Запрошений гість: журналіст та член президії партії "Європейська Солідарність" Віталій Гайдукевич.
Ведучий: Максим Козменко.
Максим Козменко Ви є одним з засновників громадської організації «Справа громад» віднедавна ви ще член партії «Європейська Солідарність», проте вся Україна вас знає як журналіста, телеведучого. Що саме вас потягнуло до громадської роботи? І змусило вас відмежуватися від журналістики?
Віталій Гайдукевич: Напевно, сталася класична ситуація. Я останні кілька років займався волонтерством. Як не крути, ми стикалися з відсутністю або поганою інформаційною політикою. Коли ти рефлектуєш волею або неволею замислюєшся: « А що нам треба?». Чому ми маємо те, що маємо? І як це зробити краще? Потім зловив себе на думці, неодноразово намагаючись подати своїй аудиторії читачам у фейсбук, воно як не крути випливає в візію майбутнє, яка вкладається в певний ідеологічний сценарій, яка вкладається в фразу: «От як би була нормальна партія, ось це вона мала втілювати». А оскільки на той момент я не вбачав, що така партія існує, відповідно ми з групою ентузіастів вирішили, що треба створити громадську організацію, яка б підштовхувала, намагалася формувати людей, які поділяють такі принципи, цінності. Давайте збиратися разом, говорити, думати, як це розвивати. А вже потім підтягнулася і партія.
Максим Козменко Цікаво, коли ми спілкувалися поза ефіром ви сказали, що постулати громадської організації стали важливими у партії, як таке вдалося заробити?
Віталій Гайдукевич: Напевно, збіг обставин, а з іншого боку зухвалість з нашого боку на рівні такої обсервативної зухвалості, тому що ми поставили питання руба. Як не крути, всі ті, хто займалися волонтерсько-десантними Міноборони оскільки це площина відповідальності президента фактично ми і були під час каденції п’ятого президента Петра Порошенка, ми були його командою, Ми займалися конкретними речами, ми виповнювали конкретні повноваження, ми мали конкретні результати, нам за ці результати не соромно. І ми продовжуємо далі їх відстоювати. І коли люди з цієї команди сформувалися в громадську організацію, ми підтягнули до себе і тих людей, які були осторонь, які поділяли думку, що Україні потрібні ідеологічні партії, спільноти. Наша компанія ставала строкатішою і ми зрозуміли, що просто ГО ми своєї мети не досягнемо, а потім постало питання : Нам потрібна партія-компаньйон, союзник. Це як будувати будинок. Є фундамент , на якому будується все. Фундамент – громадське суспільство, тобто громадська організація, яка буде магнітом для людей, котрі хочуть робити щось: реалізовувати успішні програми, проекти, подаватись на гранти. Всіх цих людей об’єднує - це ідеологія, спільності та цінності. Але вище громадської організації має бути ще одна організація, яка цю громадську активність буде конвертувати, в законопроекти, які будуть намагатися ставати законами, щоб ось цей нижній пласт розумів, що вони не в космос вистрелюють ідеями. Їх ідеї конвертуються в законопроект, закон. Для цього потрібна партія. Для цього ми природно прийшли до Петра Порошенка, прийшли до старих партійців БПП «Солідарність». Вони сказали, ви ж розумієте, що раніше ББП, вона не будувалася за логікою класичних партій. Це був політичний проект, бо всі партії в Україні будувалися так. Ми сказали, давайте поставимо крапку у старих підходах формування партії, давайте розпочнемо новий етап, де ідеологія первина, а прізвище буде вторинним. Де всі будуть підписуватися під принципами цінностей і будуть нести відповідальність. Це відповідальність перед виборцем, коли він довірив свій голос мені. Тому що я обстоював певні ідеї. Якщо змінилися ідеї, треба змінювати і партію.
Максим Козменко Які слова можуть підштовхнути старого покоління політиків дослухатись до таких заяв, до ідеї, а не прізвища?
Віталій Гайдукевич: Можливо, поставили перед фактом, що світ змінюється настільки швидко, що стара логіка у світі не діє. Це довели вибори в США, це довів рексит, референдум в Нідерландах. Механізми логіки і решта атрибутів політики вони стають іншими, динамічнішими і старі політики мають зрозуміти, або вони зміняться, або вимруть як мамонти. І якщо люди не уявляють себе без політики, вони мають змінитися. Дехто вирішив, що краще змінитися.
Максим Козменко Ви почали змінювати філософію людей.
Віталій Гайдукевич: Я сподіваюсь, що це так. Це тільки початок процесу. Зараз мені скажуть: Де результат? Не існує «рожевих поні». Це системний процес, який має розвиватися в часі, як і будь-яка система – це довго. Це не буде результат завтра, це не буде результат 21 липня, це не буде восени. Це початок процесу. Я покладаю великі надії, що ми цей результат будемо бачити в накопиченні. Тобто будуть їх ставати більше. Будуть помилки, але я все ж таки поки що оптиміст.
Максим Козменко Деяких людей лякає слово консерватизм. Дехто вважає, що це є дуже застарілим, що може тривати довгий час.
Віталій Гайдукевич: Насправді, щоб почитати таких фундаторів неоконсерватизму вони красноголошують, що це не про минуле. Це саме про майбутнє. Чому? Неоконсерватизм відкидають радикальні зміни курсу, відкидають крайнощі. З якої причини? Тому що будь-що нове може постати лише тільки на важливих речах зі старого, на фундаментальних речах. Тобто партії неоконсерватори, якщо подивитися на інші країни, вони вистоюють еволюційний розвиток, коли тримаєшся здорового глузду і береш найкраще з існуючого, і розумієш, які новаторські підходи використати до сучасного підходу. Відповідно не буде обіцянок нездійсненого. Якщо говориться, то ставиться дедлайни. Відповідно кожне сказане має бути зроблено, або має бути сказано, що процес йде. Тому консерватизм - це про розумне поєднання того, що ми маємо і розумне планування того, що буде.
Максим Козменко Тобто нарешті ми можемо прагнути отримати прагматизм в діях, замість першим ідеалізмом і популізмом.
Віталій Гайдукевич: Я сподіваюсь, тому що коли не було меморандуму з партією, проговорити, вербалізувати якісь якірні фрази, тези, які будуть ідентифікаторами «Світ чужий». І серед таких якірних тез ми визначили, що однією з найважливіших є «відповідальність». Відповідальні громадяни, відповідальне суспільство – це коли, якщо говориш - ти робиш. Якщо ти розумієш, що ти невпевнений в результаті, давай дискутувати. Але не треба обіцяти, що любіть мене, я прийду і всіх пощасливлю. Це треба вбивати у наших політиків. Так не буває, якщо хтось так говорить і діє - він обманює. А політиків треба відучити від цього. Треба казати: «не я вам роздам гроші», «А я дам вам можливість ці гроші заробити». Держава має надати можливості, а отримавши ці можливості відповідальних громадянин має це усвідомлювати. Відповідальність має бути на всіх рівнях, до тих, хто пропонує політичний порядок денний по всій вертикалі.
Максим Козменко: Відповідальність, майбутнє, молодь. Давайте поговоримо про молодь, про те, чи стала молодь для вас мотивуючим чинником, що потрібно змінювати ситуацію, яка панує у нашій політичній системі і на вашу думку, сьогоднішня молодь, вона аполітична чи політично свідома
Віталій Гайдукевич: вона починає бути політично активною, як виборець. Абсолютно природньо з’являються нові покоління людей, котрі отримують паспорти і вони отримують разом із цим обов’язок голосувати, але вони не навчені, не призвичаєні і це наша провина. Вони не призвичаєні робити свій вибір вдумливо, заглядаючи наперед в наслідки. І саме тому у нас трапилась ситуація голосування по приколу. І ті хто це робили, вони вірили обіцянкам та натякам на якісь обіцянки. А потім ми бачимо ситуацію «а я вам ничего не обещал»
І молодь, яка зробила цей вибір, просто тому, що вона, може це зробити. Ну супер, а чим ти вмотивував себе, що ти зробив вибір саме такий? Тут не йдеться про якусь конкретну політичну силу. Треба розуміти, що я роблю вибір такий, тому що …. Не просто, аби що, а тому, що. Що я хочу отримати на виході? Я хочу отримати конкретні рішення, план дій, я хочу отримати рішення моїх конкретних проблем. І коли я, як молодь, приходжу до усіх політиків, я хочу отримати звіт, де ваша пропозиція для мене? Якщо ця пропозиція мені подобається, скажіть мені дедлайни, коли я можу побачити результат. Але ключове. Що зараз хоче молодь? Вона не хоче, щоб з нею комунікували олдскульними підходами. Молодь хоче, щоб з нею говорили так, як молодь спілкується не на політичні теми. Це соцмережі, інста, телега. Молодь хоче картинок, відео, селфі, менше тексту, але треба зрозуміти, що це інструментарій. Тобто у нас є молоток і є цвяшок. Раніше вони виглядали по одному, але зараз вони виглядають інакше. Але це все одно молоток і цвяшок. Їхнє призначення щоб молоток забив цвяшок і ми повісили картину, на якій буде майбутнє України. Інструментарій змінився, політики у всіх політичних вилах мають зрозуміти, інструменти тепер інші. Будь ласка, доносьте ваші сенси, змісти і наративи. Питання, щоб ще були ці наративи.
Максим Козменко: Виникає питання, чи «Європейська Солідарність» має ці наративи
Віталій Гайдукевич: ЄС зараз почала їх намацувати. Я не дарма казав, що побудова і підлаштування під нові правила, якщо ми говоримо не про імітацію результату під вибори, чого ми не хочемо насправді. А побудова партії, яка і громадська організація, якщо все буде нормально, води будуть розвиватися паралельно, цей процес має бути в динаміці на роки і відповідно про результати цього процесу, дієвість про втягування в нові інструментарії. Це теж треба споглядати – що нове з’явилося. Якщо ви все життя малювали, ну наприклад, квадрат і вам раптом треба намалювати коло, яке ви ніколи в житті не бачили, ви не намалюєте коло. Так і тут, треба навчитися це робити якісно, тому що навіть ті, хто декларують, що вони володіють цим інструментом, ну далеко не всі володіють ним якісно з точки зору чесного поводження з глядачем, зі слухачем з отримувачем контенту
Максим Козменко: Тобто можна намалювати овал і казати це коло?
Віталій Гайдукевич: Ну ви ж кутів не бачите? Значить це коло, але це не коло. Знову повертаємось до нових політиків, які використовують методи достукування до голів, до свідомості, мають бути чесними із собою, іщ тими людьми, з якими говорять.
Максим Козменко: відкриті кордони завдяки безвізу, відкриті шляхи і дороги до навчальних закладів Європи. Чи не стало це ризиком особливо сьогодні в такий непростий час. Ризиком до того, що молодь може піти з України в пошуках не тільки спочатку навчання, а потім вже кращого життя в європейських стандартах. Наша освіта може молодь стримати в нас?
Віталій Гайдукевич: На жаль, коли ми говоримо про відсутність в суспільстві критичного мислення до самих себе, до політиків, чиновників, до нас, як нації, то ми стикаємося з ситуацією, що критично мислити молодих людей ніхто не вчить. Цього не робить школа. Тобто у нас, умовно президенту можуть викатати претензію, що, а чому у нас такі високі тарифи, а чому у нас ти президент, байдуже яке його прізвище, чому ти не посадив. Так сорі, президент не садить, президент не може знизити тарифи, це не його компетенція. Давайте ми будемо звертатись до суддів, до генпрокурора, до слідчих, НАБУ, і тд. До тих людей, хто згідно закону мають це робити. Це їх функціонал. Давайте, якщо ми говоримо про тарифи ми будемо ставити питання тим людям в уряді, які відповідальні за тарифи. Кожному своє. Ну не можна до коняки висувати претензію, чому вона не несе яєць. Це коняка, вона має пахати поле, або возити панянок. Але цьому ніхто не вчить і зараз проблеми, у суспільства на загал ця проблема. І як незрілому суспільству, ось для себе намалювати причина-наслідок. Кому яке питання задавати, від кого що вимагати, навіть стосовно швидкості реформ ми не можемо усвідомити, що не робиться серйозні речі в три дні. І доказом того – подивимося на Польщу.
Віталій Гайдукевич: А тепер до питання, чи може освіта стримати – нинішня ні. Тому освіту треба міняти. Я незадоволений своєю освітою. Старший син вчиться в школі – я не задоволений, як він вчиться. Як йому викладають матеріал, від нього вимагають, щоб він вивчив підручник. До лампочки підручники, у нього є гугл під рукою. Навчіть його критично мислити і оцінювати світ довкола. А вони цього не роблять. Але я при цьому не вбачаю проблеми, що молодь отримала шанс побачити, як у світі, і зрозуміти, що у світі краще. Безумовно є такі, які хочуть поїхати кудись за кордон вчитися і хто захоче, той залишиться працювати там. Але наших там ніхто не чекає. Там життя не мед і заробітчани це знають, вони дуже важкою працею заробляють свою копійку. Там теж є конкуренція, є місцеві. Заходячи на чужий ринок праці, українці демпінгують, за що не отримують лояльності від місцевих і додаткової любові не отримують. Цю ж історію пройшла Литва, багато литовців свого часу мігрували. Трудова міграція була і у поляків. Друга за поширеністю мова у Лондоні – це польська. Поляки масово виїжджали на заробітки і лишалися там. Чи вмерла Польща? Не вмерла. Підростає покоління. Багато хто заробивши гроші, повернулися назад. Британці – заможна нація, але вони теж їдуть на заробітки. Бо там більше грошей платять. Платять у Китаї більше – їду туди. Якщо я фахівець, то я заробляю, а не переживаю, що це не вдома. Коли ж я зароблю,то тоді я вирішу, де мені краще жити. Якщо динаміка розвитку держави в Україні буде позитивна, тоді я повернуся сюди. І є прецеденти, коли люди повертаються, заробивши. Я тут оптиміст. Зараз нас це лякає, але якщо ми будемо рухатися не смикаючись в різні боки, зокрема в розвитку освіти, в прищепленні нам критичного мислення, то це буде нормально, як і у всьому світі. Кордони стираються і наша задача показати молоді, що ти вільний у виборі, де працювати,як працювати. Але якщо ти будеш працювати на свою країну, окрім того, що тобі честь і хвала, ти просто будеш саме тією людиною, яка є відповідальним громадянином. Ти будеш тим, хто візьме цю країну у старого покоління, у наших батьків, збережеш цю країну і передаш нашим дітям і онукам. А зрештою, яка наша місія – взяти, утримати, розвинути і віддати. Мені мій товариш, який живе в Італії, розповідав, що і молодь Італії не бачить перспектив свого розвитку, отримання свого фахового розвитку на території Італії, особливо, якщо йде мова про південь країни. І вони їдуть. Ось ця міграція трудова вона присутня скрізь, у більшій, чи меншій мірі.
Максим Козменко: Ви працювали над геральдикою, над формою нашої армії.
Віталій Гайдукевич: Для мене першою ластівкою позитивного фідбеку окрім вражень самих вояків, які були залучені до процесу, ми з ними консультувалися, перші їхні реакції, то для мене першим підтвердженням того, що ми зробили все правильно, коли якесь американське видання після нашого параду написало на першій шпальті: українська армія більше не виглядає як радянська армія. Все! Бінго. За це ми боролися. Наша задача була яка? Щоб людина, яка воює за цю країну,вдягаючи повсякденний і парадний однострій не відчувала себе людиною другого сорту. Офіцер, сержант, солдат в мундирі якісному, красивому, а я можу стверджувати, що український новий однострій є якщо не найкрасивішим у Європі, то одним з найкрасивіших на рівні, напевне, британського. Ми це зробили. Це була моя мрія, я хотів побачити, що військові у віці, з досвідом, щоб вони вели своїх доньок і синів під вінець, у мундирі. Щоб вони не соромилися свого мундиру, щоб вони пишалися тим, що вони є представником ЗСУ. Щоб це було модним. Щоб дівчата, бачачи людину в однострої, хотіли познайомитися з цією людиною.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter