Запрошені гості: Митрополит Данило, очільник Чернівецько-Буковинської єпархії Православної Церкви України та отець Микола Занкович.
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Сьогодні Президент Петро Порошенко заявив, що вранці 10 січня підписаний всіма представниками священного и святого Синоду Вселенського патріархату томос повернули в Україну. Розкажіть Владико, чи насправді цей документ, томос, такий важливий для України. Не всі наші слухачі,впевнена, в цьому розуміються.
Митрополит Данило: Українська православна церква своє хрещення отримала від Апостола Андрія. Христового учня. Ще у перші роки після Воскресіння Христа, а потім князь Володимир хрестив Русь. Але це було одержавлення християнства, зроблення християнства державною релігією в Україні. Бо Князь Володимир побачив, що віра в Перуна не виправдовує уже потребу населення, не вдовольняє, і треба було міняти релігію. Ольга теж цим усім була заклопотана. І християнство, як високоморальна релігія входило в життя, воно відповідала ментальності і свідомості українського народу, русинів. Це сталося. Це так було, поки Росія не виникла. Українські монахи Києво-Печерської лаври та інших монастирів ішли на північ і несли світло христової віри в Росію. А коли Росія стала князівством, це приблизно 1405 року, коли Іван Калита, князь московський, будував Кремль, храм Василія Блаженного. Тоді Росія почала бути християнською. Було багато князів, які грабили Київ, забирали цінності, їх цікавило не християнство, а цінності. По ідеї, як у нас християнство принесли з Візантії, єпископи, то наш народ український їх шанує, прославляє як святих, на честь їхню будує храми. Росія так не робила. Всі ті монахи, які несли світло христової віри в Росію,стали невідомі. Їх не існує, а Росія схотіла привласнити Київ, матір Русі. Але якби Києва не було, не дай Бог, або якби він був на території Росії, але ж Київ був і є столицею русинів, інакше не могло бути. Наші несли світло туди, і коли Росія Росія стала християнською, тоді вона швидко надумала, як сформувати імперію і як поставити церкву на сторожі сили і довголіття імперії. Їм видалося, що у Візантії, у Константинополі, імперія стояла півтори тисячі років і християнство там було основою моралі і хто хотів ставати християном з сусідніх народів, того візантійські імператори вдягали в імперію і вони стали частиною імперії і платили данину.
Через те князь Володимир не міг просто так стати християнином і хрестити Русь, а пішов війною на Корсунь на греків і поставив імператорів візантійських перед фактом, щоб не бути васалом Візантійської імперії, а християнство взяти. Це сталося так. А потім князь Володимир зробив так премудро, як державний муж. Це не була якась гра. Мені здається, що за на сьогоднішній день наступив новий акт, що Петро Порошенко мабуть взяв приклад з князя Володимира і пішов тим самим шляхом, як голова нації, як президент держави, взяв на себе таку непросту ношу - зробити українську церкву незалежною, тобто самостійною у своєму управлінні.
Коли Росія стала уже князівством і Візантійська імперія у 1453 році упала від для турків-османів і тоді Росія мріяла, щоб стати на місце візантійської імперії і тоді російських князів перейменовує на царів, а потім на імператорів і створює імперію, і повністю наслідує всі звичаї, всі традиції, усе, ну я б сказав народним словом - мавпує Візантію, аби забрати у Візантії її перше достоінство серед рівних православних церков у всіх 15 церков, які є. Росія шукає як у незалежнитися, як зірвати з Візантією відносини, і коли мали завоювати турки-османи Візантію, тоді Візантія хотіла підтримки від Риму і взяла унію з Римом. Були дві унії: Флоренитійські і Ліонська. Росія тоді знайшла нагоду відірватися від Візантії і стати самостійною. Проголосила в 1448 році свою церкву автокефальною без відома Константинополя. Бо нібито Константинополь в унію з Візантією Римом і вони вже не є чисті християни не істинно православні. Але Візантія не взяла унії, бо Рим не надав допомоги військової. Візантія залишилися православною, як і була. Але Росія уже запанувала. А потім Росія, через 100 років, у 1589 році захотіла себе проголосити патріархатом. Візантійська церква і єрусалимська, коли вже виявилися у мусульманській країні, державі, то вони терпіли нестаток, бо ж треба і проповідувати, і храми утримувати. Потреба була велика. Тоді Візантійський патріарх і Єрусалимський їхали на Русь, на Україну і збирали милостиню. Росія заманила цих патріархів. Ніби їм цар дасть з казни. Вони спокусилися на таку жертву, це мишоловка була. І тоді, коли патріарх константинопольський попав у Росію, вони його заточили у Володимирі, на Клязьмі, і він зрозумів, що додому він не міг повернутися і нема того, що це цар обіцяв з казни. Вони тоді йому запропонували буде патріархом московським і нібито він погодився. Але потім вони сказали, що він якщо буде патріархом у Росії, то буде правити у Володимирі на Клязьмі, в монастирі сидіти, а в Росії бути правити інший,щоб мова була зрозуміла, аби вони з царем могли думати про свій народ. Коли патріарх Візантійський, Константинопольський зрозумів, що він на Батьківщину не повернеться, тоді він їм дав слово і визнав їхню церкву патріархатом і вони обрали патріарха Іова. А він повернувся на Батьківщину. Це було у 1589 році, а він був у Росії до 1591 року, а через два роки він вивчив ситуацію з помісними церквами, єрусалимською, олександрійською, антиохійською та іншими, і визнав російську церкву патріархатом. У 1593 році він визнав, дав якийсь там документ, але Томоса як такого не дав. Тільки написав, розписку, що наш святий престіл константинопольський визнає російську церкву в межах таких і таких. А Україна була метрополією константинопольської матері церкви. Бо князь Володимир взяв звідти священство, єпископат, а з Болгарії взяв книжки на слов'янській мові і ось це почалося життя християнське у такий спосіб на Русі. А Росія все вже брала у нас, з Києва. Візантійська церква на це погодилася, більше ні на що. Але коли вони взяли таку згоду, то поїхали до Києва і поставили Митрополита Сильвестра Косіва на коліна і він мав поклястися у вірності Московській церкві. А Московський цар не клянеться нікому у вірності. Йому я треба, так ін. і поверне справу і він не буде перед Богом відповідати. Отак почалося все рабство від 1686 року по 2018 рік 15 грудня. А коли вже Україна з ласки Божої проголосила свою незалежність, тоді почалася інша доба, інша свідомість. Ну і як завжди, є люди прогресивні, а є люди а пасивні. І прогресивні люди почали думати, як створити у незалежній державі свою незалежну церкву. І наскільки духовенство у Галичині було прогресивним, що вони випередила державу на цілий рік. 1989 року 19 серпня у місті Львові, у храмі Петра і Павла було проголошено протоієреєм Володимиром Яремою і отцем Іваном Пашулею, про те, що ця парафія виходить з Московського підпорядкування і проситься аби Константинополь прийняв їх у своє впорядкування. І на Галичині уже а виявилося більше п'ятисот парафій, які виступили проти греко-католицького полону, бо там греко-католики ожили і почали полонити парафії Галичини до Риму. Ну яка різниця: патріарх Московський або Папа Римський, все одно ц чужий центр, який нав'язує у українською політику і ми мусимо ми між собою сваритися чи міркування Папи Римського виконувати, чи виконувати міркування президента Московського . Це чужі політичні і релігійні центри. І ми сказали, що мусять сісти у Києві і президент і патріарх за один стіл, і думати про долю нашого українського народу. Інакше не може бути. Я тоді став єпископом і було знайдено шляхи, як висвятити єпископів для нашої церкви. І 1990 року п'ятого-шостого червня, тобто не заповний рік вже у нашій церкві було сім єпископів і ми склали собор організаційний, утвердили статут. Обрали патріарха. Це був 93 літній старець, єпископ. З тієї причини, що він носив за кордоном, в Америці, титул Київського і він керував всім процесом по телефону. Отак народилася наша церква, чи 1989 року 19 серпня, чи 1990 року 5-6 червня, коли уже був обраний патріарх Мстислав. Цього ж року 90-го, чотирнадцятого листопада, приїхав патріарх Мстислав в Україну і якщо я не помиляюся, 17 листопада відбулася інтронізація і почався процес створення Української церкви. Тоді ще були дуже міцні сили Московського патріархату. Ніхто не міг повірити, що в нас уже попадали кайдани з рук і ніг, що ми маємо право бути незалежними. Президенти у нас уже бути українські, вони несли національну свідомість. Пройшло три президенти, чи чотири, а тепер народ усвідомився і ми слідкували за статистикою Розумкова, яка показувала, скільки є прихильників Київського і московського патріархатів. Ми були дуже вражені і здивовані, що Київський патріархат дуже бурно зростав у свідомості. За російською церквою залишалися 12 тисяч 200 одиниць храмів. Президентові Росії здавалося, що це міста і села, які хочуть російської влади, а це лише були священики, храми, і за кожним храмом по 10 людей.
Людмила Григорчук: І ще приховували священики, що це за церква.
Митрополит Данило: Так. Люди в Україні довіряють священикам найбільше. А вони не пощадили неправди для нас. І допустили такий роздор. Казали, що неканонічні, не благодатні. А тепер Константинополь сказав,що всі канонічні, всі благодатні, всі мої. Цей томос - документ про нашу повну незалежність в Україні. Ми вже тепер не будемо виконувати волю ні Константинополя, ні Москви. Константинополь написав статут загальний, а наші єпископи тепер будемо збиратися на Соборі і корегувати, що нас влаштовує, що треба поправити. Щоб для нашого українського народу було краще, що необхідне. Від 15 грудня Президент зобов’язаний з главою церкви нашої, митрополитом, на даний час - це митрополит Епіфаній, глава нашої церкви, сідають за один стіл і думають про долю наших українців.
Людмила Григорчук: Томос - це дуже очікувана і дуже потрібна річ, важливий документ.
Микола Занкович: Томос, який Україна отримала днями, він розширює права і обов'язки нашої церкви і не тільки обов'язки, він надає нашій церкві статус, бо права і обов'язки має і церква Московського патріархату. І ми мали права і обов'язки. А він нас підносить цей Томос до статусу одної із 15ти помісних церков православних, з отриманням томосу. Наша церква стає рівноправною з 14ма помісними церквами світу і займає своє почесне 15те місце. Тобто люди не будуть себе мучити, думаючи, що хтось їх не визнає. З отриманням томосу наші віруючі християни, яких доля закине за кордон, де вони не були, вони можуть заходити чи в кіпрську чи константинопольську церкву, сповідатися, причащатися, молитися, вони визнані будуть всім православним світом. Ми повинні не боятися приходити в нашу помісну церкву. Вже від сьогодні ніхто не може сказати, що новостворена церква або об'єднана церква не є канонічною, чи неправильною. Церква визнана вселенським патріархом. І зараз почнеться рецепція всіма іншими східними православними патріархами, які будуть один за одним визнавати нашу церкву. Наша церква від 89 року до сьогодні сильно розбудувалася в Україні, великими темпами. Люди побудували 4000 храмів, загалом у нашій церкві зараз нараховується біля семи тисяч і храмів. За останні півроку президент зробив більше, як за всі роки незалежності України. Тому що ми за останній час створили об'єднавчий собор, це велика подія, ми обрали предстоятеля, отримали томос, тепер нашу церкву почнуть визнавати, і тепер до нашої церкви уже приєднається парафія Московського патріархат.
Слухач: є такі церкви, які, знаходячись під впливом Москви, не хочуть визнати Українську церкву автокефальною. Коли процес визнання може бути завершений повністю?
Митрополит Данило: Процес цей складний, якщо парафіяни не визріли. Я колись за губернатора Бауера зустрічався з митрополитом Онуфрієм,тоді ще Буковинський, а тепер Київський. Я його просив, якщо парафія визріла загальною більшістю, відпусти, не розсварюй родини, не діли село,відпусти народ,скажи їм на вухо,щоб ішли. Чекаємо, коли визріє село. Ми відкриті, чи це народ україномовний, чи румуномовний. Всі мають право молитися своєю мовою, дотримуватися своїх традицій.
Микола Занкович: Почесний патріарх Православної церкви України Філарет розповів, що ПЦУ набуде статусу патріархату після об’єднання з усією колишньою Українською православною церквою Московського патріархату і після визнання її автокефалії усім світовим православ’ям. Коли це може бути?
Митрополит Данило: Всі церкви погодилися визнати Україну і дати їй автокефалію, тепер буде залежати від того, як ми будемо працювати з помісними церквами, може й президент, чи і архієреї будуть виїжджати на якісь святкування, буде відбуватися діалог, нав’язуватимуться дружні відносити і це переросте у загальне визнання. Тоді можемо проголосити себе патріархатом. Наш народ толерантний. Не можна сказати, що ми розбишаки, чи ми будемо кривди наносити комусь. Щодо парафій, то парафії не вічувають чи був томос, чи нема томосу. Шлюби ваші дійсні, похорони також. Парафії на місцях не відчули ніяких змін, крім того, що деякі священики неправду говорили. Політично було відчутно: коли була російська церква і була на Галичині була греко-католицька. І Путін посилає на Україну зелених чоловічків, священики російської церкви кажуть вісім замовкнути і поєднатися знову з Росією. А греко-католицька церква не сприймається по всій Україні, вона не могла нічого зробити. Якби не було Київського патріархату, тоді вже Україна була б колонією Московської імперії. А коли був Київський Патріархат і пішов з своєю армією, своїм військом на війну, захищати інтереси свого народу, і ми тепер маємо і Батьківщину, і маємо церкву, і ви побачили роль нашої Української церкви, яка пішла з своїм народом за права наших сиротів і вдовиць
Слухач: Коли Собор перейде до Української парафії.
Митрополит Данило: Мають на увазі Свято-духівський собор. Коли будуть готові, ми готові їх прийняти. Йдучи на зустріч всім, чим можемо.
Людмила Григорчук: Які громади ще планують перейти до Православної Церкви України? Говорили про 15 громад. Які це райони?
Митрополит Данило: Є не визрілі ще села. Я прошу лиш не сваритися, бо не будете працювати на добробут села, повтікаєте з України. Я прошу, не сваріться, виховуйте дітей, працюйте на благо.
Микола Занкович: Чим більше буде проінформований український прихожанин, тим швидше церква об’єднається з московським патріархатом. Брак інформації, і ті прихожани, хто відвідує російську церкву, вони залякані і зазомбовані. Історію церкви московського патріархату ніхто достеменно не знає. Не знають, що ця церква була придумана Сталіним, що це структура державна, що Сталін у 1943 році 8 вересня скликав собор і запросив єпископів, які оброблені були КГБ, свої люди. Сталін написав їм повністю інструкцію, як томос, як вони повинні жити і Сталін підписав їм, затвердив цей документ своїм підписом. Тому, якщо люди будуть знати більше інформації, будуть більше розуміти, куди вони йдуть і як їм поступати, куди йдуть їхні гроші, кого вони кормлять. Допоки люди будуть ходити і кормити їх, доти вони будуть мати змогу спокійно служити чужій державі. Все залежить від вас, дорогі радіослухачі.
Слухач: Що буде, якщо священик РПЦ не будуть переходити на сторону УПЦ, тому що навіть вінчати не хочуть різного Патріархату?
Митрополит Данило: Якщо зараз ви не маєте священиків, то оберіть собі якусь людину моральну і ми вивчимо цю людину. Ми маємо училище, яке це за три роки дає освіту. Ми даємо серйозну богословську освіту, тому ніхто не буде покривджений.
Людмила Григорчук: Громада сама може вирішити про перехід, без священика?
Митрополит Данило: Так. Розкажу процедуру. У нас на сайті, нашої єпархії є всі документи викладені, які потрібні. Це не важка справа.
Микола Занкович: Пам’ятайте, що церква належить громаді. Робіть збори, голосуйте, робіть протокол, обирайте чи митрополита Данила, чи архієпископа Онуфрія, чи Германа і все. Мову також обирайте: чи українську, чи слов’янську, чи румунську. Як хочете.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter