Я: - Проспект Науки, 21, будь ласка.
ТАКСИСТ: - Проспект Леніна?
Після тісного, затишного як кімната в італійському дворику Тбілісі, Харків, здається, більше схожий на велику комуналку або навіть гуртожиток, по якому все ще блукає цілком відчутний дух того, кому, мабуть, неспроста передрікали вічне життя, пише Sova.
Леніна у Харкові, як і в усій Україні, ще зовсім нещодавно було дуже багато: вулиці та проспекти його імені, площі, сквери, пам'ятники... Коли у 2013 році активісти в різних кінцях країни стали самостійно зносити увічненого в камені вождя, це явище навіть отримало свою назву – «Ленінопад». «Головний» Ленін Харкова «полетів» у 2014-му. Самі харків'яни, розповідаючи про цю подію, вживають найрізноманітніші формулювання: «завалили», «зламали», «зіштовхнули»...
Зараз місце, де він стояв – на площі Свободи, обгороджене за периметром залізним парканом. Ця площа, одна з найбільших в Європі, певно, найточніше демонструє, наскільки глибоко вплетені комуністичні настрої та амбіції у міську естетику Харкова.
Тут усе монументально, монолітно та строго геометрично: поряд з одним із перших радянських хмарочосів у стилі конструктивізму – Будинком державної промисловості – співзвучний його масштабу і характеру Університет ім. Каразіна.
Сусідство, до слова, невипадкове. Воно символізує нетривіальну комбінацію Харкова як міста індустріального і водночас – студентського.
«Власне, обличчя Харкова цим і визначається. Взагалі з декомунізацією тут складно, тому що це місто, яке було символом комунізму. Воно будувалося як візитівка Радянського Союзу. Площа Свободи свого часу з'явилася спеціально для того, щоб створити новий образ комуністичної, радянської України. Тут проводилися всі комуністичні експерименти. Харків – це таке місто, в якому недостатньо прибрати пам'ятники. Самі простори створені у певний час, у певну епоху, їх не можна знищити, їх потрібно наситити чимось іншим», - каже філософ з Харкова Олександр Філоненко.
«Ленінопад» в Україні до певного моменту відбувався стихійно, але 2015-го року в країні ухвалили закон, який забороняє радянську символіку.
І тут процес декомунізації вийшов на новий етап: почалося офіційне перейменування вулиць, скверів, площ та знесення пам'ятників, які ще залишилися. Загалом, за інформацією Інституту національної пам'яті, до 2016 року було знесено близько 2500 пам'ятників радянським діячам. Більш як половина з них (1320) – тому, хто вже майже 100 років лежить у мавзолеї на Червоній площі в Москві.
Харківська влада в усьому цьому процесі поводилася досить непослідовно, – розповідає художник сучасного мистецтва Данило Ревковський.
«У мера Харкова є така золота фраза: «За пам'ятник Леніна я вам ноги повідриваю». А потім, він такий цікавий хамелеон, – коли йому там, нагорі, сказали, що потрібно по-іншому говорити, він одразу перелаштувався», - каже Данило Ревковський
Ніг мер Харкова Геннадій Кернес нікому не відірвав, але і перелаштувався теж досить неоднозначно: на тій же будівлі мерії все ще лишаються десятки емблем із серпом та молотом, які навіть підсвічуються у нічний час. А цього літа міська влада вирішила повернути проспекту Петра Григоренка, який до 2016 року був проспектом ім. маршала Жукова, його колишню назву. До речі, рішення міськради було оскаржене і навіть анульоване судом, щоправда, влада пообіцяла продовжити боротьбу за повернення «доброго імені» проспекту у вищих інстанціях.
Мер Кернес, заявивши у червні, що виступає в якості «арбітра» у вирішенні цієї ситуації, підкреслено самоусунувся. За його словами, питання щодо перейменування буде вирішене депутатами Харківської міської ради. Депутатами, «яким харків'яни делегували право від їхнього імені ухвалювати ті чи інші рішення».
«Настав час повертатися з Майданів до здорового глузду і правового поля та не сварити людей між собою», – додав Кернес.
Олександр Філоненко вважає, що тут усе доволі просто: влада намагається грати на почуттях людей. Гра не нова і традиційно ставить за мету лише одне – перемагає той, у кого більше голосів на виборах.
«Одна й та ж людина – мер нашого міста, який палко виступав проти всіх практик декомунізації, який обіцяв, наприклад, відновити Леніна, інші радянські пам'ятники, коли він буде мером, саме він виявився головним руйнівником радянської символіки. У нього були власні містобудівні мрії та фантазії, які тепер в народі називаються «кернесанс». Взагалі-то, це така негативна сторона, або тіньова сторона цих практик, тому що одні й ті ж люди з одного боку борються за збереження, і вони ж самі знищують радянські монументи та місця пам'яті», - розповідає Олександр Філоненко
Схожа ситуація – і за межами Харкова. У 60 кілометрах від міста є населений пункт під назвою Богодухів. Традиційний, встановлений ще в радянські часи вказівник, що зустрічає на в'їзді в містечко, пофарбований у синьо-жовтий: тут була декомунізація.
Сергій – член місцевої організації «Спільна справа Слобожанщина», яка активно бере участь у процесі «прощання з минулим». Він говорить, що місцева влада всіляко зволікала з прийняттям рішень, продиктованих законом 2015 року, але зрештою їм «допомогли» активісти, які приїхали з Харкова: самі скинули пам'ятник Леніну. Щоправда, вождь так і залишився в Богодухові – «переїхав» із центральної площі на двір місцевої комунальної служби.
«Не провести відповідні зміни вони все-таки не могли, хоч і відкладали під різними приводами. Якщо я не помиляюся, всього було перейменовано 33 вулиці. Вулицю Леніна назвали Центральною, площу Леніна – площею Соборності. Загалом, намагалися особливо не мудрувати. Весь цей процес по ідеї був прописаний у законі: люди повинні були зібратися, щось запропонувати, провести слухання і потім вирішити. Мала бути якась дискусія, але як такої дискусії практично не було: або були категорично проти, або було пофіг», - каже активіст Сергій Дубинка.
Данило Ревковський, який також відзначає певну байдужість громадян у процесах, що стосуються вигляду міста, вважає, що це теж свого роду радянська звичка:
«Мені здається, це якраз пережиток радянського минулого, в якому за місто та якісь речі в місті відповідали безпосередньо чиновники. Я думаю, що має змінитися ще пару поколінь, аби люди зрозуміли, що цей простір належить їм, що це не просто територія, на якій вони живуть і нічого не можуть із цим зробити. Тут проблема того покоління, того розуміння людей, які не усвідомлюють, що є відповідальність за простір міста».
У кожного демонтованого, знесеного і «заваленого» пам'ятника своя доля
Їх розбирали на сувеніри, стирали в пил, відправляли на склади та продавали. Але в Харкові досі є загальнодоступне місце, де можна побачити десятки Ленінів різного розміру та віку, Маркса і навіть скромного маленького Сталіна, яких, до слова, в Харкові виявилося напрочуд мало. Це музей під відкритим небом при склорізній майстерні. Володіє «експозицією» людина із прізвищем, яке ні про що не говорить, – Володимир Лінивий. Йому не дуже подобається слово «колекціонер»: «Я просто Плюшкін», – говорить він.
Складається враження, що він дійсно збирав усе, що опинялося у його власності у кількості більш як дві штуки: раритетні калькулятори, прапори, марки, книги, 22 тисячі сірникових коробок…
Утім, відомий він усе ж переважно саме своєю колекцією пам'ятників. Перший Ленін потрапив до нього ще у 90-х.
«Це було 21 рік тому, коли я тут майстерню будував, оформлював електрику. Там на смітнику валявся він. Ну я ж не підійду, не заберу просто так, якось незручно. Двоповерхова будівля, я піднімаюся до директора, кажу: «Можна я Леніна заберу?». А він такий: «Ні, як можна? Як він узагалі там з'явився?». Це було понад 20 років тому, ще якось, мабуть, [не прийнято] було... Я в ЖЕКу 21 рік пропрацював, розумів усе – тому підійшов до хлопців з «аварійки», які внизу стояли. Кажу: ось адреса, завезіть його, а вранці я приїду на роботу – розрахуюся, коли він буде там. І все», - Володимир Лінивий, просто "плюшкін".
Музей Лінивого знаходиться практично у центрі міста. Його існування – ні для кого не секрет. Проте праворадикальні парубки ніколи не навідувалися туди з метою знищити ще одну «партію» радянських діячів.
І це, як вважає Андрій Рачинський – художник, що вивчає радянську епоху, свідчить про одне: «Коли це називається музеєм і знаходиться за одним парканом – це вже зовсім інша історія».
Якщо все-таки залишити символіку та інші видимі і відчутні аспекти декомунізації, залишається інший, як вважає Олександр Філоненко, значно важливіший аспект.
Україна, як і Грузія, – країна, де одним законом скасували і радянську, і нацистську символіку. Те, що це один закон і один простір, здається філософу надзвичайно важливим навіть на символічному рівні.
Адже у цих двох режимів, які свого часу протистояли один одному, є спільна риса: їхня жорстокість. Тому нинішній процес – це не лише прощання з минулим, а й переоцінка цінностей.
«У мене є таке улюблене міркування про те, що Європа та Україна, як і інші пострадянські країни, пройшли дуже різний шлях, але в кінці прийшли в одну точку, проблемну точку. Якщо запитати сучасного європейця, що таке Європа, він скаже, що Європа формувалася через два великі розставання. Перший раз ми попрощалися у 1945 році з нацизмом, а потім попрощалися з комунізмом при падінні Берлінської стіни. У нас розповідають приблизно таку ж історію. Однак, коли ми сьогодні говоримо, що ми розпрощалися з комунізмом, потрібно розуміти, що це прощання не може бути легким, тому що потрібно не просто прибрати символіку, відмовитися від певних історичних будівель, важливо зрозуміти, де зароджується людяність, усупереч дегуманізації», - Олександр Філоненко, філософ
Розставання з минулим, може, і болючий, але часто неминучий процес. Залишаючи Харків і сідаючи в таксі, проблем із визначенням точного місця призначення не виникло. Таксист, можливо, і не знає, що 1933-го року Харківський аеропорт був названий ім'ям партійного функціонера Павла Постишева. Чоловік, якого вважають одним із «авторів Голодомору», у роки сталінських репресій був звинувачений у троцькізмі та розстріляний, а за правління Хрущова – повністю реабілітований. Чергова переоцінка діяльності Постишева сталася вже у незалежній Україні. Мертвих не судять – кримінальна справа через смерть обвинуваченого була закрита. Але пам'ятник у центрі Харкова все ж знесли.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
