Друкопис програми "Суть Речей" від 7.12.2017
Запрошений гість: Оксана Ханевич, старший інспектор з особливих доручень Управління забезпечення прав людини
Людмила Григорчук: Управління забезпечення прав людини Національної поліції створене відносно нещодавно. Чому виникла потреба у створенні цілого управління?
Оксана Ханевич: Ми зараз знаходимося в процесі реформування багатьох сфер. Це і стосується поліції, тому в рамках реформ було створено наше управління, управління забезпечення прав людини. Наше управління має свою специфіку роботи, ми , насамперед, здійснюємо контроль за роботою працівників поліції в межах окремого регіону. Кожен з наших працівників є у всіх областях. Наше управління спрямовує свою роботу на захист прав людини під час здійснення поліцейських повноважень. Ми відслідковуємо, чи порушуються права людини працівником поліції і перевіряємо всі факти і розглядаємо всі ситуації.
Людмила Григорчук: Дивно звучить, що поліція перевіряє поліцію. Як вирішуватиметься конфлікт інтересів? Якщо поліція розслідуватиме правопорушення поліції, то виникає кругова порука.
Оксана Ханевич: Насамперед, ми підпорядковуємося безпосередньо голови поліції України. Мій керівник - голова нацполіції України, безпосередньо його вказівки і я виконую. Наш центральний офіс знаходиться у місті Київ, є координатори, які спілкуються з нами.
Людмила Григорчук: Ми звикли, що в американських фільмах, коли поліція затримує порушення, він зачитує права, що український поліцейський має робити?
Оксана Ханевич: Ми працюємо також з профілактикою таких порушень, вчимо поліцейських, як діяти. Наше законодавство надає певні права, яких має дотримуватися поліцейський. Є фактичний час затримання, коли особа вважається затриманою, коли особа підкорюється наказу правоохоронців, тоді поліцейський має оголосити перелік прав. Після затримання, коли особа доставляється до поліції, то людина має право на спілкування з адвокатом. Особа, яка проводить затримання, він має повідомити центру безоплатної вторинної допомоги про затримання. Тоді прибуває адвокат, вони можуть поспілкуватися з затриманим, складаються процесуальні документи.
Людмила Григорчук: Скільки ви часу працюєте в Чернівцях?
Оксана Ханевич: Більше року. Минулого вересня мене призначили.
Людмила Григорчук: Люди знають про ваше управління?
Оксана Ханевич: Так, ми стараємося поширювати інформацію про наше управління в засобах масової інформації, люди звертаються. Дізнаються про нас з сторінки у Фейсбук, інформація розміщена на сайті ГУ Нацполіції в Чернівецькій області, є повідомлення з центру вторинною правової допомоги.
Слухач: Щодо прав неповнолітніх під час затримання. Чи є це на особливому контролі? І чи співпрацюєте ви з представником уповноваженого Верховної Ради з прав людини?
Оксана Ханевич: Щодо неповнолітніх, хочу відмітити, що це специфічна категорія. Вразлива група, яка потребує особливого ставлення. Можу навести статистичні дані, що батьки до нас зверталися з такими питаннями. Ми також проводимо заняття з поліціянтами і з школярами , ми спільно з ювенальною службою ГУ Нацполіції проводили навчання таке. Я звертала увагу на моделі поведінки поліції, які мають бути притаманні. З уповноваженим Верховної Ради з прав людини ми спільно працюємо.
Людмила Григорчук: Ви одноосібно все вирішуєте, чи є у вас помічники?
Оксана Ханевич: Я одна працюю, але оголосили конкурс про набір, є одна вакантна посада, може з’явиться у мене один помічник.
Людмила Григорчук: Це дуже відповідально. Відчуваєте себе суддею?
Оксана Ханевич: Всі ми люди, нам притаманно помилятися, але я намагаюся об’єктивно підходити до кожної ситуації. Я розумію, що кожна з сторін буде доводити свою правоту, але винний є. Значить, хтось помилився. Досить часто я стикаюся з тим, що приходять громадяни просто з вулиці, дізналися, що є таке управління. Але не володіють інформацією, чим ми займаємося, тому вони можуть питати про субсидії, чи про проблеми з сусідами, люди приходять з такими, непритаманними для моєї роботи проблемами. Але я юрист, тому намагаюся допомогти у будь-якому випадку.
Оксана Ханевич: Ми працюємо на Чайковського, 4. Оскільки я працюю одна, тому варто спочатку телефонувати. Я ще й поліцейська, відповідно до закону – у мене безстрокова робота, в будь-який час можна телефонувати, є телефони на сайті ГУ Нацполіції.
Слухач: Чи ви маєте доступ до колонії в Сокирянах і СІЗО в Чернівцях? Скільки ви там побували і наскільки керівники цих закладів ідуть вам на зустріч?
Оксана Ханевич: Дійсно, ми маємо доступ до ізоляторів тимчасового тримання. Їх є три в Чернівецькій області. До СІЗО ми не маємо доступу. Хоча разом з прокуратурою ми проводимо перевірки, але це за запрошенням прокуратури. А що стосується ізоляторів тимчасового тримання, то ми проводили комісійне обстеження ізоляторів, перевіряли мови тримання затриманих. Спілкувалася з затриманими, перевіряли документацію. Ізолятори, звичайно, потребують догляду, певних умов, але ізолятори пристосовані до тих вимог законодавства, там зараз утримуються люди, вони забезпечуються всім необхідні.
Людмила Григорчук: Скаржаться на щось люди?
Оксана Ханевич: Ті, з ким я спілкувалася, то зауважень у них не було, вони забезпечені всі необхідним, вони розуміли, де вони знаходяться. Єдине, що я запропонувала - допомогу юриста, спитала, чи треба допомогу адвоката. Такі перевірки ізоляторів тимчасового тримання ми проводимо без попередження, можемо це зробити у будь-який час, чи у відділок поліції, чи в ізолятор тимчасового тримання прийти з перевіркою. У нас є припис і ми маємо право зайти у ці приміщення.
Слухач: Яке покарання за порушення закону прав людини?
Оксана Ханевич: Особа притягується до дисциплінарної відповідальності. І в подальшому це впливає на кар’єру. Можуть навіть втратити роботу, якщо були попередньо якісь стягнення, були проступки дисциплінарні.
Людмила Григорчук: Чи багато людей покарали за цей рік?
Оксана Ханевич: В цифрах не скажу, але були моменти, коли притягали до дисциплінарної відповідальності. Були службові розслідування.
Людмила Григорчук: Частіше на що люди скаржаться, чи на застосування сили, чи підхід до людини порушили?
Оксана Ханевич: Найчастіше кажуть, що їх незаконно затримали. Але людина має вказати причини, чому вона так вважає, чи застосувалася фізична сила, чи не надали правової чи медичної допомоги, чи вона не могла повідомити родичів про місце свого перебування. І скаржаться не лише на дії поліцейських, але є скарги на бездіяльність поліції. Якщо поліцейський бачив протиправну дію і не зреагував. Є такі заяви, вони перевіряються, але я хочу наголосити, що часто люди звертаються, коли пройшов певний відрізок часу. Люди зверталися і через 7, і через 8 місяців, тоді робота ускладнюється. Вже може навіть не буде працівників тих на місці, і доказів, і запису з відеокамер.
Людмила Григорчук: У вас є якийсь план? Певне завдання?
Оксана Ханевич: Від нас не вимагають жодних планів, статистик чи показникової роботи. Звичайно, є контроль, напрямки. Ми будуємо свою роботу спільно. У кожному регіоні є свої проблеми, з якими стикаються наші працівники і ми намагаємося ділитися тим напрацьованим досвідом. Також від керівництва надходять певні вказівки, де нам слід налагодити співпрацю, як діяти у тій чи іншій ситуації. Ми молоде управління,ми вибудовуємо свою роботу крок за кроком. Хтось подасть ідею і ми вже пробуємо. Це інноваційна робота, але її вистачає. Ми не чекаємо, коли будуть звернення. Є моменти, які ми бачимо чи в пресі, чи хтось зателефонує, ми реагуємо.
Людмила Григорчук: Преса у нас любить підхоплювати історії, де людина запевняє, що поліція змушувала давати показання. Підтверджуються такі історії?
Оксана Ханевич: Є ріні люди, різні ситуації. Є люди, які дуже емоційні, схильні до таких нереальних розповідей. Потрібно перевіряти. Потрібне спілкування з двома сторонами. У нас нема цілі, що цей поліцейський був винен, значить треба притягнути його до відповідальності. Наша ціль, у першу чергу, щоб не допустити цьому і запобігти. Ми відпрацьовуємо таку схему, яка б не допускала порушень з двох сторін. У нас були моменти, які доведені, що були порушені права людей при затриманні, але фізичної сили не застосовували. Були також такі моменти, що людина підписала щось і не прочитала. А виявилося, що він підозрюється у вчиненні злочину, його попередили, а він відмовився від адвоката, не прочитав нічого. В цьому є вина самої особи. Людина має мати чим більше інформації від тих осіб, які знаходяться поруч.
Людмила Григорчук: Ви така красива жінка, маленька, худенька, а приходите до поліцейських і вимагаєте від них документів, допитуєте їх. Вам не страшно?
Оксана Ханевич: Так, це велика кількість інформації, є різні люди, з якими треба спілкуватися. Я починала свою службу в поліції з патрульної служби, тому певний відсоток загартування з таким типом роботи у мене вже є. І не так вже й страшно, як було на початку. Після всіх навчань, нічних чергувань, то зараз навіть в дечому легше. Робота має певну специфіку. Є різні моменти, але ми весь час вчимося. Ми їздимо на тренінги, які влаштовують міжнародні організації. Там черпаємо інформацію, щоб тут на місці проводити заходи, які допоможуть працівникам поліції.
Людмила Григорчук: Як ваша родина до вашої роботи ставиться?
Оксана Ханевич: Мама не дуже хотіла бачити мене в поліції. Але вони звикли. Звичайно, бракує трохи часу для родини, бо робота в поліції – це вже життя.
Людмила Григорчук: Кінцева інстанція у рішенні – це суд? Чи ваше розслідування?
Оксана Ханевич: Коли людина приходить до мене і приносить письмову заяву, яка адресується нашому управлінню, там називає конкретні прізвища, описує ситуацію. Я її реєструю, призначається службове розслідування. Визначають членів комісії, хто буде проводити це розслідування, воно може тривати місяць, або може бути продовжене, якщо це буде необхідно. Ми проводимо перевірку даних фактів і за висновками службового розслідування дивимося, чи мало місце порушення. Якщо порушення мало місце, то наказом керівника визнається, що працівник поліції здійснив порушення і до нього буде застосована чи догана, чи сурова догана, притягнено його буде до дисциплінарної відповідальності. Якщо порушила право людини патрульна поліція, то заява передається у Київ, там уже направляють у департамент патрульної поліції і цим займається їхній департамент.
Слухач: зараз є багато історій щодо насильства у сім’ї. Більше скаржаться жінки, але чи є заяви від чоловіків, які скаржаться що над ними знущаються жінки.
Оксана Ханевич: Зі свого досвіду скажу, був випадок, коли звернувся чоловік з скаргами на жінку. Був також конфлікт, коли чоловік описав у заяві про моральне насильство, не фізичне, вона забирала в нього телефон, не дозволяла бачитися з дітьми. Психологічне насильство було. Як з’ясувалося, там була неоднозначна ситуація. Чоловік просто вигадав цю історію, він просто не хотів з нею розлучатися. Така своєрідна сімейна ситуація. Звертаються чоловіки, звісно рідше, але є такі звернення. Жінки переживають за своїх чоловіків, які знаходяться у СІЗО. Ми розглядаємо кожне звернення.
Людмила Григорчук: А на жінок-поліцейських скаржаться?
Оксана Ханевич: Ні, не було таких у мене випадків.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter