Офіційно християнське кладовище на вулиці Зеленій, яке нині є частиною історико-культурного заповідника, розпочало функціонувати у 1866 році, хоча перші поховання тут почали здійснювати ще на початку 1800-х років. Свого часу воно було задумане проектантами як архітектурно-паркова зона, де можна буде спостерігати за історією.
Згідно з планом, кладовище поділялося на квартали, у кожному з яких по периметру розміщувалися родинні склепи. Усі місця захоронення людей – підземні, але зверху вони відрізняються. Є такі, у яких накривна плита відкривається зверху, або збоку, а є склепи, вхід до яких знаходиться на глибині двох метрів і лише розкопавши його, можна поховати у склепі померлого. Найбільша гробниця вміщувала 24 труни.
«З двох тисяч склепів, які є на території кладовища, двісті не мають жодних написів, з різних причин. Або відсутня стела, де колись були викарбувані імена та прізвища померлих, або ж люди просто не встигали поховати у своїх родинних склепах померлих родичів, тому що виїжджали з Буковини. Багато покинутих місць захоронення залишалося під час зміни влади. Коли розпалася Австро-Угорщина, з Чернівців масово виїжджали німці та поляки, коли прийшла радянська влада, звідси масово втікали румуни», - розповідає Анжела Ніколаєва, директорка МКП "Історико-культурний заповідник "Кладовища по вул. Зеленій".
Частина родинних поховань була понівечена та пограбована у воєнний період. Цікаво, що коли кладовище почало формуватися, то земельні ділянки під побудову склепів виділяли не лише буковинським родинам, але й фірмам, які займалися будівництвом гробниць. Вони мали можливість побудувати склепи, а потім продати їх, чи обміняти. Однією з найвідоміших родин, яка будувала гробниці у Чернівцях була родина Москалюків. Їхня фірма називалася «Батько і сини». Вони мали декілька каменотесних майстерень у Чернівцях. Одна з них знаходилася на вулиці Руській, де стоїть ось цей будинок:
А ось так виглядає гробниця, де ховали членів родини Москалюків:
На деяких склепах досі збереглися таблички, де вказані прізвища майстрів, що їх збудували.
Дозволити собі родинний склеп могли лише заможні чернівчани.
«Будівництво склепу вартувало не малих грошей, як за часів Австро-Угорщини, так і при румунській владі. Дозвіл на зведення величного монумента від міської влади отримували лише ті родини, представники яких внесли певний вклад у розбудову міста або краю. Це могли бути меценати, громадські діячі, люди, котрі дбали про розвиток Чернівців», - каже Анжела Ніколаєва.
Звичайні чернівчани могли встановити лише хрест на кладовищі. Проте, навіть якщо родина була впливовою у Чернівцях, писати будь-що на надмогильних плитах не дозволяли. Якщо родичі хотіли написати на пам’ятнику щось більше, ніж прізвище, ім’я, по-батькові, дату народження і дату смерті, то це потрібно було узгоджувати зі спеціальною радою, яку очолював мер міста. Як правило, додавали посаду, або становище, яке займав покійний у суспільстві. За словами істориків, серед гробниць австрійського періоду є багато цікавих та архітектурно привабливих. Прогулюючись алеями старого цвинтаря, можна побачити, як пересікаються різні історичні епохи та філософські погляди на життя. Видно, що майстри виконували свою роботу на совість. На кладовищі є склепи, верхня частина яких зроблена у вигляді воріт, що ведуть у потойбічний світ. Часто гробниці прикрашали статуями Діви Марії та ангелів.
Анжела Ніколаєва: «Коли дивишся на старовинний склеп і там стоїть ангел з руками, протягнутими до неба, це виглядає так, наче крила підняли людину і понесли її до сонця».
Табличка з прізвищем майстрів збереглася і на могилі Антіна Лукашевича, який у складі «буковинської делегації» брав участь у створенні Української національної ради. Цікаво, що на його родинному склепі з 30-х років залишився також тризуб, який у радянські часи ніхто не знищив.
Сьогодні, якщо родина встановлює право власності на склеп, то вона приносить документи-першоджерела, які пояснюють звідки саме з’явилася гробниця. Часто у паперах йдеться про те, що предки обміняли частину свого будинку, або ж земельну ділянку у місті на готовий склеп. Здійснювати у них поховання можна лише у цинкових гробах. Це обов’язкова умова, аби не допустити санітарних порушень, каже директорка кладовища-заповідника. Через відсутність грошей у роки Другої світової війни людей ховали у дерев’яних гробах. Зараз багато гробниць перебувають у занедбаному стані, а привести їх до ладу, згідно з законом, мають право лише члени родини.
«Наразі у нас оформили 150 паспортів, які підтверджують, що конкретний склеп знаходиться у власності тієї, чи іншої родини. Ці люди мають право використовувати, проводити будь-які ремонтні роботи, відновлювати і здійснювати поховання у склепі», - каже Анжела Ніколаєва.
Деякі родини приводять склепи у належний стан і здійснюють там поховання надалі. Однак близько 70 відсотків гробниць покинуті. Впорядкувати родинний склеп – це справа не з простих, розповідає директорка заповідника. Адже потрібно не лише замінити надгробну плиту, але й навести лад всередині гробниці. Частина місць захоронення на кладовищі залита водою.
«Треба враховувати, що територія кладовища – це колишня болотяна місцевість, вона осушувалася, але ж пройшли вже майже 200 років з того часу, як заснували кладовище. Підземні джерела змінюють свої напрямки і навіть коли ми просто копаємо яму, то на глибині 40 сантиметрів вже може бути вода. Те ж саме і в родинному склепі, якщо за ним не доглядають», - зазначила Анжела Ніколаєва.
Читайте також: Пенсіонери з Європи прибирають єврейське кладовище у Чернівцях
Як розповідають працівники кладовища-заповідника, сюди часто приходять туристи, зокрема іноземні. Люди спостерігають, як у цьому місці перегукуються історичні епохи та культури різних народів. Історики радіють, що за часів Австро-Угорщини майстри будували ці гробниці з якісних матеріалів. Хоч природа та час зробили своє і значна частина склепів зазнала руйнувань, ми всеодно можемо побачити ці пам’ятники сьогодні. Тепер залишається одне – зуміти їх зберегти.
Християнське кладовище на Зеленій займає площу 22 гектари. Найстаріший пам’ятник зроблений тут на могилі Гертруди у 1807 році.
Авторка: Марина Шварцман, ІА АСС
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
