Друкопис програми "Суть Речей" від 8.02.2018
Запрошені гості: гостях організаторка "Великої Української Ходи" Катерина Валевська і Оксана Герасименко, військовий волонтер
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Пані Катерино, як ви вирішили створити таку Ходу?
Катерина Валевська: Ця акція прийшла від Бога. Я учасниця подій на Майдані, і от коли ми прощалися з нашими побратимами, коли я 25 лютого побачила у списках загиблих свого брата, я вирішила, що я проїду всією Україною і вшаную пам’ять всіх майданівців, які приїхали на київський Майдан. Тоді ще ми не знали, що нас чекає така біда, як російська-українська війна. 14 вересня 2014 року на Майдані Незалежності був підписаний перший прапор. Мета акції – проїхати всю Україну і силою думку зупинити цю чуму, яка прийшла на нашу святу українську землю. Їдучи від міста до міста, я зустрічаю людей-ліхтариків. Під час акції, коли майорять прапори, зараз уже більше ніж кілометр прапорів, ми пройшли всю прифронтову Україну вже. Є відсоток людей – бездуховних, які дивляться на світ по-іншому. Ця акція не потребує спеціальної підготовки, всі, хто нас бачать, всі доєднуються, всі стають учасниками Великої Української Ходи. Прапори наші проїхали вже всю Україну, вони несуть на собі побажання. Не всі розуміють зміст цієї акції, і я хочу процитувати свою книгу, яку я пишу вже 4 роки: «У кожної людини у житті є своя місія, у когось вона велика, у когось маленька, у когось відповідальна, у мене вирішальна – дарувати людям віру».
Людмила Григорчук: Пані Оксано, чому вирішили стати військовим волонтером?
Оксана Герасименко: Коли російський окупант став на мою любу Україну, яку я дуже сильно люблю і вважаю, що моя Україна – це моя матір, то кожна дитина, коли ображають її матір, має стати на її захист. Не було ніяких вагань, починати чи не починати допомагати воїнам. Рішення стало миттєво. Тисячі українців стали на допомогу нашим воїнам. Ми створили центр допомоги військовим, ми збирали допомогу і возили на фронт.
Людмила Григорчук: Як ви зійшлися з Катериною?
Катерина Валевська: Об’єднала нас Хода. Ми проїхали всі прифронтові міста, всю лінію фронту. Весь Луганський і Донецький напрямок.
Людмила Григорчук: Як там зустрічали вас люди?
Оксана Герасименко: Будучи волонтером я вже проїхала всі ті містечка Донецької і Луганської областей. І хочу подякувати всім патріотам цих двох областей, які мужньо сказали, що вони люблять Україну. Адже їх катували, ї убивали, закривали у підвали, принижували. Саме з такими патріотами, пройшовши усю Луганську і Донецьку область, ми познайомилися, була у кожного історія, як вони захищали прапор України, як вони захищали свої міста. Ми везли туди прапори, зібрані з усієї України, вони просто плакали від щастя, бо у свій час, у 2014 році не могли так вільно розвісити свій прапор. Вони плакали від щастя, що їх підтримує вся Україна. І вони просили передавати вітання всім воїнам нашим зі словами вдячності за їхнє збережене життя.
Людмила Григорчук: Який прапор для вас є значущим? Може історія є пов’язана з певним прапором?
Катерина Валевська: Для мене кожен прапор – це як дитина, це ще один крок до перемоги. У 2014 році, коли вже йшла віна, важкий такий період, зло лютувало, коли розвертали прапори, то на тебе кричали, люди кидалися на прапори, рвали, кулаками на мене накидалася, ті тушок наганяли. Найважче мені дався прапор, спільний прапор, підписаний кіборгами і інженерною бригадою Мукачівською, щоб до них дістатися, то ми вночі до них підходили, він для мене дуже дорогий. Він дався дуже важко. Я три дні до них пробиралася, мені казали, що я взагалі до них не доберуся.
Людмила Григорчук: Що найважче зараз під час акції?
Катерина Валевська: Найважче – зустріч з рідними і близькими загиблих. У них у всіх питання, чи не зря моя дитина, мій тато загинув? І найголовніше, знайти ці слова потрібні. Рідні загиблих підписують прапори і потім ті прапори як послання від синів, братів і татів. Вони поруч.
Людмила Григорчук: Скрізь вас зустрічають позитивно, чи доводиться переконували в тому, що це важливо?
Катерина Валевська: У нас 70% людей у владі – це або проросійські або Свадьба в Малинівці. Доводиться брати штурмом владників.
Оксана Герасименко: Є прапори, які з окупованих територій нам передали. Писали таке: «Донецьк – це місто, де лишилося моє серце». Є прапори з Донецька, Сімферополя, Севастополя.
Катерина Валевська: 14 вересня 2014 року - три роки, відколи крокує ця акція. 19 вересня 2017 року вся ця низка прапорів були розгорнуті під Зрадою України. Так важко було, нам хотіли зірвати цю акцію. Мені не хотілося завершувати цю акцію на такій негативній ноті. І ми поїхали в Макарівку, де підписали прапор: наша сила в єдності.
Питання слухачів: Нагадайте прошу два побажання - чекаємо на День прапора (23 серпня) у Чернівецькій області з більш розлогою експозицією прапорів та хай планують видання фотоальбому. Для дітей та прийдешніх поколінь! У добрий час!
Катерина Валевська: Так, ми приїдемо, ми отримали запрошення. Отримали прапори у всіх містечках Чернівецької області, такі гарні прапори. У Герці, де лише 5% українців, нас дуже гарно прийняли, люди у вас дуже освічені, знають більше 4-х мов, всі дуже гарно нас приймали. Діти писали побажання на прапорі і українською, і румунською мовами. Тут зовсім не так, як на Донбасі, у вас тут поважають країну, і один одного. А потім військові шукають прапори зі свого різного краю і вони дуже ображаються, якщо його ще нема. От був такий випадок. Два воїна, один читає прапор і тішиться, що багато всього написано на прапорі, там навіть вільного місця нема. А у другого, що поруч, сльози на очах, шокований, бо на прапорі мало написано, значить не хотіли щось доброго побажати. Вони болюче це сприймають.
Оксана Герасименко: Тут, у тилу, коли воїн бачить прапор своєї бригади, то це для них дуже відповідально. От у Герці я запропонувала хлопчику підписати прапор, а він каже, що завтра прийде, бо йому треба подумати, це ж велика відповідальність написати такі слова на прапорі.
Людмила Григорчук: Окрім моральної допомоги, що ще треба нашим воїнам на сході?
Оксана Герасименко:Форма потрібна, бо у них лише один комплект одягу.
Питання від слухачів: Коли війна закінчиться?
Катерина Валевська: Люди часто питають мене це і я відповідаю, що у нас багато людей ховаються від війни. То я кажу, коли люди стоятимуть в черзі, щоб захистити Україну, тоді війна закінчиться. Всі мають зайняти свою нішу. Хтось має воювати, хтось лікувати, хтось шкарпетки в’язати. А якщо наша влада не прозріє, не приймуть остаточного, правильного рішення, то в народу наступить остання капля. А поки навіть на акції приходять мало людей. Добре сидіти у фейсбуках у теплі… війна має закінчитися тут (показує на голову), бо над нами працюють цілі інститути. Ми маємо силою думки, віри і молитви, ми можемо сконцентрувати людей і перемогти. Я вірю, що наші захисники звільнять Україну від ворога і ці прапори будуть майоріти і в луганську, і в Донецьку, і в Криму.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter