В Україні сьогодні працівники ЗМІ відзначають своє професійне свято - День журналіста

День журналіста відзначається згідно з Указом Президента від 25 травня 1994 року щорічно в цей день. Саме цього дня, 6 червня 1992 року, Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів, яка є найбільшою в світі організацією професійних працівників ЗМІ.

Слово журналіст і журналістика походить з французької мови. Journal «газета» виникло як скорочення словосполучення papier journal і означає «щоденний папір (листок)», що в свою чергу походить від латинського «щоденна звістка». Тобто, журналісти – це вісники, ті, що оповіщають, приносять щоденні звістки. Прообразом газети вважають стародавні рукописні новини. Ще Юлій Цезар почав публікувати «Діяння сенату», а згодом «Щоденні громадські дощечки», на яких записували хроніку подій. Приблизно з 911 року в Китаї почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»). Вважається, що перша газета вийшла друком у 1605 році у французькому Страсбурзі. А от перше успішне щоденне видання з’явилося в Британії – газета The Daily Courant друкувалася з 1702 по 1735 рік. З часом і з розвитком суспільства преса сформувалася як впливовий соціальний інструмент під титулом «Четверта влада» (Fourth Estate – «четвертий стан»). Цей вислів, який згодом став терміном, приписують Томасу Карлейлю і Жан-Жаку Руссо (знов одвічна франко-британська конкуренція).

Сьогодні як тільки не називають журналістів: від архаїчного «акули пера» до «цепові пси демократії», від величального «четверта влада» до низького «дятли клавіатури». Останнім часом декого називають ще й «п’ятою колоною» - вислів легендарний, але не почесний. В Україні журналістика як професія виникла в ХІХ столітті. Наступні 100 років вона намагалася розвиватися, але шансів на те у неї було обмаль – журналістам дозволялося рухатися вузькоколійкою марксизму-ленінізму, агітації-пропаганди – все інше було полем суцільних табу. З початком незалежності відбулось відродження традицій української журналістики, але, знову ж таки,  на неї, як і на суспільство, чатували нові небезпеки і нові виклики – самоцензура, важкий спадок посттоталітарного минулого, продажність, сумнозвісні «темники», готовність писати замовні матеріали, прогинатися під замовника та ще багато чого іншого.

Впродовж понад 20 років незалежності українські громадяни практично не мали реальних важелів впливу на редакційну політику ЗМІ, а відтак і на повноту, достовірність, об’єктивність і якість інформації, яку їм пропонували вітчизняні мас-медіа. Жорстокі реалії сьогодення, а саме війна на сході нашої країни, спонукають декого вдаватися до пропаганди та цензури, що для ЗМІ, які сповідують демократичні, а не тоталітарні цінності є доволі сумнівним кроком, адже журналістика повинна бути, передусім, вільною і чесною, а не «правильною».

Джерело: Укрінформ