Впевнена, наш пра-пра-пра-пра-пра-дід навіть не здогадувався, що через два століття очолюватиме восьме покоління у великому Сімейному дереві, яке побудували його нащадки! Уявити тільки - він народився ще за часів Наполеона, ще до Шевченка, до скасування кріпацтва, до війни... Чи думав він про те, щоб залишити слід та стати знаменитим, чи вистачало йому на хліб і чи знав він грамоту, чи міг собі уявити далеких пра-… правнуків, які працюють за комп’ютерами опівночі без гасової лампи чи навіть печі на кухні й активно обговорюють його життя? Сьогодні ми вписуємо ім’я цього чоловіка у наш родовід, заочно знайомимося з дружиною та дітьми і тішимося, що зазирнули так далеко у минуле. Своє минуле.
Людина, як і дерево, без коріння не може жити!
Коли я вголос прочитала цю фразу своєму чоловікові, він іронічно усміхнувся, мовляв, занадто гучно сказано. Світ зовсім не зійдеться клином, якщо ми не знатимемо своїх предків. Життя продовжуватиметься. Але, якщо все ж знатимемо?!
Вчора ти син, сьогодні - батько, завтра - дідусь, післязавтра - прадід. І чим більше цих “пра”, тим менше зв’язку з нинішнім поколінням, тим менше про тебе знають нащадки. Як варіант, твоє ім’я або якийсь цікавий випадок із життя. Втім, якщо ти розпитаєш по максимуму у свого дідуся і збережеш цю інформацію, твої діти знатимуть дуже багато про свого прадіда, а їхні - про прапрадіда! Безцінна інвестиція у літопис історії свого роду, чи не так?
“Але для чого все це?” - запитаєте ви.
- Внутрішня гордість
Торік мій чоловік поїхав до своєї бабусі в село, попросив дістати із шафи старі альбоми і розповісти все, що пам’ятає і все, що знає. Вона - жива пам’ять, а це - безцінно. Жінка з блиском в очах гортала сторінки, доторкалася вказівним пальцем чорнобілих світлин, задумувалася, розпливалася то в сльозах то в усмішці і заходилася згадувати. Їй було приємно поринути думками у своє дитинство, розповісти про батьків, сестер, поділитися з онуком тим, що можливо відомо вже лише їй. Чи була вона здивована, що він про це питає? О, так! Як? Років з 20 ніхто не торкався тих фотографій - чому, чому вони зараз стали такі важливі?! “Внутрішня гордість”, - відповів чоловік. Бажання і можливість вимовити фразу: “Я знаю свій рід!”.
- Знання - це сила
Кожного разу, коли ми знаходимо інформацію про наших родичів, думаємо не лише про те, що наше Дерево таким чином зростатиме, а й про те, що збагачуватимуться наші знання. Нещодавно натрапили на цікаву статтю, де йшлося про те, що психологи рекомендують дізнаватися про своїх предків якомога більше: не тільки їхні імена, звання чи соціальні статуси, а й дещо про характери, стан здоров’я та стосунки в родині. Кажуть, тіло людини пам’ятає на генетичному рівні чотири покоління. І, якщо ми не знаємо своїх пращурів або цураємося свого роду, це може відобразитися на фізичному чи психологічному стані. Знати своє коріння - це те саме, що мати міцний фундамент. І, як мінімум, просто приємно знати, що знаєш! Даруйте за тавтологію!
- Зв’язок з історичними постатями
А що, як Пилип Орлик - наш далекий родич? Чи Богдан Хмельницький?! Чи можливо наш рід має французьке, німецьке, польське коріння? Вибудовуючи ланцюжки між поколіннями, ми водночас дізнаємося цікаві, незвичні факти про наших рідних. Наприклад, те, що прапрадід побив усі рекорди в родині, бо мав аж 14 дітей. Або те, що сестра діда мого чоловіка одружилася з українцем, але потім все життя вони мешкали у Казахстані. І це ще далеко не все, що нас дивує, вражає чи тішить. Наразі ми маємо інформацію про ВІСІМ поколінь нашої родини. Це означає, що найстарший член роду по відношенню до наймолодшого є пра-пра-пра-пра-пра-дідом. У нього незвичне ім’я - Ілаш. І народився він наприкінці 18 століття.
- Статистика
Завдяки тому, що інформація про всіх наших рідних є в одному місці, дуже зручно відслідковувати найпопулярніші прізвища, унікальні імена, дні народження. кількість дітей, місця проживання. Наприклад, наразі у нашому Сімейному дереві півтисячі осіб, найпопулярніше жіноче ім’я - Марія (зустрічається аж 24 рази), чоловіче - Іван (21 раз). Тим часом, Святослав, Пантелеймон, Тереза, Христина - лише раз. Загалом всіх імен - 104, прізвищ - 90.
- Елементарна цікавість
Якось мій чоловік показав своєму татові фото його діда (свого прадіда). Той був шокований, бо бачив це фото вперше, тому навіть попросив поділитися ним, аби показати своїй мамі (бабусі мого чоловіка). Думаю, продовження історії не варто писати - фото моєму чоловікові якраз і дала його бабуся! Мораль: цікавитись потрібно. Часом інформація може сама до тебе прийти, але в більшості випадків знаходить той, хто шукає!
- Подібність.
Це дивовижно, але в родині мого чоловіка вже була Ірина Гавалешко! Понад 100 років тому (1886 року народження). І, що цікаво, народилася вона теж восьмого числа, щоправда не серпня, як я, а березня. І на 105 років раніше. Хоча, можливо, й більше. Бо Іриною Гавалешко я стала лише три роки тому :)
Так, ми в цьому питанні ще початківці: вчимося збирати інформацію, протягуємо нитку від одного покоління до іншого, пробуємо цікаво та доступно все візуалізовувати… І ми поки не можемо прокласти міцний міст до 15 століття чи до часів Київської Русі. Але ми в процесі. Можливо, втомили наших родичів постійними допитами, можливо, працівники архівів вже не раді відповідати на десятки наших повідомлень, але ми йдемо далі. Ми копаємо, чуєте?! Ми хочемо знати все! Ну, гаразд-гаразд, тільки те, що маємо знати.
А знаєте…. Довгі зимові вечори - все-таки ідеальний час, щоб приїхати до бабусі та дідуся в розвідку! Не тільки для того, щоб розповісти, як справи у вас, молодих, який курс біткоіна чи як багато лайків зібрало ваше останнє фото… Є ще дещо, що не варто відкладати на потім. І ви знаєте що! ;)
Познайомитися з родинним деревом сім'ї Гавалешко можна тут
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter