Запрошені гості: голова Чернівецької обласної організації ветеранів Василь Юрійчук та учасник АТО, Андрій Пуздряк.
Ведуча: Людмила Григорчук.
Людмила Григорчук: 8 та 9 травня в Україні, так само як у світі, відзначаються Дні пам’яті та примирення, присвячені пам’яті жертв Другої світової війни. Ці дні присвячені пам’яті тих понад 80 мільйонів людей, чиє життя було обірвано насиллям світового масштабу, людям усіх рас і націй, чоловікам і жінкам, воїнам і мирному населенню, малим дітям і старим – усім загиблим і усім тим, хто вижив та пройшов через усі кола пекла Другої світової війни. Пане Василю, чи достатню увагу зараз приділяють тим, хто пережив другу світову війну? Їх певне одиниці залишилися в живих.
Василь Юрійчук: Перше питання – це матеріальне забезпечення цих людей. Достатньо непогано це питання поставлено. Непогане медичне забезпечення. Основна проблема - це, перш за все морально-психологічний стан цих людей. Ставлення до них. До їхньої ролі в історію нашої держави, ставлення до їхнього минулого. Сьогодні ми говоримо про примирення. По формі – це примирення, але це не свято, це робота. Немає наповнення змістовності процесу примирення. Коли ми говоримо про примирення, то треба людей об’єднати докупи, щоб вони були єдині, щоб не було ворожнечі, на ґрунті релігії, політики, історії. Але, як на мою думку, політики мало про це думають. Якраз наша така суть державності, що ми від виборів до виборів коротенькими термінами йдемо і єднанню це не сприяє. Для цієї категорії людей повинна бути повага до життя людини. Те, що пройшла людина ще вчора, це вже не можна повернути, переписати. Це та історія, яку людина творила. Деякі речі, які ми пам’ятаємо, коли є спроби певних політиків переписати історію, певні події, це образа держави, пам’яті і ми ніколи так не зможемо прийти до примирення. Ніколи не зможемо прийти до якогось доброго, якщо буде топтатися на цих подіях.
Слухач: зараз заборонені символи різні, в тому числі георгіївська стрічка, серп і молот. Але ж ці символи є і на нагородах ветеранів Другої світової війни.
Василь Юрійчук: Щодо заборони, то орден слави, який має стрічку георгіївську – це не заборонено. Серп і молот є на окремих медалях. Учасникам цих подій мінімум 92 роки і більше. Вони просто хочуть поваги від людей, хочуть доброго слова. Їм більше нічого не потрібно. У нас в області поставлено все правильно. Ніколи правоохоронці не робили їм зауваження. Я вдячний буковинцям, адже понад 100 тисяч буковинців взяли участь у війні, це тоді був кожен сьомий. Нема також родини, кого не стосується війна. 25%, 25 тисяч – загинуло. Зараз залишилося більше сотні живих учасників бойових дій Другої світової війни. Ми маємо до них з великою повагою відноситися.
Андрій Пуздряк: Учасники бойових дій мають повагу до ветеранів Другої світової війни. Але георгіївська стрічка – це для нас символіка тероризму, в першу чергу. Тому ми забороняємо носити стрічку не ветерану. Але не приймаємо проявів неповаги до людей, які пройшли війну, до старшого покоління. Ми за державність у першу чергу.
Слухач: у інших областях знайшли компромісний варіант. На 9 травня дозволили нести червоний прапор, без серпа і молота. У нас допускається такий варіант?
Василь Юрійчук: Ми, перш за все, говоримо не за відзначення якихось символів. Має бути людина у центрі уваги. Ми хочемо, щоб ветеран відчув теплоту відношення до нього. І я скажу,що не було у нас таких спроб чи питань, щоб дуже вони хотіли червоно стягу. Люди задоволені тим,що їх запрошують, їм дякують, їх підтримують морально-психологічно. А що стосується попаритися, то це не про ветеранів, це про політиків. Ми їм не заважаємо. Але якщо б ветерани попросили це зробити, то ми б знайшли компроміс.
Андрій Пуздряк: Я б казав, що не варто так чинити, бо у нас 6 рік в Україні йде війна. Це провокація. Ми – держава Україна. У нас є бойовий стяг і прапор державний. Для цього і був підписаний закон про декомунізацію, щоб цього не було.
Слухач: чи проводять ветерани зараз серед молоді роботу? Багато є героїв, про яких треба молоді розповідати. Лише про Нікітіна знають, бо так є біля вокзалу.
Василь Юрійчук: Що стосується відношення державних органів, то вони хай розказують, що вони роблять. А у нас в організації випускається газета Ветеран України. Ми на 8-ми шпальтах зробили тепер випуск. Про всіх ветеранів, які живуть у нас в області, ми у цій газеті розповіли. Проводячи заходи різні, ми запрошуємо ветеранів і згадуємо Героїв. Але вони вже старші люди і не вони мають іти до молоді, а молодь має йти до них. Має бути покликання душі, прийти до того ветерана, який зараз у більшості прикутий до ліжка. Прийти з квіточкою, добрим словом, розпитати його,як то було. Якраз це питання у нас храмає. Бо як були вони здоровіші, то ми робили уроки мужності, сьогодні, на жаль, вони вже не можуть іти.
Людмила Григорчук: У нас є вже когорта ветеранів молодих. Скільки їх?
Андрій Пуздряк: У нас в області є ветеранів АТО і ООС порядка більше 5 тисяч учасників бойових дій, плюс 2 тисяч афганців і бойових конфліктів в інших країнах.
Людмила Григорчук: Як ви вважаєте треба проводити день примирення?
Андрій Пуздряк: Для нас примирення буде лише після перемоги, бо це зрада, и не кликали сюди і не йшли на них війною. На наші землі прийшли. Після капітуляції може бути примирення. Лише так.
Людмила Григорчук: Скільки треба чекати на це примирення?
Андрій Пуздряк: Дай Бог, щоб це був крайній рік, але щось так не виглядає. За останні два дні ще два 200-тих. Справжніх Героїв. Зараз війна в режимі очікування, немає чітких вказівок, немає команд, ротація за ротацією. Вже шостий рік у нас відбувається антитерористична операція. А п’ять років це не просто АТО – це війна. Я вважаю так, якщо мій брат під загрозою, то я теж під загрозою. Це повинна усвідомити наша нація. Вони розуміють, ніби чують, але це веде нас в нікуди. Нам потрібно усвідомити, що йде війна. Ми розповсюджуємо цю корупцію, яка призвела до бойових дій сьогодні. Ворог серед нас. І люди повинні це усвідомити. Ми маємо бути єдиною нацією.
Людмила Григорчук: Зважаючи на циклічність історії, чому ми не навчилися на помилках другої світової війни? Шостий рік триває війна зараз.
Василь Юрійчук: Війни самі по собі не розпочинаються, Всевишній їх теж не посилає. Історія нас не навчила. Є речі, які залежать від влади, тих людей, які створюють умови життя. В заможній державі між собою люди не ворогують, в заможній державі немає потреби створювати так звані ЛНР чи ДНР, у заможній державі є гордість за свою країну, є гордість за свої внески в державу. Протягом 25 років деякі райони, ті, які захвачено, були депресовані. Там мало проводились роботи. Там не домінувала українська мова. Я підтримую свого колегу і впевнений, що війна закінчиться. Мусить закінчиться. Сьогодні, на мою думку, ми можемо завершити цю війну тоді, коли люди побачать, що ми стали розвиватися краще. Наше прагнення до Європи - це не просто прагнення, а це є певні кроки вперед. Замість того, щоб обговорювати, хто за кого, вони будуть з державою разом. Тоді і кримчани, і Донецька, Луганська області захочуть до нас. Силою нічого не доб’єшся. Лікар силою не лікує, не оперує. Ми зараз в Європі найбідніша країна. Наші люди масово виїхали за кордон.
Андрій Пуздряк: Щоб закінчилася війна, треба вирішувати все розумом. А силою показати, що ми єдині, що ми справжня нація. Ми не маємо такої сили, щоб протистояти Росії, але ми не дамо себе образити. ми стоїмо і вистоюємо вже 6 років.
Василь Юрійчук: Сила має бути внутрішня, впевненість у тому,що має бути саме так. Я за таку силу. Ми бачимо , як розрослося кладовище, де поховані Герої. Плачуть батьки, але жодний чиновник не плаче, свою дитину туди не посилають. Якщо б високопосадовці держави відправили своїх дітей воювати, то ця війна набагато більше б завершилася.
Людмила Григорчук: Вас таки обрали представником області до Ради міністерства у справах ветеранів?
Андрій Пуздряк: Область обрала, а міністерство не затвердило.
Людмила Григорчук: Розпочали роботу, чи ні?
Андрій Пуздряк: Звичайно розпочали. Я спілкувався з головою Ради ветеранів, він запропонував мені обрати третю людину. По-перше, я сам не приймаю цього рішення. Я в будь-якому випадку повинен донести до відома всіх ветеранів нашої області. І стосовно того, чи лишаюся я, чи буде той же самий Марусик, якого невідомо хто і коли обрав. Там були офіцери і командири бойових підрозділів, які обрали мене. Причому тричі. Тут така ситуація, я такого рішення не приймаю. Основа проблема не в цьому, а в тому, щоб вирішити питання забезпечення учасників бойових дій у нашій області, в першу чергу, я не кажу за всю Україну. Якось поки що так. Будемо ставити їх перед фактом, тому, що ми працюємо. Не будемо проситися – візьміть нас, ми ж ветерани.
Людмила Григорчук: Зараз чернівецька без представника? Офіційно?
Андрій Пуздряк: Вони обрали мене. На цьому крапка. В Міністерстві ветеранів - не затвердили, там немає представника від Буковини.
Людмила Григорчук: То поки там не затвердили, то там і нікого немає?
Андрій Пуздряк: Ні.
Людмила Григорчук: А є якийсь термін дії? Можуть затвердити пізніше? Чи знову мають бути переговори?
Андрій Пуздряк: Не можу вам сказати. Мені пані міністр запропонувала комунікувати з нею напряму стосовно тих питань, в якому напрямку ми працюємо. Я звоню і кажу – там така ситуація, наприклад.
Людмила Григорчук: Які питання найбільше потребують саме вашого втручання?
Андрій Пуздряк: Скажу прямо – не хочу розхитувати ситуацію, яка стосується політики. Проблемні питання, які стосуються учасників бойових дій, не вирішуються без політики. От наприклад, що стосується забезпечення земельною ділянкою учасників бойових дій, цим займається якийсь політик, або за його правління виділяється. Ну, це не правильно. Для учасників бойових дій це законом передбачено. Я це намагаюся донести до хлопців, до ветеранів. Жодних питань немає – ти прихильник якоїсь політичної партії. Це твоя особиста позиція, я її поважаю, якщо вона в тебе є дійсно. Але чому ти сам не добиваєшя? Ти ж ветеран. За що ти воював? За політика чи за державу?
Людмила Григорчук: Тобто вам приходиться виступати навіть психологом у якійсь мірі?
Андрій Пуздряк: В якісь мірі, можливо. Тут деколи треба, як то кажуть, не словом, а шпіцом.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter