре виспатись і не клювати носом на першому уроці. Замість того, щоб переглядати дурні відео на Youtube, можна завантажити собі черговий урок з іноземної мови, з гри на гітарі чи взяти участь у якомусь конкурсі. (До речі, якщо добре знати англійську, кількість таких конкурсів може зрости для вас у кілька разів). Замість того, щоб сотню разів оновлювати сторінку Фейсбуку, можна піти пограти в футбол чи роздрукувати рецепт нової випічки і спробувати зробити рідним сюрприз.
Ось вам кілька порад:
1. Розвивайтесь. Треба шукати можливості, а не виправдання.
Ви молоді, весь ваш час – тільки для вас. І в школі ви вчитеся, бо це потрібно тільки вам, а не вашим батькам чи вчителям. Всі виглядають вимогливими, бо лише хочуть допомогти. Важливо мати стимул – знання це ваша зброя. Без них – ви не цікавий співрозмовник і не достатньо хороший спеціаліст. Повірте, те, що вивчите в школі, пам’ятатимете все життя. І чим більшим буде ваш фургон із знаннями, тим легше буде вчитись в університеті, працювати на роботі і досягати успіху.
2. Дозвольте собі помилятись!
Дозвольте собі піти до дошки і почати розв’язувати задачу з геометрії неправильно. Дозвольте собі сказати, що ви не вивчили сьогодні цей параграф, але запевніть вчителя, що знатимете його на наступний урок і першим підете відповідати, замість того, щоб червоніти, опускати очі чи, не дай Бог, плакати. Від помилок ніхто не застрахований. Крім того, вони несуть в собі великий досвід, бо вчать нас «як не треба робити» або «як треба». Це ваше життя і в школі теж треба жити. Жити, а не виживати.
3. Відкрийтесь.
Почніть слухати уважно і навчіться чути. Відповіді такі прості і вони так близько. Навчіться приймати допомогу і не обурюйтесь кожного разу, грюкаючи дверима, коли хтось хоче дати пораду. Без неї буде дуже важко, коли підете вчитись в чуже місто, де вже не буде турботливих мами і тата.
4. Нічого не бійтесь.
Ми забуваємо важливу істину – ми ходимо в школу, щоб вчитися, щоб здобувати знання, щоб дорослішати і самостверджуватися, а вчителі – низький їм уклін – як поводирі і наставники, мають нам у цьому допомагати. Не залякувати, не сварити, не ображати, а допомагати. Саме таких – вчителів від Бога – ми згадуємо навіть, коли вже вчимося в університеті і надсилаємо їм листівки на Новий рік. Ви не маєте стояти із своїм другом біля учительської і тривожно сперечатись, хто буде стукати у двері, а хто - щось запитувати. Треба сміливо підходити і говорити. Виробляйте впевненість у собі. І вас поважатимуть.
5. Знаходьте час на самоосвіту
Так, я знаю, в кожному класі є розбишаки, учні, які порушують дисципліну, списують, але вони не мають заважати іншим. Не мають і не можуть, бо, якщо я хочу вчитися, я вчуся, бо це моє життя і мій час.
Вчитися в школі добре, але свій мозок постійно потрібно збагачувати новими знаннями – так ви завжди будете на крок попереду. Навіть мінімальні зусилля в юності, виправдають себе в майбутньому. А уявіть, що буде, якщо докладати максимальних зусиль?!
6. Не лінуйтесь і не жалійте себе.
Забудьте про лінь. Вона не має стояти на заваді вашому розвитку і вашому успіху. Все тільки завдяки наполегливій праці: перемога, яка дається надто легко чи випадково – не солодка.
7. Сьогодні.
Не відкладайте на завтра. Беріть від сьогодні по максимуму: дочитуйте книжку до кінця сьогодні, домашнє завдання робіть сьогодні, навчіться грати в шахи сьогодні, виконайте прохання мами сьогодні, здійсність свою мрію або станьте бодай на крок ближче до неї теж сьогодні. Лише тоді ви побачите наскільки прекрасне життя, наскільки багатогранні ви і скільки всього можна встигати, маючи на рахунку ті самі 24 години.
8. Любіть себе.
Це не означає, що треба стояти перед дзеркалом і милуватись собою. Дозвольте собі те, що досі забороняли через страх, сором’язливість чи невпевненість. Не будьте байдужими до себе і до життя, тоді воно лише усміхатиметься вам. А ще любіть людей. Всіх.
І ще одне. Якщо вам «пощастило» навчатися у тій школі де, працюють ваші батьки, чути зі всіх сторін, як вам через це добре і легко, що ваші оцінки несправжні, а медаль – підкуплена, спробуйте подивитись на це з оптимістичної сторони. Не сприймайте усі докори, думки чи підозри інших, як істину. Час все розставить на свої місця, адже в 11 класі ви можете здати зовнішнє незалежне оцінювання найкраще на цілий район, область чи всю Україну... Хіба хтось наважиться сказати тоді, що ваші карти були підтасовані?! Головне самому знати, що у тебе все чисто. А правда у кожного своя.
Ви можете зробити шкільні роки кращими вже сьогодні. Більше сміливості, більше впевненості – і вперед! Повірте, усе вдасться! Успіхів Вам!
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter