Я багато років працюю з людьми. Повз мене проходять їхні історії життя, стосунки з рідними: дітьми, батьками та ін. Тільки тепер я зрозуміла, що моя психотерапевтична практика триває багато років, а раніше думала, що вивчаю і починаю займатись чимось новим.
На певному етапі своєї кар’єри, працюючи в психіатричній лікарні, я задавала собі доволі нарцистичні питання: «Чи дійсно потрібна моя допомога? Який результат моєї роботи?». Так, хворим ставало краще, їх виписували додому, та через деякий час ті, хто страждали на хронічні розлади, потрапляли на лікування знову.
Однак, відповідь я отримала з історії однієї пацієнтки, яка опиналась на лікуванні з реактивним психозом в стані звуженої свідомості. Три тижні вона не розуміла де знаходиться, що з нею відбувається. Так жінка відреагувала на те, що її покинув чоловік. Покинув з трьома маленькими дітьми, без засобів на існування, підтримки, зрадивши її і дітей. Моєю задачею було допомогти впоратись з цією ситуацією, показати, що життя триває, незважаючи ні на що, допомогти їй знайти в собі сили не тільки одужати, а й побудувати нове життя, життя без нього, того, хто був її Всесвітом. Переживши доволі скрутні часи, через деякий час ця пацієнтка почала зовсім інше, самостійне і усвідомлене життя, створила власний бізнес. Через декілька років вона прийшла привітати мене з 8 Березня і в цей раз я побачила нову, впевнену в собі людину. Я думаю, що з її дітьми все добре, що вони виросли самодостатніми людьми, маючи приклад такої мами.
Я не даремно розповіла саме цю історію, оскільки знаю, що виховання дітей починається з виховання себе. Можна читати різні рекомендації з приводу правильного виховання і не отримати ніякого результату, оскільки всі ми різні, маємо різні характери і різні сімейні історії, і дітей також різних. «Добре виховані діти» – це діти, які зручні для батьків і суспільства. Щоб розкрити індивідуальність дитини, дати можливість бути їй самостійною і щасливою – все набагато складніше. Тому, виховання дітей залежить в першу чергу від того, яку Ви ставите мету перед собою.
Насправді, не тільки батьки виховують дитину, а й діти виховують батьків.
— Перш за все потрібно зрозуміти, що дитина – це не є моя власність, або моє продовження.
— Дитина не має втілювати мрії батьків, які не здійснились і проживати життя так, як хотілося б батькам. Вона має шукати свій шлях.
Аксіома №1. Ви не можете знати, що потрібно Вашим дітям. Ви можете знати, що потрібно Вам. Ви можете лише допомогти дітям розкрити їх потенціал.
— Діти виховуються не покаранням, нотаціями, а власним прикладом. Дивно вимагати від дитини те, що Ви не робите самі. Агресія по відношенню до дитини – це прояв безсилля. Крім озлоблення Ви нічого не отримаєте у відповідь.
— Батьки повинні витримувати негативні емоції дитини, не забороняти почуття, а проживати з дитиною її негативний досвід.
Аксіома №2. Змінюючись самі - Ви змінюєте своїх дітей.
— Дитина має шукати свій шлях, методом спроб і помилок. Як би не хотілось вберегти дитину, батьки не в змозі це зробити. І скільки не води дитину за руку, це не можливо робити все життя. Рано чи пізно прийде час, коли вона почне жити самостійно, тоді Ви дійсно зможете її підтримати.
— Повага до дитини полягає в тому, щоб не порушувати її кордони. Не втручатись в її простір, не зневажати її проблеми.
Аксіома №3. Найбільш руйнівною у вихованні є байдужість.
— Жертвуючи собою заради дітей Ви даєте їм тягар, з почуття вини і того, що вони Вам зобов’язані, забороняєте їм бути вільними.
Аксіома №4. Діти нічого не винні своїм батькам. «Сімейний борг» передається з покоління до покоління: наші батьки винні нам, а ми – своїм дітям, а не навпаки.
— Батьки повинні відпустити дитину. Коли прийшов час необхідно дозволити їй пройти процес сепарації і прожити його разом, наскільки б це не було складно.
Аксіома №5. Все, що батьки повинні зробити для дітей – дати їм любов і навчити бути самостійними.
Щасливого Вам батьківства!
Ірина Блажіна, асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології БДМУ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter