Перший навчальний рік, коли жодна загальноосвітня школа в Україні не може відмовити дитині з інвалідністю в інклюзивному навчанні.
Данилові відмовити не могли, у нього – аутизм. Про це пише Українська правда
Відтак інклюзивні класи можуть бути створені при будь-якій загальноосвітній школі. Єдина умова – аби клас нараховував до 20 учнів і з них не більше 1-3 дітей з інвалідністю.
Водночас, спеціальні школи для дітей із затримкою психофізичного розвитку припиняють набір до перших і підготовчих класів.
Діти з інвалідністю, які навчаються в спеціальних закладах освіти, почуваються всередині комфортно, але вийти за їхні межі їм важко.
Інклюзія передбачає вихід таких дітей із закритих груп і реальне залучення в активне суспільне життя.
НЕЗРУЧНИЙ УЧЕНЬ
"Все, кінець!" – Данило написав крейдою на дошці посеред п’ятого уроку. Діти з аутизмом не вміють приховувати нудьгу.
Данило не відповідатиме двічі на одне запитання.
Він ніяк не зрозуміє, навіщо прописувати цілу сторінку з цифрою "7", якщо вдало виходить з першого рядка.
Діти з аутизмом – дуже раціональні. Данило сприймає довкілля по-своєму, він чутливий до деталей, але це загадка, як саме такі люди фокусують увагу.
Тепер в Чернівцях на одну інклюзивну школу більше. Директор і завуч наполягали, щоб Олена віддала сина в ту школу, яка вже давно працює з такими дітьми, в якій створено для них умови.
Для того, аби школа таки "підлаштувалась під дитину", їй довелось здійняти галас в соціальних мережах і піти з цим питанням на засідання Чернівецького міськвиконкому.
"Ми прийшли в цю школу через вчительку, нам її порадили. Вона наважилась взятись за це, не побоялась. Якби не це, я б просто знайшла іншу школу, – розповідає Олена.
У неї вже були такі дітки, вони були, є і будуть. Питання тільки в тому, наскільки батьки відкрито про це говорять. Бо більшість боїться, що їхню дитину в загальноосвітній школі зацькують".
Вивчати мову Данило починав з іменників за малюнками, потім були дієслова, а згодом з’явились і цілі речення.
Зараз хлопчик пізнає прислівники. Олена записує, скільки нових слів він вивчає щотижня.
Данило уникає складних речень, але мама всіляко провокує його говорити і висловлювати свої думки розгорнуто, щоб отримати те, що йому потрібно від неї.
Батьки так переживали за школу, що самостійно з Данилом пройшли програму першого класу. Математика – його сильний бік, а от з усними предметами складно. Для людей з аутизмом дуже важлива інтерактивність і точність, так вони краще сприймають інформацію.
Вдома Данило ліпить планети Сонячної системи, а в школі слухає розповідь про перелітних птахів.
ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА
Хлопчик став першою дитиною з інвалідністю у своїй школі, його клас поки єдиний інклюзивний.
У Тетяни Степанівни, класної керівниці, був досвід роботи з такими дітьми ще тоді, коли це офіційно не називали інклюзивною освітою.
Вона погодилась взяти Данила до класу всупереч адміністрації школи, бо сама – мама дитини з інвалідністю.
"Не всі вчителі можуть одразу зрозуміти, не можуть, а не не хочуть, з багатьох причин. Моя дитина вчилась в спеціалізованій школі, бо їй не було б комфортно в загальноосвітній, – пояснює вона.
Я розумію, що не для всіх підходить інклюзивна освіта, але Данилові дуже добре в звичайній школі".
Вчителька Данила підтримує запровадження інклюзії в загальноосвітніх школах, але у вигляді частково-змішаного інклюзивного навчання.
З її власного досвіду виховання такої дитини зрозуміло, що через свої фізіологічні або психологічні особливості не всі можуть навчатися в звичайних класах, на рівні із здоровими учнями.
До інклюзії мають бути готові й батьки дитини, щоб допомогти вчителю краще розуміти її особливості.
Від батьків вона дізналась, що дітей з аутизмом важливо спонукати відповідати повними реченнями, щоб їх мовлення розвивалось. Пані Тетяна приділяє цьому увагу на уроках – Данило тепер вірші розповідає перед класом.Олена пояснила, що Данило краще сприймає візуально, тепер Тетяна Степанівна прописує йому запитання, на які він потім усно відповідає.
"Він слухає уважно, але коли йому нудно, починає протестувати, – розповідає вчителька.
Тоді я йому кажу: "Данилко, у нас ще п’ять хвилин до кінця!". Він дуже добре реагує на часові проміжки, йому важливо розуміти, скільки треба досидіти і скільки завдань треба виконати за цей час".
За два місяці навчання Данило став ближчим до дітей. Якщо на початку навчального року він грався осторонь, тепер він хоч і не грає за правилами, але намагається ці правила зрозуміти.
"Коли падало листя з дерев, я вивела клас на уроці природознавства і сказала: "Давайте поділимось на дві команди. Одна команда – ті, хто не буде ображатися, якщо в нього кинуть листям, а друга команда – ті, хто не хоче гратись в таку гру".
Тоді Данилко вперше включився в гру з усіма дітьми, він такий щасливий кидався цим листям", – пригадує Тетяна Степанівна.
У класі Данила між дітьми жодних непорозумінь немає. Вчителька ще в перші дні пояснила, що вони – одна команда:Інклюзія – це не спеціальна система для дітей з інвалідністю, це система, яка зручна всім дітям в класі й реагує на освітні запити всіх учнів.
"У нас є дівчинка, яка до Данилка дуже прикипіла, вона може його обняти, бере його за руку, коли ми йдемо в їдальню. Він приймає цю увагу".
ВІД СУПРОВОДУ ДО САМОСТІЙНОСТІ
Вчителю в інклюзивних класах допомагає асистент.
Допомагає у випадках, коли Данило самостійно не справляється із завданням або, навпаки, швидко закінчує вправу і не розуміє, чому повинен чекати решту дітей.
Так може статися з будь-яким учнем у класі, але реакція людини з аутизмом є більш емоційною. Тому завдання асистента – приділити увагу такій дитині, щоб вчитель міг продовжувати урок.
"Першою асистенткою, яку нам надали, була вчителька української мови пенсійного віку. Коли мені кажуть, що у неї тридцятирічний стаж роботи в школі, я не розумію, як це пов’язано з інклюзією, – розповідає Олена.
Вона не знала діагноз Данила, коли прийшла. Їй в Управлінні освіти сказали "Там така мама, вона вам все розкаже!". Але я не повинна вчити асистента, тому ми відмовили їй. Я не повинна бути спеціалістом, я – мама".
В Україні не вистачає кваліфікованих асистентів, щоб забезпечити новостворені інклюзивні класи, розповідає Ганна Мороз, старша асистентка громадського об’єднання "Аутизм. Альтернатива".
 |
| В Україні не вистачає кваліфікованих асистентів, щоб забезпечити новостворені інклюзивні класи, розповідає Ганна Мороз |
Для роботи асистентом обов’язкова освіта педагога або психолога.
Асистенти працюють дві з половиною години на уроках безпосередньо з учнем і півгодини виділяють на адаптацію навчального матеріалу до його потреб.
"Вчитель може видихнути, коли в класі є асистент. Він пояснює йому, з чого почати навчальний процес, навіть може допомогти вчителю обрати місце в класі, де дитині буде найзручніше сидіти", – пояснює Ганна.
Асистент допомагає учневі сприймати програму, вибудовує його комунікацію з учителем, при потребі допомагає налагодити стосунки в колективі, та його головне завдання – навчити дитину з інвалідністю самостійності в шкільному середовищі.
"Найважче протистояти агресії, яка трапляється з дітьми з аутизмом. В цей момент важливо вимкнути співчуття і швидко орієнтуватись.
Я розумію, що це важко через емпатію, але треба бути професіоналом, тоді легше напрацювати модель виходу з різних нетипових ситуацій", – говорить пані Мороз.
Якщо учень з аутизмом починає сердитись або протестувати на уроці, його треба відвести в сенсорну кімнату. Це обладнаний простір, де дитина може полежати, вимкнути світло і просто відпочити. Сенс кімнати у тому, щоб розвантажити учня, а не в окремому перебуванні від однокласників.
Важливо, щоб асистенти під час розробки індивідуальної програми школяра з інвалідністю радились з батьками, адже саме вони є найкращими спеціалістами у вихованні своєї дитини.
ВПОРАТИСЬ
"Інклюзія залежить і від батьків, і від освітян. Здається, що люди, які працюють із такими дітьми, повинні володіти надзвичайними якостями. Насправді, ні. Вони повинні володіти тими самими людськими якостями, що і будь-який інший педагог, – зазначає Олена.
У нас же пропагується індивідуальний підхід, але чомусь, коли справа доходить до особливих дітей, одразу індивідуальний підхід перетворюється на проблемний".
Клас став місцем, де інклюзія тільки розпочинається для Данила. Хоча шкільний період є незначним проміжком життя, він багато в чому визначає, як людина потім будує стосунки зі світом.
Данило вчиться приймати увагу в свій бік, а його однокласники – приймати різноманіття.
Інклюзія розширює світ дитини з інвалідністю і те, наскільки вона впорається з цим, залежить від освітян, батьків та асистентів.
