Своє 107-ліття відзначає найстарша жінка України – схимонахиня Іоанна. Матушка є насельницею Жіночого монастиря Афонської ікони Божої Матері в урочищі Кип’яче, який називають "жіночим Афоном".
Привітати іменинницю 24 березня прибули паломники з різних куточків України. Зокрема, до схимонахині приїхали її рідні з сіл Малий Кучурів та Васловівці Заставнівського району Чернівецької області.
«Ми як тільки дізналися, що матушка - це наша рідня, зібралися – і кажем: їдемо Це дуже приємно. Об'єднала вона всіх нас. Це така Божа благодать. Ми не так часто зустрічаємося, а тут нас зібралося дуже багато», - кажуть гості з Буковини.
Найстаріша в Україні іменинниця радо спілкувалася з рідними, яких не бачила багато років. Згадувала, де стояла їхня хата; де в трьохрічному віці дізналася про початок Першої Світової; де згодом рятувала земляків від епідемії тифу. Годувала хворих сметаною з ложечки. Щоб не заразитися – змочувала хусточку в керосині. І завжди молилася.
«Я ішла до сусідів, до дітей гратися, і раптом задзвонили в трьох церквах разом дзвони. Ішла жінка й каже: що ся стало? А друга й каже: война ся зачала», - згадує схимонахиня Іоанна.
Пам'ятає матушка, що кулі літали, як ворони, над селом. Пригадує, як у Чернівці в'їжджав імператор Франц Йосиф.
«Люди добрі! Я пережила чотири государства, що мінялися», -розповідає жінка. Народилася в Австро-Угорській імперії, потім прийшли румуни, потім «совєти», які вислали до Сибіру, де провела близько 16 років. А перед тим на 10 років до Уралу за націоналістичні погляди відправили її чоловіка. «Прийшли вночі і забрали. Забрали за Україну!», – згадує арешт коханого.
Онук довгожительки - благочинний лікарняних храмів столиці, настоятель храму святителя Михаїла, першого митрополита Київського, протоієрей Роман Барановський, розповів, що «вони були репресовані ще в 40-х роках, коли радянська влада прийшла на Буковину. Людей натрамбували в вагони, і вивезли на північ, у мерзлоту. І вона вважає, що оцими стражданнями і тим, що зберегла віру в Бога тоді, коли неможливо це було зберігати, вона наче запозичила у Господа життя. Ті роки, які відстраждала і не знала щастя, от зараз їй повернулися тим, що вона постійно у молитві має радість бачити дітей, відчувати біля себе онуків; знати, що починається новий день і можливість причаститися, посповідатися. І дякуючи молитві вона і живе».
Прес-служба Жіночого ставропігійного монастиря Афонської ікони Божої Матері в урочищі Кип’яче
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
