Автори фільму «Маланка. Зберегти дім» прагнули показати, як маланкування гуртує українців та мотивує містян повертатися в рідні села та охоче перевтілюватися в чудернацьких персонажів.
«Це традиція, яка дає розуміння твоєї унікальної ідентичності, відповідає на питання, хто ти є, - каже режисер стрічки Микола Носок. - Фільм про відчуття дому. Це знайома історія для людей, які залишають своє місто чи село, в якому вони народились, виросли та переїхали в інше далеке місце. Коли нове все ще не твоє, а для старого дому ти чужієш, бо не живеш там постійно. Що тоді стає для тебе домом?».
Наші новини є у Facebook
Головний герой документальної стрічки Дмитро Мазуряк родом із буковинського села Іспас, де багато років поспіль продовжує традицію маланкування. Живучи в Києві, Дмитро щороку повертається до рідного краю і влаштовує там свято Маланки, адже це, за його словами, наповнює його, дає наснаги жити й творити, а ще укріплює невидимі зв'язки між поколіннями, пише Медіа агентство АСС.
«Впевнений, що після перемоги ще більше буде Маланок. Тому боремось, помагаємо, кожен, що може - робить, і наближаємо перемогу, бо наступна Маланка через рік, треба встигнути», - ділиться Дмитро.
Знімальна продюсерка докфільму Каріна Пілюгіна пригадує, як Дмитро заворожував її та режисера розповідями про те, як він відновив в Іспасі традицію маланкування і намагається популяризувати її, щоб всі його друзі-гості робили щось подібне у своїх рідних містах і селах.
«Дмитро роздавав кожному ролі, враховуючи їхні характери. Дивовижно було спостерігати, як люди змінювались, щойно вдягали вбрання свого персонажа. До самого світанку вся ватага маланкарів співала, дуркувала, обіймалась, - каже Каріна Пілюгіна. - У село стали зʼїжджатися місцеві звідусіль саме на Маланку, щоб набутись зі своїми рідними. Для мене цей фільм про найважливіше - традицію набутися разом, яка зцілює і дає сили боротись».
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
