Запрошений гість: Паул Пшенічка, найкращий вчитель України 2017 року, переможець премії Global Teacher Prize Ukraine, викладач фізики та астрономії Чернівецького ліцею №1.
Ведуча: Людмила Григорчук.
Людмила Григорчук: Пропоную почати з актуальної теми, стартує табір World Camp
Паул Пшенічка: 3 серпня. Camp World
Людмила Григорчук: Чудово. Я знаю, що ви розкажете, що там будуть навчатися, розвиватися, зберуться одні з найкращих, юних фізиків всієї України. Ви їх відібрали разом з цілою командою людей і я знаю, що там будете їм допомагати не тільки вчити фізику, але й розвиватися всебічно. Розкажіть трошечки, що це за табір, чому вирішили саме в Карпатах його проводити?
Паул Пшенічка: Я ношуся вже багато років з ідеєю такого табору саме з фізики, тому що є багато таборів, скажімо, з математики. Є і пластунські, потім готують лідерів, а зараз з’явилися спонсори, які можуть організувати такий табір. Він цікавий тим, що він безкоштовний цього разу. Абсолютно. Навіть дорогу дітям оплатили. Менеджмент прекрасний. Це взагалі Освіторія. Це менеджмент вже світового рівня і дуже приємно, що в Україні такі організації є. Досить дорогий табір. Туди було дуже багато заявок, великий конкурс. Дехто тільки зараз взнав і жалкують, що не подавалися. Рівень цих дітей дуже високий і, що цікаво, це ті діти, які люблять вчитися. Їм казали, що після обіду буде дві години вільних, а вони сказали – ми не хочемо.
Людмила Григорчук: Я думаю, що вони у ці вільні години займуть себе чимось стовідсотково.
Паул Пшенічка: Вони хочуть вчитися. Вони мають амбіції, мають намір навчитися чогось такого, чого вони в себе не мають.
Слухач: Ви готуєте майбутніх вчених – можливо фізики, астронавти. Але якщо навіть вчитель, за можливістю працювати не лише в шкільних аудиторіях, але і в таборі, не буде бачити недоліки у майбутніх вчених, зокрема те, що вони, можливо, курять, зловживають спиртним, а на це вчителі інколи закривають очі, тому що вони до цього, можливо, лояльні. Як ви до цього ставитесь, як це побороти?
Паул Пшенічка: Це все залежить від рівня культури, як дитини, так і сім’ї. Звісно, що рівень культури сім’ї передається на дітей. Хоча бувають такі випадки, коли батьки курять, а діти не курять. Буває і навпаки. Ці діти, які дуже здібні і дійсно хочуть вчитися – я не помічаю, щоб у них були якісь такі негативні звички. Вони не курять, не випивають.
Людмила Григорчук: Їм це не цікаво
Паул Пшенічка: У них є своє щастя в тому, що вони роблять. Це дуже круто. В них нема ні секунди часу. Вони хочуть все, вони хочуть і туди, і сюди. З цими дітьми я проблеми не бачу ніякої. Так, звичайно є люди дуже високо рангу, які алкоголіки, залежні, і так далі, але мені здається, що відсоток дуже малий.
Людмила Григорчук: Але приходиться вам говорити з дітьми, пояснювати їм? Чи ви вважаєте, що ваші слова все одно на них не подіють, якщо вони вирішили зловживати такими звичками?
Паул Пшенічка: Діють. Як правило вони знають, що це не добре. Спочатку хочеться себе показати. Вони бачать кругом – це і телевізор, і навколишнє середовище. Це такий вік, що вони хочуть все попробувати. Бувають дуже прикрі випадки. У нас минулого року після дискотеки чотирьох вигнали.
Людмила Григорчук: За поведінку таку?
Паул Пшенічка: Ну як це може бути таке, щоб у восьмому класі напитися? Розумієте, таке буває. Але це якраз не ті діти, які сильно вчаться, а ті ледачі.
Людмила Григорчук: Мають час на все.
Паул Пшенічка: Так, вони переростуть це, я сподіваюсь. Тут є друга така цифрова наркоманія. Залежність. В мене є така фотографія. Не хочу тільки викладати в Інтернет, тому що я боюся викладати фотографії дітей. Останні уроки я сказав: «А зараз можете зайнятися, хто чим хоче». І в мене є фотографія: всі уткнулися в мобільні. І коли я їх фотографував, вони аж сміялися. Всі в мобільні. І ви знаєте, там те спілкування, якщо подивитися, якого воно рівня – це дуже сильно протрачений час. В самих дорогих, крутих школах на Заході гаджети взагалі забороняють. Все. Не можна. Це туди море часу йде.
Людмила Григорчук: Ми говоримо сьогодні про тих, хто витрачає час не дарма, витрачає час з користю. І Освіторія, і ви, зокрема, Пауле Францовичу, допомагаєте дітям розуміти, на що треба витрачати свій час. Ми поспілкувалися з операційною директоркою Освіторії Анною Сидорук. Вона нам теж розповіла трохи про табір, про тих експертів, які там будуть працювати з дітьми. Пропоную послухати її.
Анна Сидорук: World Camp - це наш освітній проект громадської спілки Освіторія, метою якого є зібрати по всій країні талановитих учнів фізики і астрономії. Це такі юні генії, майбутнє нашої країни. І разом з Паулем Пшенічкою, найкращим вчителем України з фізики, провести таку освітню інтенсивну програму для підготовки до міжнародних конкурсів, проектів тощо, де вони працюватимуть над тими проектами, які покликані покращити життя довкола. В нас є один учень, який працює над проектом з очищення океанів. Але окрім самої навчальної програми та інтенсивної роботи над проектами Малої Академії наук, у нас ще будуть цікаві такі читанки, тому що важливо не лише посилювати академічну складову, а ще й давати їм такі навички, навчати такому відкритому діалогу. Окрім нашого любого Пауля Пшенічки, який головний ментор нашого табору і координатор саме з наукової частини, проектно-орієнтованої частини навчання, до нас ще приїде Ростислав Данилов з Франції. Це випускник КНУ і французького політеху. Після того, як він отримав ступінь магістра, він працював як дослідник у Шанхаї, і зараз працює з оптикою, є дуже відомим науковцем, експертом з фізики, оптики у Європі. До нас приїде Олександр Толесніков з Ізраїлю. Це чемпіон світу з інтелектуальних ігор, і разом з учнями ми проводитимемо цікаві інтелектуальні ігри. Олег Орлянський – кандидат фізико-математичних наук, доцент університету імені Олеся Гончара і Ігор Чернецький – завідувач відділу створення навчально-математичних систем з Малої Академії наук. Тому в нас така дуже, яскрава компанія фізиків-експертів.
Людмила Григорчук: Дякуємо. Цікаво насправді. І фізики, і люди, які знаються на таких логічних задачах. Скажіть, важко було зібрати цих всіх людей і переконати їх, що ці діти варті того, аби витратити свій час на це? Зрозуміло, що серед тих дітей багато хто хоче навчатися, але треба буде багато працювати цим експертам.
Паул Пшенічка: Працювати з такими дітьми - це дуже відповідальна справа і треба бути дуже хорошим фахівцем. Мені вдалося зібрати цих людей. Ну, по-перше, Толесников Олександр – ми його всі добре знаємо, це мій колишній учень. Він - на грані геніальності людина. І все, що він буде робити – буде іти на ура. В нього там буде своя задача. Ми з ним вже домовилися. Не тільки ігри. Ігри це звичайно дуже добре, бо треба трошки відпочити. Там заняття будуть і до обіду, і після обіду, і ввечері. І діти дійсно хочуть, вони такі спраглі до науки. Орлянського Олега Юрійовича знає вся Україна. Це один з найкращих експертів з фізики і дуже добре, що така людина має ще натхнення трошечки працювати в школі. Він має години в ліцеї інформаційних технологій в Дніпрі. В нього просто талант працювати з учнями і знання в нього просто фантастичні. Лекції, які він буде читати - це супер. Крім того, там ще будуть наші колишні два учні, які закінчили перший курс університету Шевченка, фізики. Вони мають масу міжнародних нагород, вони талановиті.
Людмила Григорчук: Вони це все вже пройшли.
Паул Пшенічка: Вони мало відрізняються за віком від слухачів, тобто це дуже позитивно. Вони розбавлять нашу команду. І дійсно цей експерт - вчений з Франції приїде. Крім того, вони будуть зв’язуватися з моїми учнями з США по скайпу. Вони такі професійні фізики. Вони можуть багато розказати про себе, про те, чим цікава фізика і що можна робити людині в світі зараз, якщо в неї є така підготовка з дуже-дуже складного предмета.
Слухач: Фізика, звичайно, це важлива наука. Але мене більше цікавить, які у вас підходи все-таки. По-перше, чи існує потрапляння в клас, в якому ви вчите талановитих учнів, якісь переваги для дітей багатих батьків чи бізнесменів? Друге питання – не секрет, що найталановитіші діти дуже багато приділяють науці, іноді зранку до вечора. І коли вони дорослішають, постає питання – створювати сім’ю чи ні. І деякі обирають шлях поза шлюбом. Ви вважаєте це нормальним, чи ні? І мене цікавить астрономія, чи ви вважаєте, що в Україні це не дуже актуально? Якщо 30 років тому для Україні це була більш космічна наука, були і космонавти. На жаль, після смерть Леоніда Каденюка, до речі ви були знайомі, яку він залишив після себе історію? Ви думали над тим, щоб відродити цю науку?
Паул Пшенічка: По-перше, до нас в ліцей талановита дитина поступає без всяких грошей. І ми тільки раді, що такі діти проходять до нас. Цих дітей не так вже і багато, які можуть, хочуть і будуть добре вчитися саме з фізики. Це дуже-дуже складний предмет. Він стає зараз просто елітарним тут, в Україні. І по цьогорічних ЗНО, було видно, що все менше і менше людей наважуються здавати ЗНО, бо вони просто не люблять фізику, або вважають, це не дуже цікаво. Я був дуже добре знайомий з колишнім директором Космічного агентства України Олександром Зінченком. Він проходив колись у мене практику. Це була людина, яка була абсолютно віддана науці. У нас в країні, скажем, космічна індустрія надзвичайно розвинена, і деякі в нас є розробки, які поки що не доступні навіть американцям. Але це потрібно відновлювати. Але коли візьмуться за відновлення, а дуже багато втрачено, перша проблема – це буде проблема кадрів. Це буде проблема тих людей, які хочуть вчити фізику, тих людей, які знають фізику, тих людей, які викладають фізику в університетах, бо їх також стає все менше. Україна технічно надзвичайно перспективна країна, просто треба навести порядок. А стосовно того, що люди, ну скажімо, такий відсоток тих, хто не одружується, має якісь вади, він абсолютно однаковий серед всіх верств населення. Іноді діти, коли чують, що той фізик такий знаменитий, починають питати: «А скільки він прожив?». Ну, сподіваються, що якась компенсація за свій талант. Або «А він був одружений, а були в них діти?». Ну такі питання
Людмила Григорчук: А він звичайна людина і жив нормально.
Паул Пшенічка: Так, абсолютно нормальні люди. Я знайомий персонально з двома Нобелівськими лауреатами. На жаль, цього року помер Жорес Алфьоров. І Карл Віван в Америці він ще досить молодий. Я з ним познайомився ще тоді, коли він не був Нобелівським лауреатом. Це абсолютно нормальні люди, і зустрівши їх на вулиці або посидівши з ним в кафе, ви абсолютно не скажете, що він геніальний. Ну і звичайно, що є люди, яких природа обділила. Це Стівен Хокінг, який вже в 20 з чимось років знав, що його чекає і він мужньо йшов до цього. Женився, розвівся і ще раз женився. І більшу частину свого життя провів в інвалідному кріслі.
Людмила Григорчук: Але жив повноцінним життям?
Паул Пшенічка: Абсолютно. Їздив на всі конференції, в нього вже м’язи ніякі не працювали. Вчені зробили так, щоб він міг спілкуватися через комп’ютери.
Людмила Григорчук: І астрономія.
Паул Пшенічка: Астрономія фантастично цікава наука і нею цікавляться всі, вже починаючи з дитячого садочка діти цікавляться. І вона просто потрібна дуже сильно для культури людської. Взагалі дуже важливо, щоб люди знали технічні науки. Тому що вони стають дорослими, стають батьками, в них виростають свої діти, а діти приходять до них і щось запитують, а вони не можуть їм нічого пояснити.
Людмила Григорчук: Ніби з елементарних речей.
Паул Пшенічка: Так, а діти розвиваються найбільше інтенсивно з дуже молодого віку. Від нуля і так далі. Діти самі вчаться, їх не треба заставляти. Вони копіюють всі навколишнє, а якщо їм немає що копіювати, то вони і не дуже розвиваються. Я дівчатам завжди кажу – будете мами, вам треба буде фізику знати. Коли в Чорнобилі сталася аварія, якщо б люди хоча б трошки розуміли, що треба піти в аптеку і купити антиструмін, для того, щоб не ковтати радіоактивний йод, то це вже була б велика справа. В такий час, подивіться, що навколо робиться. Все навколо технічне. І знання з фізики потрібні навіть в побуті кожному.
Людмила Григорчук: Я хотіла повернутися до першого питання нашого слухача, як до вас потрапити на уроки? Ви залишили ще за собою Малу академію з фізики? Тобто, всі можуть ще ходити до вас саме на заняття.
Паул Пшенічка: Звичайно, у нас є гурток, в нас є академія «Квазар» і там працюють класні люди. Там зараз такі цікаві речі відбуваються. Приходять діти, скажімо, з 4 класу, які виступають за 7, 8, 9 клас. Ну фантастично обдаровані і їх треба вчити. Діти в середовищі звичайного класу, якщо вони такі обдаровані, весь час, який вони проводять в школі, для них бездарно протрачується. І дуже багато з них просідають, перестають вчитися.
Людмила Григорчук: Бо хочуть бути такими як всі
Паул Пшенічка: Так, їм страшенно нудно сидіти і слухати те, що іншим іде дуже повільно. А вони все схвачують за хвилину-дві. Я весь час думаю в тому напрямку, що треба щось робити, щоб ці діти мали можливості якось паралельно розвиватися. Я навіть на уроках три рівні веду. Вони мають свої завдання, тому що різниця між ними і іншими фантастична. В нас зараз багато говорять, що не треба спеціалізованих шкіл. Ні, треба, тому що це останній шанс для цих дітей розвиватися в тих темпах, в яких вони можуть розвиватися. Є приклад, навіть той самий Толесніков в 15 років закінчив школу, а в 19 вже університет. В нас є законодавчо можливість навіть вдома вчитися, тобто можна школу не відвідувати. Це дозволено. Подивіться, що робиться: для того, щоб закінчити школу і потупити у вуз – треба три ЗНО здати. Для цих ЗНО, що робить людина в 11 класі? Наймають репетиторів. А що вони робили, ці діти, цілих 11 років? Чи треба нам вчити 11-12 років, наших розумних дітей? На Заході вже така система приводить до того, що люди тупіють. Наші діти, коли приїжджають за кордон, вони дуже швидко стають кращими в своєму класі. Я міг би дуже багато прикладів навести, не хочу конкретно казати, але Іспанія, Португалія, де хочете, в Німеччині, наші діти приходять, страшенно дивуються, як так можна не знати те, чого там не знають. Все таки ми багато критикуємо нашу школу, нам багато що не подобається, і наші діти, таке враження, що вони десь здібніші.
Людмила Григорчук: Я до того, наш слухач, щоб ви знали, якщо дуже ваша дитина хоче займатися саме у Пауля Францовича, будете мати можливість безкоштовно. Це для того, щоб всі зрозуміли, чи є така можливість. Ніяких грошей не треба мати, якихось там талантів танцювати чи малювати, просто треба хотіти вчитися. Повертаємося до нашої основної теми на сьогодні, це табір, який вже післязавтра старує в Карпатах. Це юні фізики, майбутні Нобелівські лауреати, як каже Освіторія, яка допомагає вам в організації. Ви казали, раніше не було таких таборів з фізики. Я десь розумію чому, оскільки ми якраз говорили, що фізика, біологія, хімія, вона втрачає популярність. Хоча ви самі кажете, що в світі вона дуже затребувана і в Україні затребувана. Чому ми втратили розуміння, наскільки вона потрібна і хто це втратив? Влада нам допомогла втратити, чи просто люди не хочуть напрягти свої мізки: легше історію завчити, ніж фізику зрозуміти?
Паул Пшенічка: Я не перший рік працюю, я пам’ятаю часи, коли фізика була першим предметом. А чому? Тому що, в нас була силіконова долина, було 6 чи 7 підприємств, де люди працювали саме в цій галузі – галузі ІТ. Всі думають, що це тільки програми писати. Програми писати це називається soft skills. Навіть у нас є фірма soft serve. А hard skills – це ті навички, які дозволяють інженерам створювати ці всі пристрої - комп’ютери, мобільні телефони, всю техніку. Чим займуться без фізики програмісти, будуть програми писати для рахівниць? Ця сторона дуже сильна, а зараз іде штучний інтелект, зараз ідуть системи надзвичайно складні. Це треба буде обслуговувати. Найближчі три роки в Європі на 9 мільйонів робочих місць потрібні будуть люди, які розуміються саме не чисто в математиці чи програмуванні, а вміють з залізом працювати, тобто робити машини. В Німеччині з минулого року ввели чотири години інженерії, починаючи 6 класу. Я їх питав, а де ви взяли зайві години? Вони кажуть : «А ми одну іноземну мову скасували». А вони вчать три іноземні мови. Значить, вони одну мову скасували, тому що Німеччина потерпає від того, що їм не вистачає інженерів. І не тільки Німеччина, а й США. Якби вони базувалися лише на американських школах, вони б просто рухнули. 800 тисяч молодих людей з цього світу щорічно приїздить в США вчитися в їх вишах, бо вони дуже популярні в усьому світі. Більша частина з них залишається там і Америка має колосальний прибуток від цих людей, які приїздять туди. І наші люди також вивітрюються туди.
Людмила Григорчук: Одні із найкращих.
Паул Пшенічка: Так, найкращі люди ідуть туди і вони ще крутять носом, хоча вони їх і не готували і все це їм зірвалося просто як з неба. І це дуже погано. У нас в минулому році на наш фізичний факультет поступило двоє і ще одного учня з великими труднощами знайшли десь. Не знаю навіщо потрібен був третій, напевно для якихось там формальних речей. А учень з нашого ліцею, який закінчив, який поступив в Канаді, у них на потоці 800 студентів. Тому що така «махіна», як Канада, не така вже й велика країна.
Людмила Григорчук: Велика, але територією.
Паул Пшенічка: Територіально велика, так. Але розробки, технології і техніка там на солідному рівні. Їм потрібні люди, які щось в цьому розуміються.
Людмила Григорчук: То чому Україна не розуміє? Чи не хоче розуміти? На що розраховує Україна, що вона переплюне американські вузи і звідти почнуть до нас їхати?
Паул Пшенічка: Дивіться, Україна це ж не якась абстракція. Україна – це люди. І люди, які керують нашою країною, ви бачили що робилося, і якщо не відбудуться зміни, нічого і не буде. Наші високі технології, а це ядерні технології, літакобудування, найкрупніші літаки будує Україна. Вже не будує. Якщо наше керівництво в основному займалося собою, то ясно, шо це занепало. І крім того, вони не бачать у реальному житті, де ті фізики такі великі гроші заробляють? Хто, фізики їздять на цих великих іномарках? Правда фізики наші все одно знаходять це. Вони заробляють гроші будучи менеджерами, будучи працюючи там, де ще можна працювати, скажімо на цих київстарах і тд. Там потрібно також ці люди. У нас занепала суднобудівна промисловість, а в Україні було зроблено два чи три авіаносці.
Людмила Григорчук: Так, в Миколаївській області.
Паул Пшенічка: Один з яких ми продали по ціні металолому наприклад в Китай, а вони з нього зробили справжній нормальний воєнний корабель.
Людмила Григорчук: Тобто, все таки це від влади залежить?
Паул Пшенічка: Залежить від влади, від суспільства. Суспільство також розмагнітилося. Перестали вірити, в те, що щось може мінятись. І дуже добре, що цей раз так вийшло, що нормальні було вибори, нормально все обійшлося і є надія, що будуть якісь зрушення в цьому плані. Тому що неможливо втримати людей, якщо вони виїжджають за кордон, і кажуть – давай йди до нас, ми тебе візьмем, якісь курси пройдеш, мову підучиш, і вони заробляють в 20-30 разів більше. Як можна їх втримати? Дуже важко.
Людмила Григорчук: Нічим не переманиш. Ми ще до політики повернемося і до виборів, але ще трохи про табір. Ви ж розумієте, що ви прийдете до дітей, вони всі будуть спраглі, голодні до знань. Ви їм можете це дати, але зрозуміло що, вони запитають вас – а що далі, Пауле Францовичу, куди я піду, де я буду вчитися, ким буду працювати? Ви ж мусите їх зацікавити, мусите їм щось пообіцяти.
Паул Пшенічка: Їх не треба зацікавлювати. Перше, вони будуть спілкуватися між собою. Їх розпирає від власних амбіцій. Вони хочуть, щоб їх хтось послухав навіть більше, і вони мають що розказати. Я так спілкуюся іноді з цими дітьми, то самий складний дослід, який їм покажеш – фантастика, за декілька хвилин вони уже знають як це робити. Дослід, який звичайним дітям показуєш – вони роками можуть це не зробити. Ці зразу з ходу, так, у них голова просто працює, так у них мозок складений. Так само як є таланти – хтось співає, хтось танцює, хтось спортсмен. Так само ці, в своїй галузі вони просто феноменальні.
Людмила Григорчук: Чернівці, з Чернівецької області хтось буде в цьому таборі? Пройшли відбір хтось?
Паул Пшенічка: Так, звичайно пройшли. Пройшло троє юніорів. Там ще буде спеціальна одна група юніорів, які будуть готуватися до міжнародних конкурсів, саме молодші школярі. І двоє з старших пройшли, один із них вже показав себе на міжнародному конкурсі, срібну медаль цього року мав. Вони всі переможці обласних і національних олімпіад. Вони з величезним задоволенням їдуть туди, вже не можуть дочекатися.
Людмила Григорчук: Це не тільки ліцеїсти, перший ліцей?
Паул Пшенічка: Є хлопчик з 5 гімназії, але в основному цього разу це наші діти.
Людмила Григорчук: Важко досі відбирати, десь спрогнозувати, що ця дитина буде вчитися? Ви отримуєте їх в 7 класі, вони ще такі маленькі. І зрозуміти, з ким треба більше працювати, кого треба направити, сказати – ти вчися, це тобі вийде.
Паул Пшенічка: Це зразу видно, коли їм щось цікаве показуєш. Одним цікаво, а другим не дуже. І ті, кому цікаво, починають інтенсивно працювати. У них правда є така проблема зараз, що вони математику погано знають. А в фізиці без математики трошки важко. Є такі, що вони і далі будуть погано знати, вже вони втратили цей хист, але інтуїція в них просто прекрасна. І з них не вийдуть, скажімо, інженери, але з них вийдуть хороші техніки. Це також дуже потрібні люди. Талановиті, їх видно. Якщо їх давати відповідні завдання, вони тягнуться, працюють, особливо, якщо їх збирати в групи, де вони можуть спілкуватись між собою, де вони вчаться один в другого. Тоді вони можуть дійсно знати. Фактично оці групи, які працюють в гуртках наших, вони, закінчивши школу, знають те, чого не знають студенти на 5 курсі. Вони вміють робити наукові розробки. І коли вони приходять в університети, їм треба в хороший вуз поступити, де їх зразу візьмуть в роботу. Один наш учень вже працює цілий рік з німецькою компанією з Гамбурга і вони його із задоволенням беруть туди. Вони не можуть його ще взяти на роботу, але дають йому вже завдання, він працює в колективі і паралельно вчиться. Вони ще паралельно працюють в різних фірмах, потім стають там ведучими фахівцями. Можливості для розвитку зараз в цих дітей є.
Людмила Григорчук: Зараз Верховна Рада буде нова, нові депутати, вони прийматимуть закон про середню освіту, який вже розроблений, є вже перші кроки такі серйозні. Як ви вважаєте, що у цьому законі варто підтримати, а що змінити? Для того, щоб таких дітей було більше, які можуть поїхати в табори, які справді вчаться, яких треба далі, як ви кажете, розвивати і підхоплювати?
Паул Пшенічка: Те, що досі робилося, робилося дуже мало. Будь-яка галузь, яка не фінансується належним чином, занепадає. Так само і наша середня освіта. І не тільки середня, а й вища, вони занепали. Треба дуже сильно фінансувати. Така країна, як Франція, де 21 % бюджету на освіту, в них абсолютна безоплатна освіта від 2 рочків до закінчення університету. Правда, там дуже високі вимоги. Там не так просто закінчити школу – 10 іспитів за 5 днів здати на випускному екзамені не так просто. І поступити там фактично, якщо ти вчив предмети, які ти хочеш вивчати далі в вузі на високому рівні, там є високий рівень і звичайний, то тобі же не треба нічого здавати. Приходять зі своїми документами і документи ці правдиво відображають знання дітей. Що в нас також не завжди правда.
Людмила Григорчук: На жаль. То щось в законі цьому законі є доречним, а що треба все так?
Паул Пшенічка: Я думаю, що треба, по-перше, навести лад, порядок якийсь. В нас нема порядку. Учень може не вчити нічого, а здати 3 ЗНО і поступити. Ви знаєте, що оцінки для атестату можна і заслужити, і випросити, і навіть купити. Це не є таємниця велика. Так не можна.
Людмила Григорчук: Але не в першому ліцеї. Там не можна випросити
Паул Пшенічка: Так, у нас трошки важко. Я поступав і здавав 5 іспитів, а наші діти іноді хочуть поступити в Німеччину, Австрію, Францію, багато де. І вони стикаються з тим, що там фізика обов’язковий предмет. І хімія, і біологія і математика. Треба здавати і треба здавати дуже серйозно на високий бал. Там планка дуже висока. І ти не впросиш, не купиш і тд. Тобто, серйозніше віднестись. Діти повинні вчити менше предметів, ніж зараз. 18 предметів реально ніхто не може вивчити. А треба, щоб вони в старших класах могли собі вибирати профіль і щоб вони відповідально здавали іспити. Щоб вони знали, що треба вчитися. В нас повально діти вчаться вже з молодших класів списувати, а це взагалі ні в які рамки. І про моральну сторону нашої освіти взагалі ніхто не збирається думати. Ніхто не аналізував. А в чому проблема, чому кожен раз, кожна нова влада починає перевертати з ніг на голову освіту? Мабуть, щось не правильно, а що саме? А ніхто не каже що, кажуть що все добре. Я чітко можу сказати, що треба робити – треба, щоб було кого слухати.
Людмила Григорчук: Не слухають?
Паул Пшенічка: Ні
Людмила Григорчук: Ваш виступ у Верховній Раді ще цього скликання, сприйнявся на ура. Всі ЗМІ говорили, всі депутати вам стоячи аплодували.
Паул Пшенічка: Звичайно. Мені здається, що навіть є якийсь результат, тому, що з цього року в медичних закладах ввели фізику, правда вузи були страшно налякані. Але якщо б вони ввели строго фізику, вони втратили б студентів. І в нас у багатьох вузах попросили замінити фізику математикою. Тому що математику діти все таки більше ще вчать. Але і з математикою кепська справа. Цього року 30 тисяч дітей не здали математику, 50 тисяч дітей не знали українську мову.
Людмила Григорчук: Ну і складали дуже мало математику, тільки 20% не повних.
Паул Пшенічка: Так, а фізику взагалі мізер. Це катастрофа, але знаєте, хто краще всього здає українську мову і літературу? Випускники фізмат шкіл
Людмила Григорчук: Чому? Логічно вони до всього підходять?
Паул Пшенічка: Бо щоб вивчити фізику, треба мати суперрозум. Фізика вчить думати, і логічно думати і критично мислити. А філологічні напрямки вчать заучувати, а це нікому не потрібно. Сьогодні писарів ж нікому не потрібно. А література писарів готує.
Людмила Григорчук: Ви спробували вирішувати проблеми не лише на вчительській ниві, ви спробували себе у виборчих. Не розчарувалися, тим що спробували себе?
Паул Пшенічка: Ні, я цілком свідомо це зробив. По-перше, я не перший раз займаюся політикою. Я був довіреною особою на початку 90-х. Тоді вибори кожний раз провалювалися, тому що треба було набрати не менше 50%, а тобто повинні були прийти виборці і це був не дуже вдалий закон, фактично дуже вибори постійно провалювалися. Зараз ці вибори були прозорими, чесними і особливо у Верховну Раду вже взагалі не було ніяких питань, люди приходили. Я вважаю, що свідомі громадяни повинні цікавитися політикою, тому що бачите, до чого в нас дійшло. У нас фактично всі негаразди в країні, от кажуть – той не такий президент, той не такий, а насправді – які люди, така і влада. Якщо люди не дуже свідомо ставляться до виборів, то ясне діло, що і виборів не буде нормальних. Я задоволений цього року, нормально.
Людмила Григорчук: Тобто ви реально поміняли би своїх учнів дорогих та отих 400 депутатів у сесійній залі? Їх там виховати вже неможливо напевно
Паул Пшенічка: Їх і не треба виховувати. Там кожний депутат знаходиться у фракції. Я коли там був, то до мене підходило маса народу просто познайомитися, там є дуже пристойні люди також. Там в основному люди приходять між собою поспілкуватись люди. В основному, виступають з трибуни просто для галочки, бо мало хто їх слухає. Але насправді там робота іде. Все буде залежати від того, наскільки правильні люди туди прийдуть. Не люди, які прийшли туди набратися грошей, а люди які дійсно хочуть щось змінити в цій країні. Змінювати потрібно, тому що справи у нас не дуже хороші. Я не жалкую. По перше я був, мене ж друзі туди затягнули, і я там в списку був дуже далеко, тому я був дуже спокійний. Я страшенно не люблю сидіти на всяких зборах, але треба долучатись до політики, тому що якщо ми не будемо долучатися, політика долучиться до нас. І нам тоді будуть непереливки.
Людмила Григорчук: Тобто ви і далі будете продовжувати?
Паул Пшенічка: Я всім людям, які достойні того, щоб бути того, щоб дійсно іти в політику я буду допомагати своїм авторитетом скільки можу. Ми повинні всі разом вболівати за нашу владу, контролювати, питати з них і пора вже закінчувати з тим, що робилося досі.
Людмила Григорчук: Переходимо до питань наших слухачів. Питають, чи не пропонували вам працювати десь за кордоном зараз?
Паул Пшенічка: Тепер в моєму віці зараз уже важко влаштуватися, правда в якусь приватну школу мені пропонували йти. Мені не хочеться вже. Я часто буваю на Заході, веду уроки чи лекції в якихось інститутах і лабораторіях і там дуже цікаво. Читаю не тільки студентам чи учням, а й професорам. Їм також цікаво. Всі шукають нових способів навчання. А мені вистачає того, що мені тут цікаво.
Людмила Григорчук: Ще питають, чи не проблема в тому, що в нас погано з фізикою через те, що її немає кому викладати.
Паул Пшенічка: Насправді також є проблема. Треба щоб приходили люди фахово досконалі і упущено вже дуже багато. Наприклад у Києві не дозволено медичним закладами замінювати фізику. Багато людей дзвонили і просили допомогти їм знайти репетитора з фізики в Києві. Підготувати до ЗНО не кожен може вчитель, це ж відома річ. І просто стає все менше професіоналів, тому що люди згорають, якщо не цікаво працювати, якщо діти не хочуть вчитися. Люди просто втрачають інтерес.
Людмила Григорчук: А є можливість вчити вчителів. Вам не пропонували?
Паул Пшенічка: Я постійно читаю лекції. В нас є інститут післядипломної освіти. Але моральний дух вчителів не дуже, тому що життя. Особливо сільським вчителям треба якось виживати на цю зарплату. Навіть її підвищили, все одно вона не годиться нікуди. Крім цього, треба ще чимось займатися, а вчитель повинен мати вільний час, щоб подумати, почитати літературу. Він повинен мати достатньо грошей, щоб мати достойну техніку, інтернет, комп’ютери. І повинні взагалі хотіти вдосконалюватися.
Людмила Григорчук: Ми з вами поговорили про обдарованих дітей, які мають дар до точних наук – математики, фізики, інженерії загалом. А що робити з цими дітьми, яким не дано вчитися. Їм це не дається, не цікаво, вони б малювали цілий день. Їх треба заохочувати чи якийсь інший шлях є, щоб цих дітей не ламати?
Паул Пшенічка: Можна дуже гарно вчити будь-кого, і мої учні, з якими я працював ще в радянські часи, на початку 90-х, вони все знають. Абсолютно всі учні, які мали з інших предметів погані оцінки, фізику знали досить пристойно. Тут є одна трудність: математика. Дитина повинна знати добре математику, щоб знати на рівні фізику. Але, на щастя, 90% фізики – це експерименти. Експерименти влаштовують всіх. Тут потрібно друге – фактично у нас не має дітей, які не могли б вчитися, але вони повинні знати, що треба вчитися. Якщо вони цього не знають – так, будь ласка, ходіть у студії, гуртки, на танці, спортсмени ходять в свої секції. Паралельно вони повинні вчитися. У мене було багато учнів спортсменів – чемпіони Європи. Він більше не був на уроках ніж був, але я не пам’ятаю, щоб він прийшов на урок і не був готовий. Я його питаю: «Сергій, а як ти встигаєш?». Каже: «Я завжди беру з собою конспекти і книжки, і де би не було я вчуся». Тобто він знав, що треба вчитися.
Людмила Григорчук: Тут і батьки десь мають долучатися
Паул Пшенічка: Рівень культури має велике значення, але не завжди. В мене був плавець, майстер спорту вже в 8 класі, в нього взагалі батьків не було, він виховувався у дідуся. Дідусь з бабусею його дуже строго виховували і він був круглим відмінником, переможцем всіх олімпіад, хоча він також був спортсмен. Все залежить від волі, мотивації. Якщо не буде мотивації, то навіть і здібні люди не будуть вчитися.
Людмила Григорчук: У 2012 чи 2022 році хочу ввести обов’язкове ЗНО з математики. Але батьки вже пишуть петиції, вимагають відмінити, не всі діти мають дар до математики. Насправді дитина, яка не має дару до математики, може підготуватися і здати гарно ЗНО з математики?
Паул Пшенічка: Так, будь-хто може. Те, що 2+3 = 3+2 може зрозуміти кожен, правда? Не знаю чи, що це основний закон арифметики. У Франції в молодшій школі вчать, що дитина 2+3 це те саме, що і 3+2. І не обов’язково знати, скільки це буде. В багатьох країнах і в Голландії, Швейцарії, Фінляндії вчать уже за 2-3 роки до школи. І не вчать читати, писати, рахувати. Вчать логіці, концентрації уваги. Дуже багато дітей вчаться, бо вони можуть концентрувати увагу, вони не можуть зібрати думки до купи більше ніж 5 секунд. І таких дітей дуже важко навчити. Перше, що вони повинні, це навчитись вчитися.
Людмила Григорчук: Зараз всі дуже тішаться освітяни, бо трохи збільшили увагу саме до оплати праці вчителя і десь держава більше виділяє коштів на розвиток, та сама НУШ. Не вистачає все одно тих коштів?
Паул Пшенічка: Звичайно. По-перше, школа недоотримує кошти і треба, щоб батьки збирали цих коштів. Тут дуже багато порушень навколо цього. І в цих статусних школах найбільше порушень. Цього не повинно бути, держава повинна забезпечувати. І якщо у Франції 21% бюджету витрачається на освіту, то Туреччина – 32%, Туніс, Малайзія – 21% також. Тобто, величезні кошти вкладаються в освіту, тому що це основа добробуту країни, без цього нічого не буде. Сусідня Румунія – вища школа безоплатна і гуртожиток безплатний. Ми 3 роки їздили в Румунію на міжнародні конкурси, подивились як працює румунська освіта.
Людмила Григорчук: Вони навпаки заохочують
Паул Пшенічка: І це країна, яка досить близько до нас. І вона дуже сильно відрізняється.
Людмила Григорчук: А додаткові заняття, про які ми говоримо, що вони у нас безкоштовні лише за рахунок ентузіазму вчителів і бажання їх щось вчити, то за кордоном так само?
Паул Пшенічка: Ні, за кодоном кепська справа. Мене 5 років тому попросили в Австрії почитати лекції в педагогічних університетах, технічних університетах і почитати уроки в школах. Люди там страшенно обурені. Дітей там не заставляють вчитися. Ти повинен тільки себе пристойно вести на уроці, тобто не заважати. І десь третина нічого не робить, але вони ж не отримують навіть атестат.
Людмила Григорчук: І не намагаються?
Паул Пшенічка: Вони просто не прикладають зусиль. Вони не розуміють, що треба вчитися, вони з таких сімей, які не розуміють, що треба вчитися і тільки після закінчення шкли в них починаються проблеми. Це страшенна проблема в Європі. А потім, для того, щоб взяти курси, там же ніхто не послабить їм вимоги у вузи, іспити дуже серйозні. А тоді взяти собі репетитора – це коштує фантастичні гроші
Людмила Григорчук: Питають чи наступного року буде знову табір в Карпатах для фізиків
Паул Пшенічка: Якщо цього року все піде добре, то можливо він буде і навіть буде розвиватися, тому що можливість є. Освіторія – це нова якість освіти. Мені подобається, що громадянське суспільство взялося за освіту і це наш шанс вийти з освітою на хороший рівень.
Людмила Григорчук: Таких таборів може бути декілька чи достатньо одного? В нас не так багато дітей, щоб розпорошуватись на декілька таборів?
Паул Пшенічка: В нас може бути скільки завгодно таборів.
Людмила Григорчук: Є кому? Я маю на увазі є набрати матеріалу стільки?
Паул Пшенічка: Є фірми, які готові спонсорувати це діло. З’явилося розуміння того, що це треба робити. У нас вже цього року було в два з половиною рази більше бажаючих. А після розголосу –їх буде ще більше. І якщо буде добра воля і можливості, то наступні табори будуть більше, а може їх буде і декілька.
Людмила Григорчук: Так що слідкуйте за анонсами. Відбір починався на початку літа чи десь весною?
Паул Пшенічка: Він почався десь на початку травня, а 29 червня була червона лінія.
Людмила Григорчук: Тому слідкуйте за сторінкою Освіторії на Фейсбуці, в них є сайт.
Паул Пшенічка: Протягом цього табору будемо інформувати кожний день, буде інформація, що ми робимо і чим ми займаємося.
Людмила Григорчук: Я вам дякую за сьогоднішню розмову. Як завжди дуже хочу, що 2 хвилиночки сказали те, що дуже хотіли, але я вас не спитала. Скажіть щось доброго нашим слухачам
Паул Пшенічка: Доброго я вже казав – те, що в нас діти розумні. І якби трошки вони серйозніше ставилися до навчання і в тому числі і батьки, то в нас все буде добре. Наша школа все ще в галузі точних наук перевищує рівень європейський і американський. Азійської вже ні. Там просто шалено вчаться. Там, якщо ти вчишся в школі, ти знав – то ти знаєш. В Німеччині дивуються. Коли приїжджають ці діти в табори, то на фізику їм не треба ходити. Якщо вони закінчили китайську школу – вони знають. Так було і в радянські часи.
Людмила Григорчук: Тому нам є чого досягати
Паул Пшенічка: Так, не треба дивитися на Європу, Америку. Треба дивитися на Китай, Гонконг. Там шалений просто рівень. Тайвань – шалений рівень. Приїздять команди: 6 чоловік – 6 золотих медалей. Але вони вчаться до 10 вечора, ви можете собі уявити? І в суботу вчаться і в неділю вчаться?
Людмила Григорчук: Без прутчика? Насправді діти горять цим?
Паул Пшенічка: Ні-ні. Там заставляють. Не питають, хочеш ти чи не хочеш.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter