Тема програми "Суть Речей" від 22.09.2016: "Громадський простір та урбаністи, які намагаються створити у наших Чернівцях «місто для людей»".
Запрошені гості: Тетяна Лебухорська заступник голови "Буковинської агенції регіонального розвитку" та Жан Побе, засновник і координатор формації ДЗЕСТРА
Людмила Григорчук: Все частіше у Чернівцях проходять заходи, які мають на меті не просто розважити, але й змушують аналізувати, працювати і діяти. Доказом того є «Майстерня міста», яка вже тиждень триває у Чернівцях і щодня пропонує нові теми для обговорення. Насамперед хочу попросити пані Тетяну розповісти про Майстерню міста. Організатори пропонували не надто серйозні теми для обговорення?
Тетяна Лебухорська: Сама назва частково за себе говорить, що майстерня – це місце, де щось твориться. Це майданчик, який створений на Театральній площі, який мав би стати майданчиком, де всі мешканці могли б долучитися до творення свого міста. Основна ідея – щоб павільйон цей став майданчиком для співпраці громади, влади, залучання бізнесу, людей, які може десь вперше долучаються до таких заходів. Коли ми робимо публічну подію і робимо не в якомусь кабінеті, робимо в просторі міста, це дуже сильно збільшує притік нових людей, які, можливо, випадково проходили площею, або прийшли погуляти, але вони можуть стати частиною цього заходу, дізнатися корисну інформацію, висловити свою думку, свою ідею.
Людмила Григорчук: Тобто ви вважаєте, що якщо хтось потрапить на презентацію Інтегрованої концепції розвитку середмістя Чернівців, то можна непідготовленому щось зрозуміти з того?
Тетяна Лебухорська: Я думаю, якщо є бажання, то можна зрозуміти все, а по-друге, як можна бути непідготовленим, якщо ти живеш у Чернівцях? Кожен має уявлення про місто. У нас на Майстерні стояли стенди з результатами досліджень, які робили чернівчани про Чернівці. І мені люди говорили, що це дуже класно, бо там реально можна побачити зріз того, що твориться у Чернівцях. Та є цифри, там є факти і можна зрозуміти, в якому ми місті живемо.
Людмила Григорчук: То в якому місті ми живемо?
Тетяна Лебухорська: Дослідження проводили по різних напрямках, був напрямок медицина, туризм, транспорт, мобільність, економіка, житло і т.д. Просто брали до уваги статистичні дані, іншого роду дослідження і найважливіші факти, які стосуються розвитку міста.
Людмила Григорчук: Ви досягли своєї головної мети, як задумували?
Тетяна Лебухорська: Основна мета – це розвиток міста, але за 8 днів навряд чи можна цього досягнути. Ми наблизилися до досягнення цієї мети бо на заходи приходили різні цільові аудиторії, одні заходи мали більший інтерес, одні – менший, але найважливіше для мене – це спостереження, що люди завжди зупинялися і дивилися, що відбувається. Мінус, можливо, для нас, як організаторів, що не завжди людям було зрозуміло, що саме відбувається. Бо навіть, коли ми говоримо, що відбудеться публічна дискусія, мешканці, які не звикли до такого формату, вони не завжди розуміють, що вони можуть теж підійти і стати безпосереднім учасником дискусії. Але те, що на площі лунали важливі речі, важлива інформація про місто, вона лунала голосно, то це теж мало би відкластися, донестися до людей.
Людмила Григорчук: Розвиток міста… в якому напрямку треба рухатися?
Тетяна Лебухорська: Говорячи про розвиток міста, то я не думаю, що варто говорити про якусь вузьку сферу, тому що розвиток потрібен там, де нас щось не влаштовує, бо якщо нас все влаштовує, то питання у власне потребі його розвитку. І знову повернемося до цих стендів, то там дуже багато речей, які показують і доводять, що у нас в місті є величезна кількість проблем у різних сферах, тому, можливо, це буде загальна відповідь, але це розвиток у абсолютно у всіх сферах. І це не лише у просторах міста, як громадський транспорт, не лише парки, але й комунікації, те, що ми не бачимо, як мешканці.
Людмила Григорчук: Жане, як вважаєте, яким чином треба натиснути на наших чернівчан, щоб вони зробили щось для того, аби розвиток міста пішов уперед?
Жан Побе: Треба знати, на кого натиснути, адже на депутатів треба по-одному тиснути, бо це одні зміни, а якщо впливати на звичайних жителів, які не мають таких важелів, то це інший вплив. Я думаю, що в принципі, як Таня сказала, в усіх напрямках можна тиснути, так само і не тиснути, а радше спонукати до змін, показувати як можна зробити щось краще, робити якісь пропозиції по покращенню тої чи іншої галузі чи сфери.
Людмила Григорчук: Наприклад, куди ви б особисто хотіли рухатися, як чернівчанин?
Жан Побе: Як чернівчанин, наприклад, велоінфраструктура, хоч це не пов’язано з моєю діяльністю, але це пов’язане з моїм життям. В Чернівцях важко користуватися велосипедом, важко пересуватися на велосипеді. Потім громадський транспорт.
Людмила Григорчук: Зупинимось на велосипедах. Багато моїх гостей говорили, що ця проблема болюча, але ніхто не сказав, як її вирішити конкретно.
Жан Побе: Якщо з моєї точки зору, як користувача, як власника велосипеду, то те, що вже можна змінити: у нас є широкі вулиці, щоб там створити вело доріжку, її треба просто помаркувати і пофарбувати, наприклад, проспект, широкі вулиці, не центральна частина міста. Це можна вже робити.
Людмила Григорчук: А громадський транспорт? Що там змінити хочете?
Жан Побе: Треба почати з того, що треба виміряти пасажирообіг. Про це всі говорять, але не роблять, це потрібно, щоб можна було аналізувати, щоб яким чином можна покращувати, встановити найоптимальнішу ціну і так далі. Треба починати з якихось таких речей. Так само можна обирати найкращого перевізника, щоб були прозорі тендери. Але немає цих обрахунків, тому це все лишається на рівні розмов.
Тетяна Лебухорська: Як і в будь-якому питанні, коли ми щось починаємо робити, нам треба розуміти, які вихідні дані у нас є. Є питання пасажиропотоку, який не досліджується і фактично ми не знаємо справжніх цифр. Перевізники, впевнена, знають, який пасажиропотік, бо це їх бізнес. В нас, стосовно громадського транспорту, якщо ми уявимо карту громадського транспорту, які в нас маршрути є, то ми будемо бачити, що у нас багато маршрутів пересікаються один з одним і у нас не проводиться дослідження потреби в кількості громадського транспорту, в зміні маршрутів, або появі нових. Багато хто називає Чернівці студентським містом. Справді, в місті багато студентів, але є запитання, але у нас рух громадського транспорту залежить від тогою чи це навчальний рік? Якщо це студентське місто, то у нас з 1 вересня маршрутки мали би їхати частіше? У нас перевізники укладають з міською радою договори. Але за дотриманням умов договору не слідкують. Контролювати не мала би це міська рада чи самі перевізники. Цей контроль мали би здійснювати інша, абсолютно незалежна інституція. Основним завдання якої було би лише контролювати. Цього було би достатньо. Якщо би ми це запровадили, то ми б за декілька днів мали би цікаві результати.
Людмила Григорчук: У нас є люди, які хотіли би за це взятися, чи це залежить від ціни питання?
Тетяна Лебухорська: Це залежить і від ціни питання, і від часу, який треба на це витрачати. Я впевнена, що багато людей погодилися б на волонтерських засадах працювати, але ще не знайшлося такого, щоб сказав: «Все, гуртуємося і робимо». Бо поки це йде на рівні меседжів.
Людмила Григорчук: Щодо велосипедної інфраструктури?
Тетяна Лебухорська: На жаль, руху не бачу. Є чернівчани-депутати, як казав Жан, які приймають рішення, а є такі чернівчани, які відчувають результати цих рішень. Власне, поки що від тих чернівчан, які долучені до прийняття рішень і до втілення цих рішень в життя, ми не бачимо і не відчуваємо, що вони хочуть це зробити і змінити місто, запровадити інфраструктуру.
Людмила Григорчук: Змушували їх до цього? Писали листи, розмови велися з ними?
Тетяна Лебухорська: Насправді, депутати то такі цікаві люди, вони часто офіційно говорять одні речі, а неофіційно можуть говорити інші речі. Може ми замало працюємо з депутатами. Може, це наша помилка.
Людмила Григорчук: Що можна зараз зробити? Жан каже, що є широкі вулиці. В нас було багато розмов і про вулицю Кобилянської, і про парки, і про Воробкевича.
Тетяна Лебухорська: Треба просто хотіти щось робити. Я не є прихильником того, щоб на широкій вулиці щось намалювати. Якщо говорити про проспект, там мегаширокі тротуари, то там можна зробити доріжку на тротуарах, але це дискусійне питання. Це питання до планувальників. Коли ми розробляли питання розвитку велосипедної інфраструктури, ми прикидували, звідки і куди здійснюються потоки людей взагалі в місті. І ми побачили, що одним з найбільш вагомих потоків може бути потік від вулиці Воробкевича, через Небесної Сотні до центральної частини міста. Це маршрут, який можуть використовувати студенти, бо там є студентське містечко. На нашу думку, якщо би ми змогли зробити би щось там, то це би було дуже показове. Ви згадали про парки, це є така проблема не лише для Чернівців, парки рахуються пішохідними зонами, тобто рух будь-якого транспорту заборонений, але в парках, мені здається, можна розмежувати територію. Лишити частину території для пішоходів, а частину для велосипедистів. В парк люди приходять відпочивати і вони знають, що там немає транспорту. Вони вільно себе поводять, прогулюються парковими алеями.
Людмила Григорчук: Це можуть зробити активісти?
Тетяна Лебухорська: Рішення має приймати адміністрація парку, але громадськість може це зробити, якщо буде створювати відповідний тиск і стукати-стукати-стукати. Рано чи пізно – відповідь буде.
Людмила Григорчук: Що з вулицею Воробкевича? Там не дуже вдало зробили велосипедну доріжку
Тетяна Лебухорська: По-перше, зроблено клаптиково, а клаптиково, то це не буде використовуватися, а по-друге, не коректно зроблено, бо там велодоріжку можна було зробити по дорозі, вона є широкою і там лише дві смуги. Ширина смуг дозволяє. А доріжку зробили на тротуарі, рівень якого досить високий, а заїзд на саму велодоріжку виходить з дороги, з якої треба звернути на 45 градусів, заїхати на вело доріжку, а потім під кутом 45 градусів з’їхати з велодоріжки і щоб продовжити цю доріжку, треба великі кошти, і нам пояснили, що це ніхто робити не буде. То запитання, для чого було робити таку доріжку, яку складно продовжити? Якщо продовжити у два напрямки по дорозі, то жоден велосипедист не буде на неї звертати, бо ти вибираєш найкоротший шлях. Це не в цьому випадку.
Людмила Григорчук: Де ще можна щось зробити? Які вулиці реально можна було б підключати?
Тетяна Лебухорська: Знову ж таки, я буду говорити про вулиці - колишню Фрунзе, Федьковича, це ті вулиці, де є односторонній рух, вона досить широка, одна смуга, але там хаотичне паркування і дуже велика кількість припаркованих автомобілів і найцікавіше, що я часто проходжу вулицею Федьковича, то там паркуються чомусь не в дворах, а на тротуарі. А у себе в дворі насаджують клумбочки, роблять альтанки, а не роблять місце для автомобіля, яке лишають за воротами. Параметри вулиці дозволяють це зробити, але буде величезна проблема з боку дотримання правил автомобілістами.
Людмила Григорчук: Жане, ви задоволені тим результатом, який побачили за 7 днів Майстерні міста. І що зміниться в Чернівцях завдяки цьому заходу?
Жан Побе: Я б хотів ще згадати практичну заслугу Майстерні міста, про її фізичне розташування. Вона знаходиться на Театральній площі і вона перекривала рух по цій площі автомобілів. І так само про Театральну площу вже давно всі говорять, що там треба перекрити рух і можна якимось чином там по-іншому використовувати простір, бо там немає будинків, в яких живуть люди, там паркуються відвідувачі закладів. Це той випадок, коли від її перекриття ніхто не втрачає.
Людмила Григорчук: А що це дасть?
Жан Побе:По-перше, там можна було б розширити сам громадський простір. Використовувати дорогу для пішоходів, щоб там просто сидіти, поставити, можливо, вуличні меблі, чи розширити тераси кав’ярень, можливо, нові кав’ярні. Якщо поглянути на Чернівці, то неможливо десь сісти під відкритим небом, коли хороша погода, і це дуже дивно, бо нам треба залазити або в ці такі павільйони, які монтують на літній час, або в самій кав’ярні. А просто на вулиці посидіти – це неможливо у нас. Тому Майстерня міста, її конструкція, є таким тестом для того, чи можна перекривати, чи щось втрачає місто від того, що втрачає цю парковку в центрі міста. Чи нічого не втрачає. Я думаю, що відповідні служби мали би прийняти якісь рішення, щоб таки перекрити там рух.
Тетяна Лебухорська: Можна написати петицію, можна написати звернення на голову міського, можна написати до комісії з організації дорожнього руху, вона мала би більшість питань вирішувати, але були питання в районі Театральної площі, там кафе за театром, досить було зацікавленості одного з депутатів – і вулицю перекрили. Такі питання в мене викликають позитив. Це справді великий результат Майстерні міста. Ми робили минулого року пробний варіант, ми перекривали всю Театральну площу і перекривали на один день, ми не ставили таких великих конструкцій, але були закриті вулиці вздовж Театральної площі і навіть, коли там не було жодного заходу, всі люди йшли по дорозі, ніхто не йшов по тротуару, людям потрібен простір для пішої ходьби, для звичайного відпочинку, але з іншого боку, знову ж таки, є багато людей, які проти цього. Але для чого потрібні пішохідні зони і хто цим може скористатися? Дуже багато є доказів того, що пішохідна зона – це класне місце для розвитку бізнесу, це ми бачимо на вулиці Кобилянської. Там напевне вже не залишилося вільних приміщень, вся вулиця всипана закладами громадського харчування, магазинами, комерційними закладами і хтось знає, а хтось здогадується, що вартість комерційної нерухомості надзвичайно висока на вулиці Кобилянської. Пішохідні зони – це величезний потенціал для розвитку бізнесу, а це потенціал для наповнення бюджету міста. В цілому, в загальному – це величезний розвиток. Хотілося б, щоб таких територій, таких просторів пішохідних було в місті більше.
Людмила Григорчук: Як з поліцією зустріч пройшла?
Тетяна Лебухорська: Чудова зустріч, шкода, що не вийшло цю зустріч провести на Театральній площі. Бо погодні умови не дозволили, ми перейшли в приміщення, у нас не було багато учасників, але всі учасники визнали, що була дуже важлива зустріч, це була перша така публічна зустріч поліції з громадянами, на якій будь-хто з присутніх міг поставити будь-яке питання.
Людмила Григорчук: Що питали?
Тетяна Лебухорська: Багато говорили про ті речі, які відбуваються після того, як попрацювала поліція. Це вже за повноваженнями поліції, але це цікавить людей. Люди хочуть знати, що буде, коли порушника зловили, всі хочуть бути певні, щоб винна особа була притягнена до відповідальності. Але не все в повноваженні патрульної поліції, є ще інші органи, які до цього залучені, але всі говорили про те, що люди хочуть спілкуватися, в тому числі і з патрульною поліцією. Люди хочуть розуміти, як це працює, люди хочуть допомагати, але не завжди є така можливість для комунікації.
Людмила Григорчук: Жане, яка зустріч вам видалася найбільш якісною та цікавою?
Жан Побе: я хотів би сказати про ту подію, яку безпосередньо ми організовували. Це було вчора буквально і це була дискусія про будинки муніципальні культури в Чернівцях. Ми підняли цю тему і за годину дискусії ми зрозуміли, що ми не помилилися з темою. Дискусія була така дуже активна і було багато опонентів, не було однакових думок і навіть доходило до такої агресії. Насправді багато питань. Молоді ініціативи культурні, громадські організації, незалежні організації, галереї за те, аби була можливість розвитку різних напрямків культури і безпосередньо використання муніципальних закладів культури в різний спосіб і для різних прошарків населення не так про модернізацію мова, про трансформацію, про створення нових можливостей для закладів. І була протилежна думка, як мені здалася, це думка директорів закладів і також управління культури міськради. Це були наші опоненти, як виявилося.
Людмила Григорчук: Що саме опонували? Що вони не можуть собі цього дозволити?
Жан Побе: Вони розповідали про свої проблеми, з якими вони стикаються і про важливість тих подій, які там у них відбуваються, тих гуртків, які вони забезпечують, муніципальні заклади культури. Для нас воно вважається таким, не надто сучасним, не тим, що відповідає потребам сьогодення, не тим, що відповідає тенденціям світовим. На цій точці була конфронтація.
Людмила Григорчук: Що ви хотіли б змінити конкретно?
Жан Побе: перша причина, що ми підтвердили вчора, це менеджмент, виконавці цих задач, вони не достатньо професійні, на мою думку, вони не розвиваються, вони не підвищують свою кваліфікацію протягом довгих років і як на мене, вони слабо уявляють про те, що відбувається в світі, в західному світі, у розвинутих країнах і це така одна з найбільших причин, чому вони стоять на місці. І, звісно, друга така причина велика, це брак фінансування культури, в принципі у всій Україні, і безпосередньо цих закладів.
Людмила Григорчук: А з чого починати? Що б ви порадили їм зараз робити?
Жан Побе: Їм потрібно відкритися, їм потрібно пропонувати, до речі, таку саму дискусію, яку ми пропонуємо, третій сектор пропонує, запрошувати до себе різних людей, щоб робити якісь проекти. Шукати більше можливостей фінансування. До прикладу, як ми почули від виконувачки обов’язків начальника управління культури міської ради, основним джерелом фінансування для будинків культури і для управління – є бюджет і те, що виділяється з бюджету. Ніхто не думає навіть про якісь грантові кошти, ніхто не думає про якусь співпрацю з бізнесом, це такий якийсь пострадянський пережиток. Бо ж насправді гроші можна брати не тільки з бюджету. Це такі перші кроки. Вирішувати ці питання, до прикладу, у нас великий такий шматок дискусії був про безпосередньо нашу пропозицію, яку ми пропонували конкретно будинку естетики та дозвілля і конфронтація відбувалася, що нас не сприймали, нас не розуміли.
Людмила Григорчук: Що пропонували?
Жан Побе: Ми пропонували інший контент, інші види мистецтва, інші проекти, які ми реалізовуємо. Кінозали, до приклади, артхаусного кіно. Чи концерт незалежної музики, тобто те, чим ми займаємося і те, що ми робимо без підтримки навіть бюджету і без того ресурсу, який є у будинків культури. Наша пропозиція була у якісь співпраці.
Людмила Григорчук: І вас не сприйняли?
Жан Побе: Нас не сприйняли і більше того, в нас бачать конкурентів, а не компаньйонів.
Людмила Григорчук: Дні європейської спадщини. Розкажіть, що це за свято, пані Тетяно.
Тетяна Лебухорська: Коли ми говоримо про туризм і особливо про туризм в Чернівцях, то ми всі думаємо, що ми такі унікальні, такі класні, наше місто таке ледь не єдине на планеті, яке має декілька крутих туристичних об’єктів архітектурної спадщини і всі туристи просто зобов’язані приїхати в Чернівці і на них подивитися, але варто розуміти, що ми не такі вже і унікальні. Є такі міста, яким більше ніж 600 років, де більше пам’яток, ніж у Чернівцях. І місту варто задуматися над тим, чи створюємо ми сучасний продукт, який був би цікавий для гостей і для мешканців. І саме громадський простір є частиною того продукту, який був би цікавим для туристів. Турист сьогодні вибагливий. Він не хоче просто подивитися, він хоче щось відчути, або побачити щось інше, чого немає більш ніде. В цьому плані Чернівці трохи відстають, оскільки не продукуємо нового продукту, але повертаючись до днів Європейської спадщини. Ми звикли, що екскурсії в містах – це для туристів. От вони приїдуть і ми їм щось розкажемо. А дні європейської спадщини покликані саме мешканцям міста відкрити або ті об’єкти, які традиційно є закритими, або показати об’єкти з іншого боку, з незвичайної сторони. Вони є тематичними , це загально європейське свято і тематикою цього року в Україні є сади і парки. Це цікава тема, яка нас трохи збентежила, бо ми подумали, що ми такого можемо показати в Чернівцях? Але виявилося, що у нас є що показати, але довелося трохи попрацювати і подумати над цією темою. Ще скажу, що дуже важлива умова проведення цих днів, що це безкоштовний доступ до всіх заходів, які відбуваються. Не може бути платних заходів і максимальне залучення людей-волонтерів до організації цих заходів. Але на них варто зареєструватися, бо якщо буде велика кількість людей, то екскурсовод не може працювати одночасно з сотнями людей, то ми будемо віддавати перевагу зареєстрованим людям.
Перша екскурсія у нас буде в Ботанічний сад, Екскурсія "Оаза краси та гармонії", а друга екскурсія "Слов’янський код Буковини". Я не розкажу про що вона, але це дуже цікава ідея і мені дуже цікаво, як екскурсовод подасть цю інформацію, вона буде пов’язана з деревами, яких є багато в Чернівцях, і яких можна назвати символами, але не в контексті букових дерев і не в контексті Буковини. Це два заходи на суботу запланували. У неділю більше заходів. У нас буде велоекскурсія «Столітні дуби Буковини», вона буде виходити за межі міста і маємо на 12 годину екскурсію "Фольксгартен: погляд крізь роки" чи народний сад. Це парк культури та відпочинку імені Шевченка, але насправді це найстаріший парк Чернівців, і що дуже важливо, цей парк був закладений ландшафтним дизайнером і планувався ландшафтним дизайнером. Зараз, мені здається, у наших парках немає ландшафтного дизайнера, а більш ніж 100 років тому до цього підходили серйозніше, виваженіше. Тому прошу дізнатися, як виглядав парк 100 рокі втому. Ми, коли гот ували листівки-запрошення, то ми знайшли фото цього народного саду, по яких навіть неможливо впізнати з першого погляду, що це те, що зараз ми називаємо паром Шевченка. І ще маємо грандіозну задумку, провести концерт класичної музики в парку Буковинських митрополитів, маємо трохи проблем технічних, ми не певні, що якщо концерт не відбудеться саме в парку за Резиденцією, то ми зробимо це в парку перед Резиденцією, але концерт буде обов’язково. Сподіваюся, що всі технічні бар’єри, які зараз є на шляху до цього, будуть подолані. Концерт, до речі, не потребує реєстрації, можна на нього просто прийти.
Людмила Григорчук: Жане, чим можуть Чернівці можуть зацікавити туристів сьогодні? Ви казали, що у нас менеджери не надто сучасно працюють… Що туристам у нас таке показати, як ніде?
Жан Побе: Я хочу навести приклад фестивалю Мерідіан Черновіц, він спочатку базувався на спадщині, на літературній спадщині Чернівців. Але зараз він осучаснився. Це такий хороший приклад. А щось інше, навіть не спадає на думку, що ще можна привести у приклад. Так, є архітектура, є чернівецький дух і це те, за чим більшість туристів приїжджає, але нічого нового не створено і я не бачу таких можливостей створення.
Людмила Григорчук: Ви знайомилися з програмою заходів на День міста?
Жан Побе: Так. Але мене нічого не зацікавило.
Людмила Григорчук: А що хотілося б? Ви пані Тетяно будете проводити один захід на день міста
Тетяна Лебухорська: Так, ми проведемо на день міста один захід, який мав бути на Майстерні. Це буде майстер-клас з озеленення балконів та підвіконь. Це буде 1 жовтня о 15 годині. У нас буде фахівець, який розкаже, як це зробити бюджетно, як це зробити якісно і красиво, і з врахуванням сонячної не сонячної сторони.
Жан Побе: Я так розумію, що день міста за традицією роблять заходи різні, і спортивні, і культурні. Те, щоб мені хотілося, це що стосується моєї сфери діяльності і те, що я бачу в програмі – то це досить смішне. Кращі треба культурні заходи проводити, іншого рівня. Концерти, чи якісь інші використання публічних просторів з культурними заходами в них щось таке.
Людмила Григорчук: Концерти, танцювальні флешмоби. Великі екрани, що це має бути, щоб вас зацікавило?
Жан Побе: Це може бути все те, що ви перечислили, і перегляди фільмів, і програми до дня міста, чи якийсь концерт, так само, специфічний. Там є фестиваль «Відродження». Але це інший рівень, це такий собі фестиваль. Можна запрошувати і популярних артистів, і непопулярних, треба якісних артистів запрошувати. Треба просто професіоналів залучати до того, щоб проводити концерти на день міста, менеджерів.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter