Військовий розповідає, що в перші дні вторгнення росіяни окупували частину Чернігівської області. А він всидіти вдома не міг – там були його родичі, які переховувалися по підвалах, телефонували і розповідали про жахи. Пообіцяв бабусі, яка була там, що піде воювати і звільню її.
Про це пише Медіа агентство АСС з посиланням на Групу комунікацій Чернівецького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Досвіду військової служби Максим не мав, та за чотири з половиною місяці пройшов підготовку в навчальному центрі й опанував спеціальність навідника легкоброньованої колісної техніки.
«Мені випало служити в славнозвісній "вісімдесятці", яка вже встигла прославитися успішними боями. Готували нас дуже добре. Вивчив три види техніки: БТР-80, австралійський "Bushmaster", американський "Stryker". Інструкторами були молоді, але дуже професійні сержанти, які мали досвід сучасної війни», - каже Максим.
Військовий розповідає, що йому також пощастило з побратимами. І що завдяки підготовці та злагодженості хлопці з Буковини, з якими вирушив на підготовку і починав службу в одній роті, досі живі.
Отримуйте новини в Telegram
«Інакше це не назвеш, бо досвід боїв на Запоріжжі був досить страшний. Вибухи на хвилину важко було порахувати. За першу ж добу там взвод постраждав. Але наші хлопці билися як справжні герої. А взагалі, доводилося виконувати не лише обов’язки навідника екіпажу бойової машини, але й інші. Часто евакуювати поранених, іноді нести по сім кілометрів сірою зоною. Техніка не всюди могла під’їхати. Далі був Покровський напрямок, згодом Курська операція», - додає військовий.
«Welcome to hell» - фраза на татуюванні, яке зробив на згадку про Запоріжжя. Каже, саме з пеклом можна порівняти, те, що там відбувалось.
«Контузії не рахував - кололи, відійшов, і далі. А на легкі травми не звертав уваги. Не вистачало людей, щоб лишати позицію і лікуватися. Нам часом казали "скоро будуть люди, буде легше" або "будуть люди і підеш у відпустку". А їх все нема і в тебе лише бойові і бойові… А роками ті, хто міг допомогти, просто мирно спали вдома…», - ділиться Максим.
Після наслідків контузій, набутих на війні хвороб, Максим продовжує службу в групі цивільно-військового співробітництва Чернівецького територіального центру комплектування. Каже, робить важливу справу, бо допомагає родинам полеглих воїнів, полонених і безвісти зниклих.
Він досі на знеболюючих. Але, коли стане краще, хотів би продовжити службу інструктором десь в навчальному центрі. Каже, пішов воювати за дітей, які вже не досягнуть повноліття, за материнські сльози, за незалежність, за майбутнє.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
