74 роки тому Друга світова війна сягнула України.

В Чернівцях цей день вшанували покладанням вінків та квітів.  В області  оголосили день скорботи, приспустили державні прапори, відмовилися від розваг.

Володимир Чалий, ветеран ІІ світової війни: Своих друзей, которых пришлось потерять, практически из тех с кем мне довелось принимать участие в боевых действиях я остался один. … Никого

Ветеран Володимир пройшов всю війну з 41 по 45 рік. Опісля 35 років працював вчителем в школі. Сьогодні він прийшов, щоб згадати своїх товаришів та близьких, яких втратив в час війни.  Чоловік розповів, що події, які сьогодні відбуваються, його надзвичайно глибоко ранять.

Володимир Чалий, ветеран ІІ світової війни: И то что произошло сейчас. Никто из нас ветеранов войны не мог и подумать, что такое может произойти, Мы никогда не думали, что нам когда-нибудь придется стрелять в тех, с которыми мы сидели в одном окопе, укрывались одной плащ-накидкой, хлебали с одного котелка, а им придется стрелять у меня. Это ужас. 

Йому було 15, коли він пішов добровільно на війну. Уродженець Слов’янська, Донецької області. Воював на Кавказі, брав участь у звільненні Варшави, штурмував Берлін. Каже, що тоді воювали пліч-о-пліч, не зважаючи на національність чи мову. У День жалоби згадував час бойових дій та своїх побратимів.   

Василь Чупак, ветеран ІІ світової війни:  Конечно в Берлине было очень тяжело, Берлин это не Черновцы. Там дом к дому и надо бежать было только по улице, а они с окон стреляли. Ну победу встретил в Берлине.Ну сегодня вспомню конечно погибших. Это такой священный день.

За статистикою, кожен 5-тий українець загинув під час другої світової війни. Молоді та дорослі – всі свідомі чернівчани сьогодні вшановують пам’ять загиблих.

Анна Рибарчук  Без минулого немає майбутнього. І я можу сказати, що цей день є надзвичайно пам’ятний день у серцях навіть молодих людей. Тому що якби не було цих ветеранів, якби не було цих людей, які поклали своє життя заради нас, заради нашої свободи. Я не знаю, чим би зараз ми жили і яким було б наше сьогодення.

Павло Ковальчук, Ми повинні пам’ятати тих людей, які положили свої голови за наше незалежність нашої країни. І пам’ятати про тих, хто живий є на сьогоднішній день. І зробити їм достойне життя, щоб вони відчували турботу, перш за все.