Сьогодні роковини етнічної чистки, здійсненої у 1947 році. 70-т років операції "Вісла"

23–30 січня 1937 р. у Москві відбувся судовий процес у справі «паралельного антирадянського троцькістського центру» (Г. П’ятаков, С. Сокольников, К. Радек, Л. Серебряков, Я. Лівшиць, М. Муралов, Я. Дробніс, М. Богуславський та ін.). 2–13 березня 1938 р. відбувся процес «правотроцькістського блоку» у Москві (М. Бухарін, О. Риков, Х. Раковський, Г. Гринько та ін.).

М. Єжов розпочав масштабну «чистку» партійних, військових і чекістських кадрів. Було суттєво розширено систему ГУЛАГу, в якій опинялися мільйони засуджених політичних в’язнів. Тільки навесні 1937 р. внаслідок різних операцій НКВС у радянських таборах опинилося 700-800 тис. осіб. Наказом від 21 жовтня 1937 р. усі виправно-трудові табори були підпорядковані безпосередньо ГУЛАГу НКВС.

4 серпня 1937 року Сталін підписав директиву ЦК ВКП(б) про проведення у 2-3 районах відкритих процесів над шкідниками у сільському господарстві. Саме ця директива значно стимулювала пошук «ворогів народу» на селі, в тому числі в Україні. Видобування слідчим необхідних зізнань полегшувалося тим, що саме у 1937 р. було офіційно дозволено застосовувати фізичний вплив на тих, кого підозрювали у ворожих діях. ЦК ВКП(б) у своїй телеграмі назвало засоби фізичного впливу як «припустимий і правильний метод».

Статистика свідчить, що у другому півріччі 1935 р. порівняно з першим півріччям цього ж року кількість справ, що їх розглядали спецколегії обласних судів, збільшилася на 95,9%. Більшість засуджених було обвинувачено у «контрреволюційній» та «троцькістській» агітації. За офіційними даними, у 1935 р. в Україні було заарештовано 24 тис. 934 особи, у 1936 р. – 15 тис. 717, у 1937 р. – 159 тис. 573, у 1938 р. – 108 тис., у 1939 р. – 12 тис., у 1940 р.– 50 тис.

До кін. 1937 р. було заарештовано понад 200 співробітників Управління державної безпеки (УДБ), 134 співробітник міліції, 38 командирів і політпрацівників прикордонних військ, 45 співробітників Ушосдору, яких звинуватили у причетності до «троцькістської терористичної організації».

Протягом 1938 р. тривали пошуки «правотроцькістського підпілля». Арешти охопили і керівні структури: в апараті ЦК КП(б)У було заарештовано 31 особу, у Раднаркомі УРСР – 40, у ЦВК УРСР – 4. Було заарештовано 10 членів ЦК КП(б)У, 13 секретарів обкомів КП(б)У, 27 наркомів та їх заступників, 22 депутати Верховної Ради СРСР, 15 голів і заступників голів облвиконкомів, 135 секретарів міськкомів і райкомів КП(б)У, 80 членів пленумів обкомів КП(б)У, 645 відповідальних працівників.

Тільки у 1938 р. в апараті НКВС УРСР було заарештовано 261 «зрадника, учасника правотроцькістської організації, інших антирадянських формувань та шпигунів іноземних розвідувальних органів». Всього в Україні у 1938 р. заарештували 994 співробітника НКВС.

У грудні 1937 р. було започатковано антисіоністську кампанію. Якщо у 1935 р. в НКВС працювало 40% євреїв, то в 1940 р. їх там залишилось всього 4%. Тільки у 1-й пол. 1938 р. було заарештовано 279 учасників «сіоністського підпілля», ліквідовано «бундівські комітети» у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Вінниці і Молдавській АСРР.

Протягом 1937 р. тривало викриття «контрреволюційних організацій», серед яких були «Національна спілка німців на Україні», «Контрреволюційна троцькістська диверсійно-шкідницька організація», «Антирадянська націоналістично-латиська контрреволюційна організація» та багато інших.

Восени 1937 р. в Україні з ініціативи Л. Кагановича на Донбасі була викрита «шкідницька» організація, внаслідок якої було заарештовано 140 керівних працівників Донецького басейну – директорів заводів.

1937-й рік став переломним у долях багатьох в’язнів-українців на Соловках. «Чистка» Соловецької тюрми особливого призначення ГУДБ НКВС СРСР була проведена особливою трійкою під головуванням Л. Заковського. Серед тих, кому винесли смертний вирок, була велика група в’язнів-українців (М. Зеров, М. Куліш, Л. Курбас, А. Крушельницький, М. Ірчан-Баб’юк, С. Рудницький, М. Яворський). 1 тис. 116 в’язнів вивезли в урочище Сандормох у Карелії, де 27 жовтня – 4 листопада 1937 р. фактично знищили 1 тис. 111 осіб.