Старовинний верстат відбудував село

Півстолітній прилад ручної роботи і досі у відмінному стані. Саме на цьому столярському верстаті у 50-ті роки дід чернівчанина Василя Паламаря відбудував село, яке радянська влада перетворила на пустку. 

Родина Василя Паламаря – із села Глинки Надвірнянського району, що на Франківщині. Чоловік розповідає, що у часи Великої Вітчизняної війни усе село допомагало повстанській армії, що не подобалося радянській владі. Тому майже три тисячі населення села у 1949 році посадили у товарні вагони і вивезли заселяти східні регіони України.

- Татові тоді було два роки. Дід мав великі плани – хотів розширювати господарку. Для цього зрубав дуб – почав заготовляти деревину, - розповідає Василь Паламар. – Новина про виселення впала, як сніг на голову. Збиратися довелося за два дні. Тож дідусь вирішив, що дубова дошка не дістанеться нікому: кинув її у вигрібну яму і поїхав.

У 1956 році, після смерті Сталіна, людям дозволили повернутися в рідне село. Проте від села там мало що залишилося: хати розібрали повністю, навіть фундаменту не залишилося. Тож людям довелося все починати з нуля.

- Дід знайшов ту вигрібну яму, до якої колись кинув дубову дошку, відкопав її і зробив із неї столярський верстат, - продовжує Василь Паламар. – Так почав будувати у селі дерев`яні хати. Всю столярку робив на своєму верстаті. Тож за два роки у селі «виросло» понад сто хат.

Нині 59-літній верстат теж працює. Спочатку на ньому виконував столярську роботу батько Василя Паламаря, а тепер і сам Василь, приїжджаючи у вихідні до батьківської хати, залюбки сідає за верстат.

- Мама знає, що його не можна використовувати як стіл для посуду. Верстат нині стоїть у невеличкій майстерні та регулярно працює, - каже Василь. – Час від часу ним користується племінник, який мешкає у цьому селі. Я завжди вирізаю на цьому верстаті рамки для вуликів, бо слідом за дідом і батьком продовжив займатися бджільництвом. Ми часто згадуємо дідові «золоті руки». Бережемо його винахід як зіницю ока.