12 Січ 2018 о 14:26
0
1072
Ош дуже відрізняється від усіх інших міст Середньої Азії.
Воно знаходится посеред гір.
Я був дуже здивований коли заїхав в це місто, що на південному заході Киргизстану, 15 км від кордону з Узбекистаном.
Того дня, ввечері, я заїхав з суворого Узбекистану, проїхавши його гори, перевал, спеку, безмежні поля кавунів, динь, бавовни. Раніше тут проходив Шовковий Шлях.
Я проїхав країну незвичайної, своєрідної гостинністі, великої кількісті вишкулених військових, які повсюди, проїхав гори, ріки та степи, столицю Ташкент, древні міста Ангрен, Коканд, Андіжан... Місто Ош знаходиться поблизу Узбекистану. Через нього колись теж проходив Шовковий Шлях.
Зараз це сучасне місто з великою кількістю ринків, ресторанів, кафе, торгових центрів, банків, парків тощо... оточене воно химерними горами. Деякі з них мають свої назви. Мене найбільше заінтригувала гора під назвою "Черепаха". До таких гір притягує, як магнітом.
Проходячи на велосипеді цей шлях - мені було важко відірвати погляд від такої дивовижної місцевості. То була лише околиця міста. Проїхавши невеликий поворот, вдалечі, на дорозі, я побачив трьох велосипедистів. Вони мене теж помітили, а коли під'їхав ближче, зрозумів, що став об'єктом їхнього спостереження.
Киргизстанці досить зацікавлений народ. До міста нас вже їхало четверо. То були школярі, двоє хлопців та дівчина. Один із них декілька разів маневрував, заїзджав то попереду мене, то позаду. Видно, туристи на велосипедах рідко з'явілялися на цій дорозі. Навряд вони взагалі тут проїжджали. Причина всьому - Узбекистан.
Усі з Європи їдуть в Киргизію через Казахстан, прямо до столиці Бішкек. А я зробив крюк. Та ще, можливо причина не тільки в короткій чи довшій дорозі. Узбекистан - дуже гарна країна з древніми містами, такі як Самарканд, Бухара. Але в Узбекистані, на відміну від інших пострадянських країн, дозволяється перебувати до 5 днів без реєстрації, без віз. Це створює певні труднощі, та ризик мати справу з узбекськими прикордонниками. Тому я дуже поспішав, щоб проїхати ті 450 км.
Отже, туристи цією дорогою в Ош не їздять. Хоча у самому місті багато туристів, вони заїжджають іншими дорогами. Тому усю дорогу ті, кого я зустрічав в Узбекиставні, чому я їду в Киргизію через їхню країну. Військові по дорозі разказували, що туристи-велосипедисти тут не їздять взагалі.
На шляху доводиться проходити перевал не для слабкодухих. Там майже кожного дня відбуваються аварії. По-перше, не кожне авто туди підніметься; по друге, кожне авто готують до підйому так, ніби це виїзд в останню путь. Виявилося, що "до смаку" ця дорога тільки туристам-альпіністам, які люблять підкорювати гори поблизу Таджикистану, а там є свої 7-тисячники.
Зрозуміло, чому школярі на велосипедах були так зацікавлені, побачивши мене. Так я заїхав в місто Ош. Вже темніло. Прибувши до міста, перш за все потрібно було знайти одну із двох адрес, де мешкали мої знайомі. Мої обіцянки приїхати тягнулися вже 4 роки. Врешті решт я це зробив! Приїхав велосипедом з України!
Потрапивши в житловий район - відчувалося, як удома. Все ніби в Чернівцях. Так затишно... Мене чудово зустріли жителі.
Зіскочивши з велосипеда, я пішки намагався знайти адресу. Все було досить близько, здавалося, але темний вечір, година десь дев'ята. Нічого не видно. Мені потрібна була допомога. Не видно було ні назв вулиць, ні номерів будинків.
І ось, мені пощастило. Молоді хлопець та дівчина, Актан та Аїда. Разом було набагато краще шукати потрібне. Довго шукали, але знайшли! Їм було дуже цікаво знати звідки я, чому на велосипеді, що бачив, до кого/куди їду, хто мене чекає у тому будинку, який ми ледве знайшли.... чим займаюся і так далі.
А я був здивований тим, як охоче вони мені допомогли, адже йшли зовсім в іншу сторону, а коли я сказав адресу - близько півгодини допомагали в пошуках.
Після цього яніяк не міг із ними попрощатися. Здавалося б, чому? Все просто - таке неймовірно затишне й комфортне місто і таке тепле дружне спілкування. Я зрозумів, що тут - скрізь так. На кожному кроці. Вистачало тільки запитати чи натякнути.
Зізнаюся, якщо знову зберуся в Киргизстан - поїду через Ош. Актан з Аїдою розповіли мені про Киргизстан: де побувати, що не пропустити, і сказали, до яких гір можна швидко дістатися, відпочити і встигнути повернутися до кінця дня.
Хочу сказати, що Ош в ту пору року схожий на казкове місто, яке розміщене на черепаховому пансері, як в древніх теоріях форми Землі. Атмосфера в ньому надзвичайна! Дуже відрізняється від усіх інших міст Середньої Азії, які мені довелося бачити.
Ош особливо буде цікавий романтикам та художникам. Для сімейного відпочинку там є все. Головне - знати місця, а ще краще - мати знайомих, які раскажуть про ці місця.
Якби у мене була можливість відкрити свій вело-клуб, то я б відкрив його там. Місцем зустрічі учасників і центром клубу стали б ті невисокі золотисті гори, наче хвилі. Зробити б там вело-маршрути... Покататися там - це джерело величезної енергії. До речі і вода там є доступною завдяки річкам, джерелам та штучним каналам. Холодна та чиста. Клімат чудовий, дещо холодніший, ніж в Узбекистані чи Казахстані. Там можна чудово провести час... що я і зробив!
Також: бачив місцеве весілля, відбулося багато нових знайомств, подарунки, сувеніри, прекрасні незабутні вечори, відпочинок на озері, в готелі, вдома на окраєні міста. Скуштував плов, різні національні випічки домашнього приготування, солодоші. Були купання на озері, на човні, катамарані. Побачив, як живуть і відпочивають місцеві діти та люди різного віку і сам разом з ними проводив час... все це було, як нове життя, в новому оточенні азіатських традицій та радісних людей, абсолютно безтурботних!
Я там зрозумів,чому киргизстанці вважають Ош майже якоюсь окремою столицею. Люди там дуже доброзичниві. Просто так приймають за свого, я побачив Киргизстан зсередини. А він дуже красивий. Я зненацька ставав членом сім'ї. Ніхто не хотів нічого чути про плату. Це була гостинність. Те ж саме я можу сказати про інші міста того краю: Джалал-Абад, Талас, Каракол, Тюп та багато інших поселень.
Кожен день я заїзджав та виїзджав із сіл та міст, і завжди знайдеться хтось небайдужий напряму запитати і в результаті наполягати заїхати до нього в гості. А то й не один такий буде.
Бували такі дні, що я не витрачав ні копійки, ні одного сома, а отримував стільки приємного.
Дуже багато киргизстанців, узбеків та казахів, якщо чують про Західну Україну - знають про Львів, Карпати, інколи Чернівці, Ужгород... Більшість киргизстанців - мусульмани, але є й християни. Вони чудово розуміли, що я не мусульманин, та це ще більше їх зацікавлювало.
Врешті-решт, я дуже зблизився з цим народом та релігією, хотів я цього чи ні... Вечорами, коли лягав спати в наметі десь поблизу міста чи села - я засинав під їхню молитву Намаз, яку чути за декілька кілометрів через гучномовець. Все це було дуже милозвучно та зворушливо, приємно й незабутньо. Сумні молитви, східні мелодії, це все в одному голосі звучало і я переживав щось незбагненне. До цих пір, з того часу, вдома по радіо шукаю хвилю, де читають мусульманский Намаз, і все це - щоб згадати поїздку, де я жив майже 2 місяці.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter