Друкопис програми "Суть Речей" від 15.03.2018
Програма присвячена нашим добровольцям.
Запрошені гості: Сергій Скальд, боєць Добровольчого Українського Корпусу "Правий сектор" та Олександр Кочергін, доброволець, учасник АТО.
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Нагадаю, В Україні 14 березня відзначається День українського добровольця. Його встановлено рішенням Верховної Ради з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості. Розкажіть, як відзначили день добровольця вчора.
Сергій Скальд: З бійцями ходили поздоровлювали людей з Небесного легіону на цвинтарі, а ввечері у мене була прем’єра збірки моєї віршів «На виліт». На виліт калібру 5.45. Там вірші до Майдану, Майдан, потім війна і декілька творів після війни. На виліт – гарно звучить, коротко і влучно. Цю назву мені підказав Олекса Бик, який написав пісню «Добровольці Божої чоти».
Олександр Кочергін: Я не мав нагоди святкувати, був на роботі, вечір провів з сім’єю. Добре, що є такий день, такий празник, але я його особливо не відзначав.
Людмила Григорчук: Це свято для вас?
Олександр Кочергін: Я б не сказав, що це свято, це нагадування для всього народу, держави, що є насправді такий день, є такі люди, які готові захистити державу, народ. Цей один день можна присвятити таким хлопцям. Я вважаю, що це свято не лише добровольцям-воїнам, але й тим, хто добровільно допомагали нам.
Людмила Григорчук: А ви відчули, що вас пам’ятають? Може влада, чиновники про вас згадали?
Олександр Кочергін: Мені навіть стало сумно, бо один хлопець з ЗСУ, який також воював, то він навіть не знав, що є такий день, здивувався, що таке свято є. Я кажу, це ж таке свято, як 6 грудня, день збройних сил. Кожному треба пояснювати, кожній людині, що це за день, що він означає. У всіх людей є різне бачення.
Людмила Григорчук: А ви розділяєте себе, добровольців і тих, хто служили в ЗСУ.
Олександр Кочергін: Є певна кількість людей, які розділяємо. Свій шлях на війну я розпочав з військкомату. Але мене не викликали, я прочекав 2 місяці. Держава не хотіла брати добровольців, бо нами важко керувати. Це був травень 2014 року. Мені порадили піти у Правий сектор і я не шкодую, що я пройшов війну, що пройшов шлях воїна, я багато дізнався, навчився. Коли ти разом з гуртом людей, у яких одна ціль, а одне направлення, які стоять за одне, то це добре. Перші хлопці, які з ЗСУ пішли також добровільно, але є такі, яких забрали примусово. Жінки їхні перекривали дороги, біли військкомати, а зараз вони рвуть на собі сорочку, це неправильно. Я воював з хлопцями з ЗСУ,там багато хороших хлопців, з якими я спав, їв, сиділи в окопах. Але «в сім’ї не без урода».
Сергій Скальд: Якщо брати хлопців, з якими ми воювали, з 93-ї, наприклад, то ми до сих пір передзвонюємося. Коли танки підійшли на Покровську базу, хотіли розігнати Правий сектор, то хлопці ЗСУшники, вони зверталися до своїх командирів на наш захист, і зняли цю команду.
Людмила Григорчук: Помогли вам?
Сергій Скальд: Так.
Людмила Григорчук: Ви не ділити себе з хлопцями, але розділяєте поняття?
Сергій Скальд: Так. У нас є день добровольця, нам вручають значки, медальки, але то саме УБД ми не можемо отримати, нам не дають. Їх отримали 4 тисячі прокурорів, 3 тисячі суддів, а наші хлопці не отримали. На місцевому рівні визнали майже у всіх областях, але це місцевий рівень. Це майже те саме, але лише на обласному.
Людмила Григорчук: Ви користуєтеся пільгами, які призначають учасникам АТО? Ви стоїте в чергу на квартиру, землі?
Сергій Скальд: Ні, в мене нема. Я не в черзі.
Олександр Кочергін: Мене поставили в чергу. Ми маємо практично ті самі пільги, але все на обласному рівні. В другій області наше посвідчення не є дійсним. Це нас і розділяє.
Людмила Григорчук: Їх визнала вся Україна, а вас лише в себе в області?
Сергій Скальд: Неприємно, коли купуєш квиток, а тебе перепитують, що це таке
Людмила Григорчук: Приниження?
Сергій Скальд: Так, звичайно.
Людмила Григорчук: Як ви ставитеся до реакцій деяких водій, які відмовляються везти учасників АТО безкоштовно?
Сергій Скальд: Я плачу за себе в маршрутках.
Олександр Кочергін: А я от така людина,що якщо всім, то всім, і я принципово їжджу безплатно, і ще не попадався. Я дуже хочу попасти на це хамство, хочу подивитися на цього водія. Якщо він викличе поліцію, то його ще за це оштрафують.
Сергій Скальд: У нас такі ситуації не так часто трапляються, як у Дніпрі, Кривбасі. Там не розуміють, там був випадок, що хлопці зібралися до такого водія у маршрутку і їхали з ним цілий день.
Людмила Григорчук: Яку підтримку ви б хотіли відчувати, адже ви віддали частину свого життя, здоров’я,були відірвані від своєї сім’ї.
Олександр Кочергін: Не треба нічого давати, треба звичайної поваги. Щоб на тебе не дивилися як на бидло, бо у нас є такі люди,які кажуть, я ж тебе туди не посилав. Ніхто не розуміє того, що якщо хлопці б туди не пішли добровільно, то невідомо чим це все б закінчилося, адже ми недалеко від Приндністров’я, ворог може зайти з цієї сторони.
Сергій Скальд: А бачите, як розхитується ситуація.
Олександр Кочергін: Якби ми не пішли, то все могло бути тут. Треба елементарної поваги,відноситися як до людей. Я ніколи не ходив ні перед ким, не кричав, що я воював, мені більше положено, я ні від кого нічого не требую, але бувають такі люди, які відносяться до тебе і дивляться на тебе, що ти дурачок, що туди пішов.
Сергій Скальд: Ми нічого ні від кого не просимо.
Людмила Григорчук: Посад могли просити.
Сергій Скальд: Ми не просимо. Але люди все ж чекають, що ми будемо вимагати чогось, тому реагують так агресивно.
Олександр Кочергін: Ще одні очікують, хлопці прийдуть з війни і наведуть порядок. Чого це так? Чого ви нічого не робили, поки ми були на війні? Чому не наводили порядок? Чому нічого ніхто не робив весь цей час?
Людмила Григорчук: Коли ви повернулися додому, ви не ображалися на людей,які тут живуть мирно, ходять в ресторани, на концерти…
Сергій Скальд: Ні.
Олександр Кочергін: Хотілося тоді спокою, сімейного спокою. Вийти погуляти в парку, сходити на піццу, в кафе. Забутися трохи. Знаєте, там по своєму було не те що цікаво, мене не всі зрозуміють правильно, але коли я приїжджав на дембель,то мене тягнуло назад, я сумував за хлопцями, сумував за подіями, які там відбувалися. Це як наркотик. Було важко тут адаптуватися, почав вникати у те життя, яке тут, хотілося заспокоїтися, хотілося, щоб тебе ніхто не напрягав, ніхто тебе не чіпав.
Сергій Скальд: На війні набагато простіше. Все зрозуміло, в тебе є ворог, в тебе є побратими, мета і ти ї виконуєш. Коли ти приїжджаєш сюди,то тут набагато складніше. Тут ще й нормальної реабілітації нема. В США 5-6 років проходять реабілітацію. А нас кидають у суспільство і кажуть,вигрібай. Але це все одно, що взяти якусь зірку з естради, дьорнути і кинути до простих людей, на середню зарплату, до бляклих людей.
Людмила Григорчук: Вам не пропонували допомоги психологів, центрів, путівок?
Олександр Кочергін: Насправді, люди, які туди йшли обдумано, які були готові до того всього,то тут у них нема тих психологічних травм.
Сергій Скальд: Ми двоє добровольців – двоє неп’ющих,тому травм у нас немає.
Олександр Кочергін: Є багато хлопців з ЗСУ, яких призвали на війну і вони там почули стрес, вони були не готові до того всього, вони зараз п’ють, розрушуються сім’ї, агресивно поводять себе, вони тим самим підставляють своїх побратимів.
Сергій Скальд: Дискредитація ще й влади йде. Ми можемо мільйон хороших вчинків робити, не бачать, лиш щось одне негативне стається – всі розпіарюють. Коли була блокада Криму, то там був старічок такий, то він з нами спілкувався,то він розповідав, що чекав алкоголіків, бидло тут, а ви насправді вірші пишете, історію знаєте, англійську мову знаєте, іспанську. Він був здивований.
Олександр Кочергін: Асоціюється правий сектор з тим, що це збір наркоманів, алкашів і зеків, а у нас багато хлопців співаків, поетів, спортсменів, багато талановитих людей, які прийшли не пити, не розкрадати, не робити балаган,вони прийшли захищати свою державу, захищати те, що у них є. Щоб зберегти свою державу.
Сергій Скальд: Не може моральний урод піти на смерть за свій народ, за свою націю.
Людмила Григорчук: Намагаєтеся розвінчати ці міфи?
Олександр Кочергін: Пояснювати людині, яка не хоче це чути – не варто.
Слухач: Чти підете ви на вибори, и бачите себе у майбутньому при владі?
Сергій Скальд: Це питання до керівництва
Людмила Григорчук: А ви особисто не бачите себе при владі?
Сергій Скальд: Якщо зняти систему і зайти замість неї, це одне, а так - не хочу.
Олександр Кочергін: Щоб іти на вибори, то хотілося б, щоб справді помінялося щось після Майдану, а так лише назви помінялися. 20 чоловік це не змінять, їх з’їдять
Слухач: Чи не задарма ви були на війні?
Олександр Кочергін: Навпаки, мені не буде стидно перед своїми дітьми і внуками.
Людмила Григорчук: Скільки має наша область добровольців?
Сергій Скальд: Дуже мало. Наприклад, у Франківську УБД обласних отримало 100 чоловік з ДУК, а у Чернівцях – 22. Літом минулого року я ходив особисто до мера з приводу того, що почали не визнавати наших дітей в школах, щоб вони харчувалися безкоштовно, то говорили, що на членів Правого сектору це не розповсюджується. Щойно підняли це питання, то все владналося. А в школі так соромно, коли воюю то дитину безкоштовно годували, коли повернувся, вже не годують.
Людмила Григорчук: Чому мало?
Сергій Скальд: Може пішли люди через військкомат.
Людмила Григорчук: Відчували підтримку волонтерів?
Сергій Скальд: Лише цю підтримку ми і відчували.
Людмила Григорчук: Сергію, коли зрозуміли, що мусите долучитися до добровольчого батальйону?
Сергій Скальд: У травні 2014. Ми були заведені ще з Майдану, повернувся додому, через два місяці звільнився з роботи і поїхав. Там був з липня 2014 до березня 2015-го.
Людмила Григорчук: Ви змінилися за той час?
Сергій Скальд: Так, сам бачу.
Людмила Григорчук: От сьогодні ви з картами.
Сергій Скальд: Так, це мені допомагає зосередитися.
Слухач: Чи важко були звикнути до мирного життя тут?
Людмила Григорчук: Не те що важко, просто звикаєш до однієї обстановки, а тут все інше.
Сергій Скальд: До нас колись приїжджав фахівець з посттравматичного синдрому, то він казав, що тепер ще нічого, але потім будуть хвилі. Як водіння машини, найважчий перший рік,потім третій.
Людмила Григорчук: Зараз маєте хобі, улюблені заняття, які вас роблять відомими. Розкажіть про заняття спортом, Олександре
Олександр Кочергін: Це захоплення виникло ще з 16 років, я прийшов у спортзал, досяг майстра спорту, потім була перерва у спорті, я пішов на війну. Коли я повернувся з війни,то повернувся і до спорту. Я успішно повернувся, я брав участь у богатирських іграх. Гарні результати у мене. Минулого року я виконав знову майстра спорту з стронгмену, пройшов відбір на турніри найсильніших України. Зайняв друге місце. Зараз далі продовжую займатися. Готуюсь до Чемпіонату України. Мені подобається, тут і нові знайомства, і змога побачитися з побратимами з усієї України.
Людмила Григорчук: Сергію, у вас також серйозна місія. Ви презентували свою книгу.
Сергій Скальд: Я об’їхав з першою своєю книгою «Голос крові» всю Україну. Ярош зі мною знайомився, а не я з ним.
Людмила Григорчук: Нова збірка – чим вона для вас важлива?
Сергій Скальд: Я не пишу про те,чого не відчував сам. На війні взагалі не писав вірші. Там блокуєш почуття, це там зайве. А без емоцій не напишеш вірша. Після війни вже не так пишеться. Раніше я йшов у садочок з дитиною і міг написати пісню, тепер так не виходить.
Слухач: Чи є добровольці і у мирному житті?
Олександр Кочергін: Так,волонтери. Вони також залишали сім’ї, везли хлопцям допомогу.
Слухач: Не погоджуюся з тим, що ви не маєте бажання йти на вибори, треба ламати систему, добровольці, ДУК, Правий сектор – це ті сили, які можуть змінити на краще життя суспільства.
Сергій Скальд: Я погоджуюся. Але не всі так думають.
Олександр Кочергін: Можна провести експеримент, піти на вибори і подивитися, скільки людей проголосують. Якщо пройдемо – будемо працювати, а не пройдемо, хоч будемо знати, скільки людей вірить у добровольців, у Правий сектор.
Людмила Григорчук: На минулих виборах у складі депутатському з’явилися депутати, учасники АТО.
Сергій Скальд: Не треба було виборів тоді, треба було брати владу у свої руки тим, хто на Майдані був. Той самий Ярош. Але це страх, велика відповідальність, от ми боїмося її на себе брати, а Турчинов – ні. Ми дуже добре воюємо, відвоювали, а що тепер з цим робити? Революція коли була, всі на Майдан, відвоювали, а хто далі має керувати? Той самий Турчинов чи Яценюк?
Людмила Григорчук: Яких ви чекали змін?
Сергій Скальд: У мене все дуже радикальне. Раз – і все у нас гарно. Зарплати великі і дороги хороші.
Олександр Кочергін: А комуналка яка у нас? У мене пільги, а от сусід 2 тисячі платить за квартиру.
Сергій Скальд: А ще підігрівають на цьому, що от у нас пільги, а у когось ні. Тому без радикальних дій нічого не зміниться. Скільки виборів у нас було, кого ми вибрали?
Слухач: Чому у вас таке прізвисько – Шпрот?
Сергій Скальд: Тому що я з Бульвару. Один раз ішов з другом і копнув банку від шпротів. Так і пішло. Я кажу, що я худий і в маслі.
Людмила Григорчук: А ви Сашко- Кремень?
Олександр Кочергін: Так. Мені це подобається.
Людмила Григорчук: Приходять до вас хлопці? Просяться долучитися до Правого сектору?
Сергій Скальд: Так. От недавно двоє хлопців прийшло, кажуть, відслужили у ЗСУ, мають УБД, а тепер просяться на фронт з нами.
Людмила Григорчук: Чому просяться назад?
Сергій Скальд: Бо там все набагато простіше.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter