Друкопис програми "Суть Речей" від 25.01.2018
Тема передачі: ТОП тему тижня - VIІ фольклорно-етнографічний фестиваль Маланок.
Маланка фест 2018 викликала дуже багато емоцій та обговорень. Користувачі соцмереж досі діляться фотографіями та відео з цього фестивалю.
Одні чернівчани реєструють петиції, інші – вже обдумують образи для наступного року.
Запрошені гості: організаторка фестивалю Оксана Лелюк «Маланка фест 2018» та представники команди-переможиці з с.Чагор «Боги Олімпу» Микола Придій та Вячеслав Семенюк
Людмила Григорчук: Пані Оксано, перше питання до вас. Які ваші перші враження від дійства? «Хух, слава Богу» чи «Ура, ми це зробили».
Оксана Лелюк: І «хух, слава Богу» і «Ура, ми це зробили». Ми дуже переживали, багато працювали. Фестиваль роблять багато людей, вони всі дуже багато докладали зусиль задовго до фестивалю. Багато справ зробили, і презентації на різних міжнародних виставках, і презентації фільму, це все привело до того, що про фестиваль почуло багато людей, багато ЗМІ. «Хух» – бо я перестала переживати. Бо в мене, як в організатора, не було ні Нового року, ні Різдва, тому «Хух», але все таки «УРА», бо все відбулося без ексцесів, були нові образи, були усміхнені обличчя, були туристи, гарний проморолик у нас вийшов. Учасників було більше, ніж минулого року. Найбільше я переживала за безпеку, бо велике скупчення людей, але слава Богу все відбулося мирно, спокійно, навіть без дрібних хуліганських витівок.
Людмила Григорчук: Ви переживали навіть попри те, що фестиваль проходить вже всьоме? Хіба маланкарі вже не знають, як себе поводити?
Оксана Лелюк: Завжди переживаємо. Різні люди приходять. Багато колективів було з різних регіонів, хотіли, щоб у них були гарні спогади про Чернівці. Щоб вони почували себе комфортно, як вдома, щоб їм було затишно. Фестиваль – масштабний, і дуже багато залежало від дрібниць.
Людмила Григорчук: Хлопці, ви теж переживали?
Микола Придій: Ми не переживали, ми вже третій рік приходимо на свято. Цього року ми вже навіть відчували, що можливо можемо перемогти. Ми хотіли потрапити у п’ятірку, бо минулого року ми були сьомі, хотіли піднятися просто. Щоб ми самі відчували, що стаємо кращими.
Оксана Лелюк: Я до всіх колективів однаково відношуся. Але до цих хлопців у мене особливі відчуття. Минулого року ми знімали фільм про Маланку. І їхали до Чагра, бо там є колективи, які вже перемагали, до того ж вони презентують сучасну Маланку. Нас познайомили з молодою командою, ми їх побачили біля гаража, вони такі «зелені» всі, молоденькі зовсім. Поки ми з одним спілкуємося, з Миколою, а всі інші там щось грюкають, забивають щось. Я питаю, скільки їм років, а Микола так гордо каже, що він найстарший, йому вже 18. Мені так приємно було, що вони не сидять по барах, не ліняться, вони багато працювали, щоб продумати образи, вночі працюють над оздобленням машини. Хлопці кажуть, що ціле літо збирали кошти, щоб створити таке диво. Я дуже шаную працю цих молодих людей.
Людмила Григорчук: Коли виграли, яке відчуття було?
Вячеслав Семенюк: Це словами просто не передати. Чесно, ми не думали, що попадемо навіть у трійку. Мрія була, хоч би показати свій результат. Але коли нам сказали, що ми взяли перше місце, то ми були шоковані, ми просто не могли повірити.
Людмила Григорчук: Цього року переможця обирали люди онлайн-голосуванням. Виправдало себе воно?
Оксана Лелюк: Ми впродовж 7 років по-різному робили. Експериментували. Спочатку журі визначало кращі колективи, тоді перемагали маланки, які презентують традиційну Маланку і було побажання колективів, які показують переберію, сучасну техніку, щоб щось змінити. Тоді ми вирішили спробувати онлайн-голосування. Два роки ми вже це робимо і тепер я думаю, що треба оцінювати окремо, переберію окремо і традиційну маланку – окремо, щоб можна оцінювати все по-різному. Це було би дуже правильно і дуже добре. І навіть з тої точки зору, що журі не можуть побачити всі 52 колективи. Як вони мають їх розгледіти? І журі важко взяти на себе відповідальність, коли онлайн –голосування, то тут люди обирають кращого, а якщо журі, то голова бере удар на себе. Тому я думаю, що на наступні фестивалі варто ділити оцінювання. Ще можна подумати, щоб переберію в один день влаштовувати, а традиційну Маланку можна вже у якомусь приміщенні збирати.
Людмила Григорчук: Щодо перенесення на інший день, якраз була зареєстрована відповідна петиція. 14 січня маланкують всі вдома в себе, в Чернівці не приїдуть. Мені здається, що важко буде зібрати маланкарів і через тиждень.
Оксана Лелюк: 15 січня – не випадково. І ця дата обрана не просто так. Напередодні більшість маланкують у себе вдома. Є такі, що маланкуюєть 1 січня чи 8 січня, але ж не всі. Вашківецька, і Красноїльська саме 14 січня, а в себе вдома маланкувати – це святе для маланкарів. Спочатку вдома маланкарі бажають добра і щастя, а вже потім можна їхати в столицю Буковини і бажати щось доброго чернівчанам. Але на наступний вихідний вже інше релігійне свято. Хіба можна маланкувати на Водохреща? Та й туристи вже знають, що саме 15 січня у нас таке свято. Туристичні агенції також щось планують. Якщо ми перенесемо на інші дні, то ми не отримаємо такої кількості туристів. Звичайно, нам, як організаторам, зручніше було провести його у неділю і патрульним було б легше у неділю. Але перенести ніяк не можна.
Людмила Григорчук: А ви, хлопці, готові були б приїхати в інший день?
Микола Придій: Так. Бо 15 числа важко приїхати. Бо ми ввечері 13 числа виїжджаємо маланкувати, потім ми маланкуємо цілу добу, потім на районний фестиваль ми йдемо, а потім – в Чернівці. Це важко. Ще у нас машина габаритна, велика. У селі багато дерев, у нас були деталі з пінопласту, все рветься і у нас не було часу, щоб підлагодити нашу машину до наступного фестивалю.
Оксана Лелюк: Тому напрошується думка, щоб переберію, транспорт, можна провести не прив’язуючись до дати. Чи раніше, чи пізніше.
Людмила Григорчук: Але чи набереться така масштабність лише з традиційної Маланки?
Оксана Лелюк: Тоді буде менша кількість учасників.
Людмила Григорчук: Хлопці, хто придумав ваші образи «Боги Олімпу»?
Микола Придій: Ми просто ділилися різними думками, і так вирішили. Це все ще минулого року почалося. Коли закінчився минулорічний фестиваль, ми приїхали додому, обдумали, почали подавати ідеї і от зупинилися саме на цих образах. Нам допомагала команда з Чагра, старші наші наставники.
Людмила Григорчук: А з фахівців хто вам допомагав? Дизайнери, художники?
Микола Придій: Ніхто. Ми все самі. Спробували так, спробували так і все. Там арматуру прикрутили, там дошку, і все.
Людмила Григорчук: Скільки у вас в колективі людей?
Микола Придій: 9. Лише хлопці, у Чагрі не маланкують дівчата.
Людмила Григорчук: А пробували себе у традиційних образах?
Микола Придій: Так. Коли були ще менші, не мали фінансів і ще сил стільки не мали, щоб втілити всі задуми, то були ми чагорськими кониками.
Людмила Григорчук: Скільки витратили цього року на ваші костюми і на транспорт?
Микола Придій: Багато, ми не будемо казати стільки. Цей фонд, 50 тисяч гривень – він не компенсує наші витрати.
Людмила Григорчук: Питання від слухачів? Хто вам сподобався серед Маланок, окрім вас?
Вячеслав Семенюк: Брусниця. Ще Горбово. Були у нас інциденти, що ми перегнали Горбово, ніби вони мали перемогти. Але ми за них також голосували.
Людмила Григорчук: Відчувалася конкуренція?
Вячеслав Семенюк: Так, відчувалося. Всі один з одним конкурували. Ми дуже хотіли показати себе якнайкраще.
Слухач: Чому не було Красноїльської Маланки?
Оксана Лелюк: Вони не зареєструвалися. Хоч всі знають, що ми пропонуємо зареєструватися. Я телефонувала, просила зареєструватися, але може колектив може схотів зробити паузу. Тим паче, я також декільком колективам змушена була відмовити, бо вже забагато учасників було, а ви розумієте, це час, поки хода пройде, потім на сцені виступати.
Слухач: не працювала адекватно система голосування
Я зверталася до програмістів щодо цього. Не було якоїсь причини конкретної, чому люди не могли проголосувати?
Людмила Григорчук: Туристів підрахували скільки було?
Оксана Лелюк: Дуже багато. Були групи з Львівщини, важко всіх підрахувати. Це неможливо.
Людмила Григорчук: З кожним роком більше привертає до себе уваги фестиваль Маланки?
Оксана Лелюк: На Україні дуже зацікавилися фестивалем після декількох речей, коли ми презентували фестиваль на міжнародній виставці. Це дало розголос певний. Після того, як ми зняли документальний фільм і після того, як відбулася презентація пісня Миколи Задори «Ріо-де-Жанейро на Буковині». Його запросили на Караоке на Майдані, Ігор Кондратюк він усіх запросив на фестиваль до Чернівців. Дуже багато дзвінків після цього було, всі люди були подивовані. Ще ми зробили онлайн трансляцію і наш фестиваль переглянули з усіх матерікив світу: і Лаос, і Німеччина, і Франція, і африканські країни. Це нашим людям, місцевим, вже не таке це й диво. Вже починають прискіпуватися. Люди не розуміють, скільки праці у це вкладено. Я навіть думаю, щоб паузу зробити і маланкарі мають відпочити. Щоб ї приймали їх радісно, щоб хотіли їх бачити. Бо зараз таке відбувається, що мені прикро, що придираються, щось все не так людям. А маланкарі так себе проявляють. Хочуть вони бути цього року клоунами – вони клоуни, хочуть бути богами Олімпу - то вони так і роблять. Не ми маємо їм вказувати.
Оксана Лелюк: Про нас багато говорили, транслювали, у нас вдалий ролик цього року. Це призводить до того, що про Чернівці починають говорити, що у нас така подія масштабна. А тоді і туризм може розвиватися, якщо тут щось відбувається. А якщо нічого не відбувається, то потенційні туристи про нас забувають. До нас і так важко добратися. У нас погане сполучення залізничне з іншими обласними центрами. У нас багато конкурентів, є інші міста.
Питання від слухачів до хлопців: Як ви думаєте, хто буде вашими конкурентами у 2019 році.
Микола Придій: Горбово, Брусниця. Ті колективи, які завжди гарно виступають. І традиційна Маланка: Вашківці, Красноїльськ.
Людмила Григорчук: Односельчани вам допомагають, підтримують вас?
Вячеслав Семенюк: Так. Багато нам людей допомагали. Старші маланкарі завжди пропонували допомогу.
Людмила Григорчук: Ваш районний фестиваль, Чагорський, він також набирає популярності.
Микола Придій: Так, у нас також важливо виступити. Це рідне село, ми хочемо показати, яек ми любимо своє рідне сило, дивувати людей.
Людмила Григорчук: Як гостям з-за кордону? Сподобалося у нас?
Оксана Лелюк: Так, у нас були гості. От чернігівські гостя мені писали, що вони дуже здивовані, що їм дуже сподобалося. Хмельницькі мене у першу чергу радуюь. Вони додавали у наш фестиваль щирості і доброти. Вони такі щасливі, що вони у нас на святі. Вони цю інформацію несуть по Україні, що їх тут гарно зустрічали. Цікаво було побачити, як виступають харків’яни, які білоруси. У них нема таких традицій на маланку. Але вони нам дуже цікаві. Людям цікаво було послухати білоруські колядки.
Людмила Григорчук: Ті, хто вперше брав участь у Маланці Фест обіцяли ще приїхати?
Оксана Лелюк: Станівці Глибоцького району були вперше. Вони такі колоритні, з цими своїми стрічками. Дуже гарні, яскраві. Вони нам дуже сподобалися. Вони дуже відповідально поставилися до виступу.
Людмила Григорчук: Куди витратили свій виграш?
Микола Придій: Я витратив на оплату навчання в університеті. Ми розділили на всіх учасників.
Вячеслав Семенюк: Я на оплату навчання і на костюми, в яких ми були на Маланку.
Людмила Григорчук: Вічне питання. Чи варто об’єднувати традиційну переберію і сучасні образи, які притаманні Чернівецькій Маланці?
Микола Придій: Ні. Треба розділити. Традиційна – це найважливіше, а сучасне, переберія, то це вже другорядне. Це треба розділити, і призовий фонд також треба розділити.
Вячеслав Семенюк: Дуже важко побачити і ту маланку, і техніку. Треба їх окремо пускати. Ми, як сучасна маланка, не виступали на сцені, а ми ю також хотіли там виступити, показати свій танець, свій образ.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter