На весільний рушничок - через 60 років. Чернівецьке подружжя відзначило діамантове весілля

Секрет щасливого подружнього життя Віктора та Валентини Косяченків у тому, аби бути один одному друзями.

Це було кохання з першого погляду. Двоє студентів філологічного факультету Чернівецького національного університету – Валентина та Віктор – лише зустрілися поглядами і зрозуміли, що закохалися. А потім Валентина вчила юнака вальсувати, а він лагідно називав її «Дівчинко моя».

Нині Валентині Прокопівні – 81 рік, а Віктору Трохимовичу – 85. Проте вони, як і 60 років тому, міцно тримаються за руки. А нещодавно знову встали на весільний рушничок.

- У день нашого діамантового весілля на урочистій церемонії у Палаці урочистих подій зібралися діти. Також приїхали 8 однокурсників, які 60 років тому у цей день святкували разом із нами, - розповідає Валентина Косяченко. – Більше того: весільний рушник нам розстелили ті самі дружба і дружка, які це зробили 60 років тому.

Валентина та Віктор Косяченки виростили двох дітей – сина і доньку, мають 5 онуків. Щороку на річницю весілля батьків збирається вся родина.

Читайте ще: Весілля у 80: на Буковині одружилися мешканці геріатричного відділення

- Валентина – не лише кохання всього мого життя, а й мій найкращий друг. Що би не сталося, у першу чергу радитися йду до неї, - зізнається Віктор Косяченко. – Знаю, що так, як вона, ніхто не зрозуміє. А для того, аби зберегти сім`ю, я не дуже розкидався очима. Сім`я – це найголовніше.

Валентина Прокопівна варить чоловікові улюблений суп, випікає тістечка. Каже, побут завжди був на ній, бо чоловік – людина творча і завжди багато займався наукою. Проте жінка анітрохи не шкодує про це.

- Я пишаюся досягненнями свого чоловіка, - зізнається жінка. – Мені приємно було чекати його вдома зі смачною вечерею. Власне, для того ми, жінки, і є берегинями домашнього вогнища.

Вам буде цікаво: У музеї просто неба відгуляли буковинське весілля

Нині Віктор та Валентина Косяченки уже на пенсії. Жартують, що мають безкоштовний абонемент до спортзалу – так називають свою дачу. Вечорами читають та обговорюють книги. Мріють лише про одне: аби Бог дав їм можливість ще якомога довше побути разом.