Друкопис програми "Суть Речей" від 11 січня 2018
Запрошений гість: Юлія Сафтенко, начальник управління культури Чернівецької міськради
Людмила Григорчук: Січень – це місяць святковий, але певно не для працівників культури. Ви при роботі весь цей час. Розкажіть, чи задоволені як працює наше Різдвяне містечко, чи все вийшло так, як планувалося?
Юлія Сафтенко: насправді найбільш шалений у нас місяць грудень і трохи листопад. Саме тоді ми складаємо сценарії, готуємось до свят. Тоді ми розглядаємо ідеї, і я завжди - за шалені і навіжені ідеї. Не знаю, чи все вдалося, але дуже тішуся, що наша головна ялинка наша – красуня, що ми співпрацюємо з талановитою дизайнер кою Наталею Бордіян. Її дуже ціную, адже завдяки їй наша ялинка в топі найкрасивіших ялинок України. Наступного року маємо взяти першість і нам це під силу. Ми хотіли догодити всім, а це непросто, чернівчани – люди вибагливі. Ми дбаємо про людей, які не можуть собі дозволити відпочити за кошти, готуємо для діток воїнів АТО, соціально незахищених людей ранки, свята. Я завжди говорю, що культура – це та рушійна сила, яка має йти попереду і вести за собою людей. Головне, дуже вірити в те, що ти робиш і мати команду.
Людмила Григорчук: Є в тебе така команда?
Юлія Сафтенко:Мусить бути. Для мене люди, які поруч - це дуже важливо. Слово, комунікація, якщо хтось не звик працювати так, як я вимагаю, це одне, але ми намагаємося знайти компроміс.
Людмила Григорчук: З кадрами у міській раді давно проблема. Зарплата не надто велика, умови непрості, навантаження велике. Але знаходяться люди, які готові працювати за таких умов?
Юлія Сафтенко:Люди працюють у культурі – це люди навіжені. На жаль, зарплати не надто великі. Ми запряглися і тягнемо, але хочеться, щоб мотивація була у фінансовому пані. Людина має відчувати себе людиною.
Людмила Григорчук: Щодо головної ялинки. Чернівчани виступають за те, щоб все ж таки купити штучну ялинку, або посадити на площі справжню ялинку. Щоб не нищити природу і не жертвувати ялинкою через примху людей бачити на площі дерево.
Юлія Сафтенко:У нас працювала робоча група з цим питанням. От у Садгорі ялинка – жива, вона у них прижилася і вони у виграші, вона красива, пишна. На жаль, за оцінкою спеціалістів, на Соборній площі деревце не приживеться. Там нема умов для цього. Ялинка там просто не росте. Щодо штучної ялинки, то є думка, що ми живемо близько біля гір, тому можемо раз у рік подарувати свято чернівчанам з справжньою ялинкою. Бо нам справді бракує таких життєвих миттєвостей. Робоча група продовжує свою роботу. Хочу, щоб плеяда цих свят новорічних завершилася, тоді ми знову зберемося у тому самому складі, і будемо думати, чи ми купимо штучну ялинку, яку ми будемо мати на роки рокенні, чи продовжуватимемо привозити ялинку з лісу.
Людмила Григорчук: Не бракувало льодового майданчика?
Юлія Сафтенко:Думаю, що ні, сноутюбингова гірка замінила десь цю розвагу. Хоча на ковзанах люблять кататися у нас , в Чернівцях. До кінця січня Різдвяне містечко ще буде працювати. У нас чудовий казкар, він уважно слухає, розповідає дітлахам цікаві історії.
Людмила Григорчук: Вже в понеділок Чернівці будуть приймати фестиваль Маланок. Чи буде призовий фонд цьогоріч переможцям фесту?
Юлія Сафтенко: Чернівці задає тон всій Україні. Ми намагаємося зробити наше місто – містом фестивалей. Маланка фест – це унікальний захід. Я б хотіла дуже, щоб вся Україна про нього знала, приїжджали до нас. Щоб все вдалося, у місті працювала робоча група, всі організаційні момент и враховані. І я впевнена, що призовий фонд буде.
Людмила Григорчук: Нас ще чекає велике свято традиційне від Різдва до Йордана. Розкажіть, що чекає відвідувачів музею просто неба?
Юлія Сафтенко: Організатор цього дійства – Микола Шкрібляк і там буде багато гостей, автентичних колядок, традиційного одягу. Мені дуже приємно, що у нас є ініціативні люди. От наприклад, з 13 на 14-ге запропонували провести на Соборній площі дискотеку для дорослих. Ми лише за, коли є пропозиції цікаві, що у нас може бути ще один захід. Адже місто Чернівці – це місто, де культура є, де культура розвивається. І ось та прогалина, яка є між управлінням культури і між громадськими організаціями, вона зникає. Хочу, щоб ми зробили такий місток, це один з пріоритетів на 2018 рік.
Людмила Григорчук: Цього року культура отримала гарні подарунки: новий будинок культури та приміщення для центру культури Вернісаж. Обжилися вже на нових місцях?
Юлія Сафтенко: Це найголовніші досягнення 2017 року, бо багато років не будувалися будинки культури в місті. А цей новий клуб, який вміщуватиме понад 200 діток. Він буде епіцентром не лише для малечі, але й там будуть працювати з різними віковими категоріями, різні заходи будуть проводити, різні дійства. Відкриття клубу ще не було. Ми лише прийняли будівлю від будівельників, отримали символічний ключ красивенний. Плануємо якнайшвидше відкритися. Щоб він став живим, це саме головне. Хотіли зробити це до дня закоханих, 14 лютого, але трохи не встигаємо, але десь в кінці лютого, я думаю, буде гарне відкриття. Громада візьме безпосередню участь у святкових заходах.
Юлія Сафтенко: А от «Карінтія», дуже мало у нас таких центрів культурних. Вернісаж на Панській ще задовго до відкриття почав жити. Це багатофункціональний заклад, де проходитиме багато заходів. У нас стартував театральний простір. Це дебютний захід був. Я думаю, що цього року, багато буде заходів проведено. У нас гарний захід ще відбувся «Очима війни», який проводили кияни. Організатори казали, що Чернівці прийняли їх найкраще. І маємо таку реалію, що після цього вечора, коли всі побачили світлини Героїв з своїми родинами, з’явилася електронна петиція, де дружина нашого атівця запропонувала, щоб приміщення «Вернісажу на Панській» стало музеєм АТО. В юридичній площині місто не може створювати музеї, але місто має мати такий заклад. Будемо спілкуватися з авторкою петиції, будемо радитися, будемо пропонувати альтернативу і знайдемо найкращий варіант.
Людмила Григорчук: Яких ще музеїв бракує нашому місту?
Юлія Сафтенко: Бракує музею почесного громадянина Чернівців, Снігура. У нього величезна спадщина, там унікальні, старовинні експонати. Він планував віддати їх Чернівцям, треба створити окремий музей. Я думаю, що варто організувати громадські слухання де люди самі мають запропонувати, яких музеїв у нас бракує.
Людмила Григорчук: Які плани на 2018-й рік? Що хочете змінити і що вдасться зробити з тим бюджетом, який маєте?
Юлія Сафтенко: Дуже хочу багато встигнути. Тішуся, що затвердили програму розвитку культури на 2018- 2021 роки і ми будемо її втілювати в життя. Будемо мати цього року ювілейний 30-й фестиваль «Червона рута» і з впевненістю можу сказати, що зустрінемося з паном Мельником, автором фестивалю, і ми обговоримо як провести ювілейний фестиваль у нас. Щоб можна було довести, що Чернівці – це справді місто фестивалів. Окрім того, цього року виповнюється 40 років пісні «Стожари». Єгор Подкідишев, продюсер Дворського, був у мене і ми радилися, щоб провести у Чернівцях одноіменний фестиваль «Стожари», на цей фестиваль Павло Дворський скличе друзів. Хочемо перший рік присвятити тому, що 40 років цій пісні виповнюється, провести фестиваль у Літньому театрі, але з перспективою, що цей фестиваль відкриватиме нові таланти. Це не буде разовий фестиваль, запрошуватимемо з усієї України гостей. Сподіваюся, що у нас будуть на це кошти. Ми минулого року освоїли на заходи 1 млн гривень, а цього року ми запланували на заходи близько 2 млн гривень. У нас ще є Центр імені Миколайчука. Ми на фінішній прямій, не можу сказати, чи буде відкриття його цього року, але це був би гарний подарунок для управління культури. На цей заклад у мене дуже великі плани.
Людмила Григорчук: В мене є якраз питання від слухачів: Приміщення кінотеатру Івана Миколайчука. Щороку в ЗМІ чуємо формацію про виділення коштів на його ремонт, але досі не чули дату його відкриття. Коли запрацює оновлений кінотеатр, чи він буде кіноцентром?
Юлія Сафтенко: Однозначно. Перш ніж автономно все вирішувати, то ми порадимося з громадою. Я хочу чути настрої чернівчан, щоб прийняти правильне рішення. Планів багато, побачимо.
Людмила Григорчук: Місто фестивалів – це серйозна заявка. Але поки ти намагаєшся зробити Чернівці містом фестивалів, то нам потяги відміняють, доїхати до нас ще складніше. Ти не в одні ворота працюєш, результатом ти задоволена?
Юлія Сафтенко: Один в полі не воїн. Нам треба всім разом над цим працювати. У нас багато проблем: і з опаленням, і з дорогами, тому поруч з цими проблемами культура здається не також важливою. Думають, що ми лише танцюємо і співаємо. Дуже важливо, щоб ми витрачали кошти на культуру і піднімали цю культуру. Але це має бути культура і на дорогах, і в оселях… Ми будемо балансувати, будемо знаходити компроміси.
Людмила Григорчук: Не обрізають тобі крила?
Юлія Сафтенко: Не обрізають. Я вперта людина. Поки я не доб’юся свого, я не заспокоюся. Треба впевнено йти до своїх цілей. За кожен пункт програми була боротьба. Бо ідея - класна, а видатки не передбачені. Треба залучати фінансування з інших джерел. Це моє завдання. Я тішуся, що культура в залишку потрохи відходить. Передбачено багато заходів, програма жива і ми будемо втілювати їх у життя. Я ще розраховую ще на перерозподіл залишків, сподіваюся, що за культуру не забудуть. У нас ще є бюджет ініціатив, минулого року також був проект культурний.
Людмила Григорчук: Як на сьогоднішній день, вік комп’ютерів і гаджетів, чи є виправданою така кількість бібліотек і працівників у них, особливо пенсійного віку
Юлія Сафтенко: В мене є величезне бажання - привести в культуру молодих людей з молодими людьми легше, у них немає цього страху. У них є більше сміливості, більший підхід у роботі. Бібліотеки у нас працюють, у нас є проблеми з періодикою, але ми намагаємося її оновлювати. Гроші виділяються, не так багато, як хотілося б, але виділяються. Але для бібліотек конче необхідний ребрендинг . Звичайно, у бібліотеках є і комп’ютери, і Інтернет, там проводять різні заходи, проводять перфоменси. Але є бібліотеки, які все ж потребують змін. Але все впирається у кошти. Зараз намагатимуся знайти можливості, щоб змінитися. Я думаю, що цього року ми таки проведемо такий ребрендинг, щоб туди приходила молодь. У нас зараз телефони, гаджети заміняють бібліотеки, вони відкривають будь-які мережі, можна знайти будь-яку інформацію миттєво, але хоронити бібліотеки ще зарано. Адже у бібліотеки все ж ходять люди, бібліотеки соціально спрямовані. Коли вони будуть багатофункціональні, тоді вони будуть жити, і будуть затребуваними.
Слухач: Як там із зв'язком культури із фізичною культурою. Чи готова чернівецька культура підтримати у своїй частині, приміром, проект "Зірки естради - зіркам спорту"? (нагородження кращих спортсменів, тренерів краю за рік, з концертною програмою).
Хоча це запитання швидше більше особистого характеру, в силу обставин Тобто як там ваші сімейні футбольні успіхи?
Юлія Сафтенко: В мене старші хлопці займаються футболом. А щодо співпраці, то ми відкриті, ми безпосередньо співпрацюємо з фізичною культурою.
Слухач: Чи не стомилася від проблем у сесійній залі?
Юлія Сафтенко: Назвався грибом, полізай у борщ. Деколи дуже напружує робота у сесійній залі, деколи дуже хочеться вірити, що ми всі люди, що у нас у всіх сім’ї, є цінності. Але це все політика і дуже важко, коли у господарку втручається політика. У сесійній залі ми бачимо годинні дискусії, але я не знаю, чи краще за 3 години закрити сесію, але деякі питання пропустити повз, чи все таки у ретельній дискусії знайти ту правильну площину, зорієнтуватися і прийняти правильне рішення. Бо від рішення депутатів деколи залежить життєдіяльність цілого міста. Я переконана, що має вигравати громада,але поки що політика виграє.
Людмила Григорчук: Всі депутати, які приходять у цю студію, кажуть, що політики нам забагато. Хто ж тоді вам цю політику нав’язує? Робота у сесійній залі змінилася після обрання секретаря міськради? Адже на це так розраховували всі, і депутати, і міський голова?
Юлія Сафтенко: Ще важко говорити, чи щось змінилося. Треба щоб хоч півроку пройшло. Але дуже б хотілося, щоб змінилася робота, щоб управлінський корпус відчув, що у нас є секретар. Направду, ніхто не нав’язує політику, вона апріорі існує, кожен відстоює свої принципи. Для мене є принципові питання, тому мене важко переконати , щоб я проголосувала інакше. Мені в чому важче, це в тому, що я голова регламентної комісії і маю слідкувати за поведінкою депутатів-колег. Депутати сприймають мою критику дуже гостро. Але коли гаряче стає у сесійній залі, мені дуже не подобається, коли переходять на особисті звинувачення, коли лунає нецензурна лексика. Але в порівнянні з іншими радами і з Верховною Радою, то у нас ще досить толерантні депутати. Але маємо бути кращими, маємо знаходити компроміси, має бути взаємоповага.
Слухач: чи не забувають депутати, що ви жінка?
Юлія Сафтенко: Це радше питання до чоловіків, але коли питання принципове і запалюється дискусія, то джентльменського поводження немає. У кого знайдуться аргументи, той і переміг, не важливо, чоловік ти чи жінка. У нас є міжфракційне об’єднання жінок. У нас у кожній фракції було по одній жінці, поки не вибула Наталія Якимчук. У нас є неписане правило, коли починається хаос, ми не можемо вгамувати колег-мужчин, то жінки підводяться і стоять. Це такий натяк чоловікам, щоб подивилися, що вони коять.
Людмила Григорчук: Яка робота найважча: керувати культурою, депутатські обов’язки чи журналістська діяльність?
Юлія Сафтенко: 14 років роботи на телебаченні - в мене величезна ностальгія за цим всім. Люблю це все я сильно, сумую за цим деколи. Начальником управління культури може бети не лише людиною з вищою освітою і бути менеджером, а бути ще й психологом. Десь бути стратегом, спрогнозувати, що буде і що треба робити. Треба бути 10 разів підкованою, щоб мати авторитет, розбиратися, що ти робиш, давати правильні доручення і коли вони виконуються, - приймати їх. Бо від твоєї помилки дуже багато що залежить. Досвід роботи на телебаченні мені дуже допомагає. Найважче мені балансувати між роботою депутата, головою Регламентної комісії і керівником управління міськради. Але я вірю, що я можу щось змінити. Я маю вже якісь досвід, ми налагоджуємо комунікацію з громадськими діячами. В планах дуже багато всього. Левову частку роботи зараз забирає бюрократія, це хотілося б змінити. Я думаю вдасться її трохи зменшити. Управління культури в Чернівцях буде змінюватися. Це точно. Люди працюють, люди готові до змін.
Слухач: ви говорите про ребрендинг для бібліотек, чи не потрібні зміни для будинків культури?
Юлія Сафтенко: Звичайно, у нас є чим хизуватися і є чим поплакатися. От наш Літній театр, він дуже затребуваний у Чернівцях, але він потребує роки-рокенні капітального ремонту. Але через його затребуваність, ми не можемо це реалізувати. Ми не можемо допустити, щоб Літній театр не змінювався. Це наше лице. Ребрендинг має проводитися у всіх галузях, але бібліотеки цього потребують найбільше. Але ребрендинг – це не означає, що люди не працюють. Ні , люди працюють, вони здобувають перемоги, вони привозять нагороди, розвиваються, навчаються.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter