Ну що ж, трохи флешбеку: закінчили на розповіді про мої вдалі й не дуже спроби знайти спортивну секцію в Меці. Але цього разу хочу більш детально поділитися з тобою, читачу, про навчальний процес, свою студентську групу, викладачів і трохи розвіяти стереотипи про Францію, жителів Китаю і, знову ж таки, поділитися хорошим настроєм!
Почну з того, що ми приїхали на пари із тижневою затримкою, а тому в колективі всі були знайомі й викладачі вже склали перше враження про своїх підопічних. Тому нам з Юлею довелося наздоганяти втрачене і старатися не нав’язливо добре себе зарекомендувати, адже яке перше правило університетського клубу ботанів? Правильно, нікому про нього не розказувати. А друге? Спочатку ти спрацюєш на репутацію, а потім вона на тебе. І третє? Спочатку ти працюєш на диплом, а потім ніде… Ой, це негласне правило і його студенти не повинні знати до вручення предмету радості й гордості батьків та рідних. Окей, окей, трохи чорного гумору від без місяця магістра. Так от, більшість викладачів були адекватні й виявилося, що ми пропустили лиш вступні лекції та ці от знайомства з вимахуванням уявними… багажами знань, які тяжко здобувалися усі минулі роки. Але гайз, хто мене знає зі спорту чи з навчання, то трохи в курсі, що якщо Таю не питають, то вона і не буде їздити по вухах про змагання, медалі і тд. Тому розповідати про мови, які вчила, університет, перекладацький і педагогічний досвід (незначні поки) було чимось, на кшталт, як Сімбу вперше показали всьому племені в першій частині Короля Лева.
Наприкінці попередньої статті я анонсувала кілька тем для наступної розповіді й перша з них: «Китайці і з чим їх їсти». Насамперед скажу, що в ході дослідження не постраждав жоден житель Китаю та при вивченні їхнього раціону собака, кіт чи тарган теж залишилися живими – тобто ті, кого ми думаємо, що вони включають в список продуктів (фінгерс кроссд, щоб жарт тобі зайшов). Якось нас запросили одногрупник і одногрупниця в гості спробувати екзотичні для нас страви, а ми не відмовилися. Хто чернівецький, то, певно, бачив в підвальному приміщенні будинку-корабля китайський ресторанчик «Пекін», так от, навіть, хто там і не був, то по опису трохи ясно, що треш трешняковий. В ході вечора я поставила своїм новим знайомим кілька питань, які мене цікавили й хотілося почути їхню думку:
- Чи правда, що вони бояться цифри 4, яка співзвучна слову «смерть» на китайській і чи страх такий, що вони не мають 4 поверху в будівлях? Це тому що 4 це сума чисел в 13? Відповідь: ці забобони здебільшого стосуються старшого покоління і не в такій гіперболізованій мірі.
- Чи вони проходили в дитинстві відбір на якусь спортивну секцію з огляду їхні фізичні дані? - Ні.
Далі я відмітила трохи фактів впродовж трапези й спілкування:
- Їли ми не рис, як ти міг подумати, а локшину….рисову)) із відварними м’ясними штуками і тд.
- Поміж жителями Китаю ходять легенди про красу українських дівчат, а тому у більшості юнаків, то як ціль життя – дружина родом з України.
- В рідному місті дуже цінується знання іноземних мов, а тому по завершенні навчання вони повернуться назад, адже професія викладача добре оплачується.
Так-так, я пам’ятаю, що була ще одна делікатна тема про викладача з не традиційним поглядом на усталені норми у плані відносин. Напишу про це так: мужчина реально ігнорив дівчат під час дискусій, ще й так вийшло, що сильна стать в нашій групі не дуже говірка в принципі, а тут ще й наукова англійська і цей небагатослівний факт засмучував викладача дууже сильно. Більш, ніж впевнена, що у багатьох перша згадка про інгліш викликає стартовий пакет слів і фраз з фільмів 90 х : «Вот зе фак? Фак ю, мен». А тому я за кілька занять впевнилася, що щоп’ятниці мене чекатиме кліп на пісню Алли Пугачової «Айзберг в океане», але рук я не опустила і за 3 місяці може на 0.01% та брила льоду підтанула.
Фінальна фінансова тема, про яку я коротко напишу: Хьюстон, у нас проблеми. Чесно, протягом 4.5 студентських років я вчилася на держ замовленні та витягувала на стипендію до того моменту, поки трохи не змінився закон про те все і я не лишилася за бортом фін.щастя. Тож крім курсу євро, який я знала, як номер на своєму рукаві, як співав Цой, я ще й травила себе фактом, що витрачаю не свої власні кошти, а живу на шиї у батьків. Якщо раптом цю оповідку читає юна особа, яка не вчиться і не працює і паралельно просить кишенькові гроші на сіги та Балтику 9, то мені тебе шкода, бо немає нічого прекраснішого, ніж усвідомлення того, що ти заробив ці кошти й ти сам собі і сеньйор і васал та васал мого васала мій васал. Так от, рецептика, яка не рахувати в євро не існує, є лише час, який лікує рани, а мою він підлатає рівно до того моменту, коли я піду на роботу і відпрацюю витрачене й піду в плюс.
Хочу ще трохи з власного спостереження додати про самих французів і хибні уявлення про Францію:
- Берет. Хто сказав, що це головний атрибут їхнього гардеробу? Ще не бачила нікого з цим аксесуаром.
- Романтика, мон aмур, же тем/ Romantique, mon amour, je t’aime… Та ніби ні, може то Ейфелева вежа і Фрейд всіх в тому переконали.
- Жаб’ячі лапки, багет, круасани 24/7, вино і сир. Ну багет, сир – ок, все інше – ні.
- Міми, музика на вулицях – ой, ну, не хочу розчаровувати, але ні, то все бутафорія.
Але хочу зазначити один приємний випадок, який має стати закономірністю – я чекала на автобус, а біля мене тусило багато народу і багато хто з них палив і, барабанний дріб, одна дівчинка поцікавилася чи мені не заважатиме її цигарковий дим. Всі ми знаємо про небезпеку пасивного куріння, тому варто на таке звертати увагу.
На останок хочу розповісти про цікавий вечір на дзюдо, текст з мого профілю на інсті:
«А на фото моя п'ятниця 13 в секції дзюдо в Меці на змішаному тренуванні компетіторів і новачків(я в другій тусовці). В гості забіг Sandro de Oliveira Almanda - мужчина з Бразилії, який займається дзюдо:) і він працював в Україні в Кривому Розі. Збіг?)) Розповіла йому про розвиток джиу в нашій країні, про наших блекбелтів: Артема Сидорова, Вадима Пузанова і Пашу Столяра в Австралії) і про те, що для багатьох джитсерів Бразилія - це як "побачити і вмерти", бо вже бачив все і що для нас це здебільшого Батьківщина топових джитсерів)»
Пройшло вже трохи часу і на носі сесія, тому, я думаю, що напишу про те, чи все гуд з викладачами вже опісля неї й разом розповім, як пройшла сесія вдома, в рідному університеті та про славнозвісні чорні п’ятниці.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter