Децентралізація в Чернівецькій області.
Друкопис програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ від 28 травня 2015 року.
Запрошені гості: Ольга Чепель, експерт регіонального офісу реформ та Ярослав Кушнірик, секретар чернівецької міської ради
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Ольго, розкажіть про адміністративно-територіальну реформу. Звучить дуже серйозно, але насправді, що вона передбачає?
Ольга Чепель: Будь-яка реформа, якого б вона характеру не була, якщо зрозуміти правильно її зміст, тільки тоді учасники досягнуть успіху в такій реформі. На сьогодні ми маємо такий базовий документ: Закон Про добровільне об’єднання громад. Це документ, який дозволяє громадянам вступити в перший етап реформи, тобто визначити для себе, врахувавши історичні, різного роду етнічні особливості, до об’єднання. Другий документ – це методика, яка більш практично, детально регламентує об’єднання. Що таке укрупнення, або об’єднання? Це один з етапів, який охоплюється поняттям децентралізації. Бо децентралізація, це коли повноваження з центральної влади опускається на місця. Для того, щоб передати з центру, з верху, на низову ланку, тобто громаду, треба створити потужну громаду, об’єднану, яка змогла прийняти ці повноваження дати їм спроможність та фінансовий ресурс, який би вони могли використовувати.
Людмила Григорчук: Тобто маленькі села треба приєднати до великих сіл, щоб вони могли їх підтягнути фінансово.
Ольга Чепель: Не обов’язково маленькі до великих сіл, а і малі між собою можуть об’єднуватися і великі між собою. Добровільність якраз це включає, що громада має бути фінансового незалежною і не просто існувати, а розвиватися, сама має вирішувати проблеми місцевого значення, а не чекати, щоб центральна влада щось вирішувала. Головне – спростити всі ці послуги, яких потребує село.
Людмила Григорчук: Ярославе Денисовичу, чому раніше цього не було? Чому ми так довго йшли до цього, якщо це так важливо? І потрібно?
Ярослав Кушнірик: Справа в тому, що якщо ми подивимося історично, то у нас був такий адміністративний поділ, але дивитися весь час на історію і триматися того, щоб було, теж не можна. Беремо приклад Польщі. Історично теж у неї було, воєводства були, населені пункти, всіх, хто пам’ятає Польщу у 80-х, у 90-х років минулого століття, потім хто був в нульових роках, а тепер поїдьте, подивіться, яка Польща сучасна, вони цей етап, який ми говоримо про адміністративну реформу, про укрупнення, вони пройшли у 90-х роках. Вони тоді пройшли процес, у них пройшло укрупнення у гміни, це, що у нас називається громада, у них гміни. Вони створили громади потужні, з великої кількості населених пунктів, сільських рад, їх стало набагато менше, але вони всі стали спроможними, як у нас люблять говорити. Вони могли отримати ті повноваження, скільки коштів, скільки вони можуть реалізувати і якщо ми подивимося, на якому етапі розвитку знаходиться Польща, то різниця дуже велика. Причому у них стартові можливості були не кращі.
Людмила Григорчук: Це укрупнення допомогло фінансово піднятися?
Ярослав Кушнірик: Звичайно, вони поклали собі за мету, розрахували, що їхня гміна має бути порядка 13-15 тисяч населення. Зараз вони кажуть, що в принципі можна було вищу планку ставити, до 20 тисяч. Але це була норма середня, по якій проходила ця реформа. Зрозуміло, що в гірських районах у них трошки інакше, тому що там практично неможливо витримати такі норми, то у них є і 4-5 тисяч. Але вони пройшли її. І питання в тому, що реформу треба проводити не тільтки шляхом укрупнення, вони базово вирішили два питання. Перше: вони зробили спроможні громади і друге: вони віддали фінансову самостійність і право розпоряджатися фінансами саме цим гмінам. Якщо подивитися на їхню структуру фінансову, то найбільше коштів залишаються на місцевому рівні.
Людмила Григорчук: Те, про що ми мріємо
Ярослав Кушнірик: Так. Неможливо зробити реформу і пройти польським шляхом, висмикнувши щось. Я говорю про Польщу, тому що варіантів успішних реформ є багато, наприклад, Сінгапурське чудо, але там зовсім інший менталітет, там Азія, авторитарний режим там був. Жорсткі закони, в нас народ свободолюбивий, я не думаю, що сінгапурський варіант у нас би пройшов. Поляки і ментально до нас ближчі, і країна спріврозмірна з нами і по площі, по всьому. Є нормальний приклад вдалої реформи і треба йти тим шляхом. Адже вони зробили не лише укрупнення, але й кошти віддали на місця.
Людмила Григорчук: Скільки часу вони проводили реформу?
Ярослав Кушнірик: Десь порядка 7 років, вони проходили повністю, від самої ідеї, поки вони її проходили.
Людмила Григорчук: Також на добровільних засадах?
Ярослав Кушнірик: Воно добровільно як, добровільно в тому, що ти можеш об’єднуватися з лівим сусідом, або з правим, але принцип такий: ти маєш мати спроможну громаджу. Я говорю за 7 років, це етап, коли вже все було. Сам процес відбувся швидше, але від ідеї, до результату позитивного пройшло десь 7 років, зрозуміло, що це було набагато швидше. Тому в нас так само має бути швидше. Ми не маємо рахувати з минулого року. Ми реформуємося з 91 року.
Людмила Григорчук: Ми вже спізнилися.
Слухач. Іштван. Пан Гройсман казав, що область буде називатися регіоном, район – повітом і старости будуть. Мінімально в цих об’єднань має бути, якщо в школі буде вчитися 250 дітей, якщо говорити про Путильщину, Вижниччину, то як там буде? Там не буде це дотримано. І дуже важливо, щоб вам пішли на зустріч і щоб не 20 тисяч мінімально в центрі, а 4-5 тисяч, щоб це дійсно співпадало.
Ольга Чепель: Методика чітко визначає механізм об’єднання. Спочатку об’єднуються навколо обласного центру, у 20-кілометровій зоні. Що стосується Путильського району – то він специфічний, бо він має особливий рельєф ця кілометрова зона методиці не підпадає, але є певні підпункти методики, якщо у територіальній громаді на базі району, або на базі міста або села, є кількість населення певна, є діти 250 – шкільного і 100- дошкільного віку і інфраструктура відповідна, яка дозволяє отримати і кадрове забезпечення, то все можливо. Але ми отримали зараз супротив від сільських голів, бо не завжди є повне розуміння, що буде в результаті укрупнення. Сказав слухач, що Вижницький район і Путильський, вони є географічно складними, і там буде все інакше, не зважаючи ні на школи, ні нащо. Не говорячи про дороги, сказати, що там дороги з твердим покриттям - неможливо. Але тим не менше Путильська громада вже запропонували свої варіанти до укрупнення і ми як офіс реформ розглядали ці механізми і на сьогоднішній день наш директор буде в Києві, і він буде говорити, що Путильський район – специфічний, і це стосується не лише нашої області, є степові районі в інших областях і такі самі гірські, які мають менше населення. Є можливість вдосконалення в методиках, що в громадах буде можливість мати вигідне об’єднання. Але основне, щоб не примусово було об’єднання, а щоб громади самі схотіли це зробити.
Людмила Григорчук: Це важко зробити, зрозуміло, що сільські голови переймаються, кому дістануться повноваження і сільські ради.
Ольга Чепель: Поясню. Є таке розуміння, що якщо немає сільської ради, то це щось, як мені сьогодні сказали, ви хочете знищити сільську раду, ви хочете знищити село. Село ніхто не знищує, тому що відповідно закону про об’єднання громад, то населені пункти залишаються в тому статусі, як було. Не буде в селі депутатів, а вони переходять депутатами об’єднаної громади, це єдине виключення. Школи залишаються, я наголошую – залишаються. Бо чомусь разом з нашою пропагандисткою роботою, є й інша робота, кажуть те, що не відповідає дійсності. Зокрема, скажу, що питання шкіл, питання інших інфраструктурних об’єктів, і земля, все переходить у розпорядження громади. Тепер землями розпоряджається ОДА, а буде – громада. Землі будуть в комунальній власності. І ще один момент, сільські голови, які переходять в статус старости, вони мають ті функції, що й голова, він лише не буде мати печатки, тепер дуже часто питають, він не буде мати печатки. Він буде здійснювати допомогу громадянам і приймати всі документи від громадян, які потрібні для оформлення відповідних адміністративних послуг, він буде мати апарат, який буде йому допомагати і в об’єднаній громаді він буде отримувати документи і передавати своїй громаді. Тобто людині, яка живе в селі, йому не треба буде їхати далеко, в об’єднану громаду, йому достатньо буде прийти до старости, передати йому документи і все, він усе має зробити сам.
Людмила Григорчук: Які ще зміни? Немає печатки? Нема депутатів? Що ще?
Ольга Чепель: Ще староста – він буде членом виконавчого комітету об’єднаної громади, староста – це виборна посада. Який вид виборчої системи – ми це не знаємо, тому що планується прийняття нового закону про адміністративно-територіальний поділ, про місцеві вибори і ряд інших, які дозволять завершити ті цикли по реформі місцевого самоврядування.
Людмила Григорчук: Ярославе Денисовичу, то чому, якщо пані Ольга каже, що все добре і гарно, то чому громади не надто задоволені від цієї ідеї. Наприклад такі села як Чагор, вони геть не хочуть ні з ким об’єднуватися?
Ярослав Кушнірик: Вони – це хто?
Людмила Григорчук: Сільські голови, які зараз відповідають за всю громаду
Ярослав Кушнірик: Це велика різниця, коли ми говоримо про мешканців, чи керівників. Чи на рівні села, чи на рівні району, справа в тому, що ми на перше засідання робочої групи по реалізації цього закону запросили сільських голів, тих населених пунктів, які знаходяться в 20-кілометровій зоні від міста, щоб ми разом послухали тлумачення закону і поспілкувалися на цю тему. Позиція міста проста: є закон і ми маємо спільним з тими громадами рішенням вирішити, як ми маємо діяти. Якщо є бажання у цих сільських громад ввійти у єдину громаду з містом, і отримати послуги ті, які є в місті, то ми зробимо все, щоб їм у місті було комфортно. Якщо громада вирішить, що їм краще об’єднуватися з районним центом, ніхто їх не буде перетягувати до себе, ми ображатися не будемо, бо це вибір самих мешканців. Зрозуміло, якщо від Чагра до кінцевої зупинки 3-го тролейбуса 400 метрів, або коли ми беремо село Годилів, якщо ми йдемо трасі на Великий Кучурів, то з лівої сторони вулиці – це місто Чернівці, а з правої сторони – це Годилів. Просто вулиця ділить їх. І зрозуміло, що мешканці, які живуть до тієї частини, вони відносяться до Сторожинецького району, то їм вибирати, чи хотять вони бути з центром у Сторожинці – нема питань. Хотять бути з Чернівцями – то так і буде.
Людмила Григорчук: Але ви говорите з сільським головою, а не всією громадою? Як взнати, цього хоче сільський голова, чи громада. Може буде проводитися якісь обговорення загальні?
Ярослав Кушнірик: Звичайно, це має пройти відповідну процедуру. Громада має вирішити про об’єднання, а місто так само, сесія має прийняти рішення. Чому я так обережно про це говорю, бо ми коли зустрічалися з сільськими головами, ми їх не агітували, тому що там пішли такі слова, що місто агітувало, ми казали, що ми не агітуємо, ми послухаємо закон, тому що ми знаємо з практики, навіть якщо ми переводимо садове товариство у житлове і відповідно там уже не дачні будинки, як у нас люблять називати, а житлові будинки і вулиці, і скільки це створюється додатково проблем і навантаження на бюджет,бо транспорт, освітлення і таке інше, то ми розуміємо, що це тягне за собою фінансову відповідальність. Тому ми виконуємо закон, ми пропонуємо, хто хочете - доєднуйтесь, ми радо вас приймемо, хто не захоче – ми ображатися не будемо і відповідно сприймемо. Там мешканці у себе мають вирішити, що вони хотять і саме мешканці мають впливати на сільського голову, їм краще має бути і вони мають ставити питання, з ким їм дружити.
Слухач. Іон. Ви кажете, що це має вирішуватися разом з мешканцями певного регіону, то може треба, щоб це може вирішували депутати міської ради, я маю на увазі, назву. Регіон, чи воєводства, чи губернії. І ще одне. У нас села є різні і по етнічним особливостям. Чи буде з цим якісь проблеми під час об’єднання?
Ольга Чепель: Справа в тому, що на сьогодні немає жодного документу, який би юридично, по факту, скажемо так, що у нас немає Чернівецької області, а є Чернівецький регіон, або щось інше. Поки Верховна Рада не прийме закон України про адміністративно-територіальний устрій, то ми не можемо говорити ні про регіон, ні про які інші варіанти, тому стосовно назви ми не можемо говорити, бо немає факту встановленого. Це робочі назви. По-друге, що стосується етнічних проблем. Закон вказує, що при об’єднанні також мають враховуватися і етнічні, і культурні складові. Якщо взяти Герцаївський район, де румуномовне населення, то вони виявили бажання об’єднуватися, якщо взяти в цілому, то об’єднання і відбуваються зважаючи на це все. Немає непорозумінь чи це українські села, чи румунські, вони дивляться більше на економічну складову, якщо вони разом витягують і економічно стають спроможні, то питання українець, чи якась інша національність, то питання не стоїть так гостро.
Людмила Григорчук: Дійсно, громади у нас різні і зрозуміло, що не кожна схоче з кимось об’єднуватися? Що буде з тими, хто не схоче ні з ким об’єднуватися?
Ольга Чепель: У нас такі села називаємо білими плямами. Ми говоримо про добровільне об’єднання, але є перспективний план, він стосується всієї області, тобто це бачення об’єднання на перспективу, це не буде рік, два, ми не знаємо, коли. Але перспективний план має включити всі громади. Якщо громада якась не об’єднається, то вона залишиться зі своїми повноваженнями, які вона має. Вона на буде мати делегованих повноважень і не буде фінансування ні звідки. В неї будуть лише власні фінансування. Держава стимулює до об’єднання фінансовим пряником, бо той, хто об’єднається, той отримає бонус – це 60% податків від фізичних осіб, це 5% акцизу, це є земельний податок, це 100% податку з нерухомості, сюди входять 100% податку від оборотів від комунальної власності. Є чіткий асортимент фінансовий, який би стимулював на об’єднання. Але є й видатки і повноваження, які вимагають виконувати. На сьогодні фінансисти порахували, щоб для того, щоб громада могла існувати, адже ніде не зазначається про чітку цифру жителів для об’єднання, але вже є думка, що мінімальне число громадян, які здатні витягнути економічно ту кількість повноважень, то це 9 тисяч осіб. Якщо взяти деякі райони, то не завжди можна цю цифру знайти, от тут стоїть питання, що зробити, щоб не порушити права об’єднання і дотриматися при цьому методики, яка є базовою, бо як каже закон, що об’єднання має проводитися відповідно до методики.
Людмила Григорчук: Ярославе Денисовичу, а села навколишні, можуть чимось удружити місту? Можуть допомогти в чомусь?
Ярослав Кушнірик: Чернівці знаходяться в найбільш вигідному положенні, ми якщо говоримо про реальну вигоду, то вона в основному йде економічна, або за рівнем надання послуг. Якщо ми об’єднуємося з селами, то рівень послуг чернівчанам не погіршиться, але й не збільшиться. Наступне, ресурс, ресурс фінансовий або матеріальний. Земля, нерухомість, земля в селах здорожчає. А в місті землі давно розпайовані, приватизовані, міська громада нічого з цього не отримає. Тепер далі, про ПДФ, податок на доходи фізичних осіб. Справа в тому, що знову ж таки, містові нічого не буде, не обломиться більше, бо зараз практично всі мешканці навколишніх сіл працюють в Чернівцях і відповідно, цей податок сплачують в місті, ми і так цей податок маємо вже. Реально, на жаль, поки що говорити про якість матеріальні, фінансові ресурси для міста ми поки що не бачимо. Ми бачимо вигоду скоріше моральну, що місто стане більшим, що ми будемо розвиватися, а вигода мешканцям найближчим сіл, це зразу здорожчає земля і відповідно отримання послуг, якщо їм треба буде за якимось послугами їхати не в районний центр, а проїхати кілометр, або як я кажу, 400 метрів до міста, це зовсім інше. Справа в тому, що потрібно розуміти одну річ. Немає об’єднання сіл, об’єднання громади залишається. Якщо ми проаналізуємо, те, що ще раніше декілька сіл отримали лише одну сільську раду, то село не пропало. Все є, просто сільська рада одна, наприклад, на три села. Наклад, так само, якщо декілька сіл приєднається до громади чернівецької, то село залишається, просто послуги будуть отримувати в місті. Сьогодні зголосилося дві громади, що хочуть буди в місті. Це село Біла, і село Шубранець. Не зважаючи, скільки ще їх буде, ми по-любому будемо розвивати надання адміністративних послуг, ми зараз маємо один центр, то ми ще до того, як прийшли рекомендації, ми на сесії, коли прийняли рішення про неутворення в майбутньому районних рад, то ми вирішили, що у нас буде центр надання адміністративних послуг в Садгорі, для того, щоб мешканцям не потрібно було далеко їхати і ми відповідно цей центр ми зробимо, не зважаючи, чи одне село приєднається, чи декілька. У нас в Садгорі буде потужний центр, щоб можна було надати всі послуги на місці, щоб не треба було їхати в центр міста. Відповідно, якщо сіл буде більше - то нам прийдеться думати, що треба буде ще створювати центри і з різних сторін, для того, щоб комфортно було членам вже нової громади отримувати послуги.
Людмила Григорчук: Пані Ольго, зараз багато спеціалісті малюють карти, розповідають про своє бачення об’єднання громад. Є багато презентаційних роликів. Ви, як фахівець, яку карту ви бачите Чернівецької області? Скільки має бути громад?
Ольга Чепель: Орієнтовно це 18-19 громад. По Чернівецькій області, а по Україні – планується десь 1450. Може не скажу точно число, але зараз близько 11 тисяч, а планується укрупнити до 1400. Значно. Чернівці мають 11 районів, ми плануємо, щоб по методиці вийшло десь 18-19 громад. Чому кажу так, бо на сьогоднішній день ще надходять пропозиції, ми узгоджуємо з районами про те, щоб і методиці відповідало і врахувати думку громад.
Людмила Григорчук: Як ви, Ярославе Денисовичу, бачите цю карту?
Ярослав Кушнірик: Село Біла прямо під Чернівцями, то сам Бог велів, бути з Чернівцями, є три населені пункти, які мають вирішити, чи вони будуть іти до Чернівців, чи будуть самі об’єднуватися, між собою. Це Рідківці, Топорівці і Чорнівка. Їм до Чернівців зовсім близько, а до Новоселиці більше 30 кілометрів. Відповідно, логічно, було б декільком селам Затавнівського району, які прямо межують з містом приєднатися до Чернівців, про Чагор я вже говорив. Якщо в них є таке бажання. Тому що ми крім морального задоволення, що ми стали більшими немаємо позитивного нічого, а відповідальності буде набагато більше. Бо наприклад, сільський голова Білої зараз телефонує і просить пустити грейдер по дорозі, яка зараз з’єднує, бо тяжко добиратися, то потім, коли він як староста, буде членом виконкому, то він не буде просити, а буде вимагати, щоб ми зробили все це.
Людмила Григорчук: Але вони мусять щось і заробити на той грейдер.
Ярослав Кушнірик: Поки вони зароблять, то вони скажуть, так, ми з вами об’єдналися, то прошу прикладайтеся. Тому ми раді будемо бачити всіх, але нікого не просимо, не агітуємо, бо це має бути бажання самих мешканців, і сільських голів. Саме мешканці мають вирішити, в якій громаді вони мають бути. Бо після цього поділу, теоретично, в Польщі законодавчо прописано, якщо не сподобалося в об’єднанню, то вони можуть відмовитися і об’єднатися вже з іншим. Бо село не пропадає. Якщо вони розривають той шлюб, який не подобається, вони можуть ввійти в іншу громаду, але ми розуміємо, що це одна справа, коли це зараз робити, а коли потім, то може бути болісно і довго.
Людмила Григорчук: Терміни які? Лиш два села сказали свою позицію? Скільки даєте часу на роздуми іншим?
Ярослав Кушнірик: Терміни даються досить короткі. В цьому році все має бути завершено. До 25 жовтня мають бути готові об’єднання. Зрозуміло, що в подальшому процедура розтягується надовше, але ми говоримо про те, що рішення про об’єднання мають бути прийняті в швидкі терміни.
Людмила Григорчук: Щоб встигнути до 25 жовтня об’єднатися. Коли вже треба мати перед собою той папір, на якому все намальовано?
Ольга Чепель: На вчора. Але ми повинні врахувати ще бюджетну складову до 15 липня потрібно повністю бачити макет об’єднаних громад, щоб Кабінет Міністрів міг закласти кошти для громад. Якщо цього не відбудеться, то громади не матимуть грошей. Тим більше, закон вказує на той механізм, що той проект перспективного плану повинен бути складений обласною адміністрацією, але схвалює такий проект Кабінет Міністрів України. І після того, як кабінет затвердить перспективний план, можна обговорювати пропозиції вже, що і робиться, а технічна складова, вона буде здійснена після повноцінного затвердження, тому ми повинні поспішати, щоб ми встигли і бюджетну складову не пропустити, почути думку громади і щоб люди, які будуть працювати в механізмі по об’єднанні, робили все крок за кроком, бо там є ряд технічних документів, там розпорядження, рішення, спільна група і так далі. Треба на все це час. До того, ви казали, що Польща має право виходу, то Україна так само має. Якщо шлюб не склався з двома громадами. Прожили рік і зрозуміли, що вони не можуть разом співіснувати з якихось питань, то закон каже, що вони можуть об’єднатися з іншими, або створити самі. Це для того, щоб не було остраху до об’єднання, бо якщо ми будемо багато говорити, а нічого не робити, то нічого не буде. Під лежачий камінь вона не тече, треба рано чи пізно робити реальні, фактичні кроки. І скажу більше, процес децентралізації запущений і дороги назад не має. Воно вже мусить вирішитися, рано чи пізно.
Людмила Григорчук: Скільки коштів на все це треба? І хто ті кошти виділяє?
Ольга Чепель: На сьогоднішній день підготовка перспективного плану покладається на обласну адміністрацію, перспективний план складається з описової частини, в якій описується, хто з ким буде дружити і графічна частина, де буде показано, як ми це бачимо. На допомогу обласній адміністрації, долучаються районні адміністрації, які до кожного району складають карту. Долучаються і органи місцевого самоврядування, бо закон перераховує і депутатів, і сільських голів. От механізм звернень, це все йде через рішення, через розпорядження. Відповідальний за цю роботу Мінрегіонбуд.
Людмила Григорчук: Говорили також багато і про об’єднання не лише сіл, але й самих областей.
Ольга Чепель: Ні.
Ярослав Кушнірик: Якщо вірити тому, що пишуть в Інтернеті, то нічого доброго не буде. Бачив статтю, де написано, що там є план, який не афішують, але це якраз той правдивий план. Там була цифра, що громад буде десь півтори тисячі, Ольга сказала 1400, то це співпадає. Там є, що залишаються області, бо області прописані в Конституції. Там прописано так, що кількість областей залишаються зі своїми назвами, але йде різке скорочення громад, тобто з 11 тисяч, які є, залишиться півтори тисячі, по районах там здається щось 450 районів і залишиться 150. Відповідно до допомоги, то якщо це піде польським шляхом, то Польща отримала велику допомогу від Європейських структур на проведення реформи, зробити ті центри надання адміністративних послуг, щоб там послуги були якісні, щоб там оперативно опрацьовувалися документи, то відповідно треба було вкладати кошти, щоб це зробити. То хто перший починав, той отримував кошти. Їх стимулювали економічно. Я думаю, що в нас нічого нового не придумали, і підуть тим же шляхом. Вони зацікавлені, щоб у них був сильний сусід і будуть стимулювати цю реформу.
Людмила Григорчук: Що буде з керівництвом? У нас зараз є і міський голова, і обласна рада, і облдержадміністрація? Хто керуватиме після проведення реформи?
Ярослав Кушнірик: Якщо ми підемо польським шляхом, то там ситуація така, після об’єднання вони провели бюджетну реформу, і в основному всі кошти залишаються в громадах, депутати, міський голова, за все відповідає, він не може показувати пальцем, що Київ щось не дав, або область, або поганий губернатор, таких варіантів нема. Центральна влада залишила собі безпеку, оборону і великі інфраструктурні об‘єкти, де треба великі кошти, де треба забезпечення всіх інших об’єктів, то все відповідає громада. Але там є серйозні контролюючі органи. Гміна, тобто громада, потім іде повіт, типу район, а потім воєводство, як область, то наприклад, воєводство не розпоряджається коштами, найбільше коштів у гміні, вони не розпоряджаються, але потужно контролюють, є їхня рахункова палата. Вони слідкують, як використовуються кошти, як виконується бюджет. У них багато прав, перевіряти використання коштів і якщо раптом в якісь гміні депутати вирішать пошантажувати когось, або не схочуть виконувати бюджету, у випадку не прийняття такого–то числа, рахункова палата сама складає бюджет і він спускається вниз і тепер весь рік гміна, дякуючи тим депутатам, які щось не виконали, будуть робити те, що кажуть зверху. Є проект бюджету, депутати можуть міняти, сперечатися, але варіанту бойкоту бюджету, не може, бо спустять бюджет зверху. Є багато речей, які там прописані. Добре зроблений баланс влади. З однієї сторони дані великі повноваження і великий контроль. Структури, які знаходять на великому щаблі, то у них є можливість проконтролювати.
Людмила Григорчук: Пані Ольго, у всіх уже районах обговорили об’єднання? Які пропозиції вони подали? Які найважчі рішення вони приймали?
Ольга Чепель: Кожен район особливий, і по кількості населення, і по інфраструктурі. Якщо взяти 11 районів, то обговорення триває і досі. Єдине, що пропозиції, які надійшли вже від усіх, за винятком Кіцманського району. Кіцманський район надав перелік громад, які думають як об’єднатися, але процес ще триває, бо ні графічної частини, ні описової у нас немає. Кіцмань тягне, хоч інші громади на сьогоднішній день вже визначилися навіть по декілька варіантів, Кіцмань відстає.
Людмила Григорчук: З чим це пов’язано?
Ольга Чепель: Наскільки мені відомо, що сільські голови, з якими велася розмова, вони відверто не сприймають об’єднання, але в силу скажемо, чітких причин – не відомі мені. Але я думаю, що це можливо було перше таке враження, коли пояснюємо механізм об’єднання, то люди здатні до осмислення і прийняття якогось рішення. Я думаю, що Кіцманський район в цьому плані вийде на якісь рішення, бо є вже перші здобутки. Є певна пропозиція. Бо був перелік, який складався з 10 громад, тепер дійшли до 5. Офіс реформ допомагає всім районам, ми виїжджаємо і розмовляємо на місцях. Ми готові з людьми самими говорити. Немає нічого страшного, що люди не можуть усвідомити, бо це спільна робота усіх учасників, і не може бути з першого разу все легко. І тільки той, що нічого не робить, той не помиляється. Я думаю, що всі мене почують, що наша задача спільними зусиллями отримати позитивний результат.
Людмила Григорчук: З інших районів нормальні варіанти запропонували, прийнятні?
Ольга Чепель: Якщо брати методику, то одні варіанти підпадали, інші – частково, інші – зовсім не підпадали. Ми виїжджали, розповідали і доходили до консенсусу.
Людмила Григорчук: Добровільно направляли?
Ольга Чепель: Ми просто показували, що говорить методика. Їм дається асортимент, не надзвичайно широкий. Він скупий, але в цьому плані такий механізм роботи?
Ярослав Кушнірик: Звичайно, знайдуться скептики, які скажуть, що об’єднання з Чернівцями неприйнятне, але ми готові до розмов, до пояснень, що треба буде когось переконувати, що треба буде це все робити. Бо кожен порахує, що ми нічого не отримаємо, чернівчанин скаже, що мої кошти розділять ще на когось. Бо, як я вже казав, податок і так і у нас є, а землю поділили до нас.
Людмила Григорчук: Це буде якесь громадське обговорення?
Ярослав Кушнірик: Звичайно, коли отримаємо офіційні пропозиції. Дві громади нам сказали про свої рішення, але вони мають прислати свої документи, має пройти сесію міської ради, ми пройдемо всю процедуру, але нам легше, що ми не лімітовані якимось часом. Ми маємо ті громади, як зголосилися, їх підтримати і провести всю процедуру. До бажання громад, до об’єднання треба поставитися з повагою. Я хотів би щоб результати були не гіршими ніж в Польщі. Я бачив, я був в Польщі у 80-ті, у 90-ті, у нульові, я бачив, який шлях вони пройшли, хочу, щоб у нас було не гірше. Якщо все це пройде, то автори цієї реформи не дурно її провели і їм буде не соромно.
Ольга Чепель: Я хотіла би, щоби наша громада, область в цілому не просто мала право, але й мала спроможність, щоб ми стали справжніми європейцями, якщо ми обрали шлях євроінтеграції, то значить цей шлях нам потрібен.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter