"Я заздрю загиблим хлопцям, бо вони не бачать того бардака, який тут коїться" - учасник АТО

В програмі "Суть речей" Валерій Краснян, керівник Чернівецького обласного Центру допомоги учасникам АТО та їх родинам запевнив, що на мирній україні немає сильної команди та бажання змін, тому бійці і повертаються в АТО, від розпачу 

Валерій Краснян: політики у нас залишилися ті, які були. Ті, які не навчилися будувати для громади, а навчилися будувати для себе. І це дуже великий жаль і дуже великий біль.  На жаль, громада не хоче це прийняти, бо кожна політична партія має свій вплив на десятки тисяч. Для політиків має бути реальна політика. Будівельник – будівництвом і так далі. Тут не має бути бізнесу, а у нас політики – збагачені люди, дуже свідомо це роблять. У них спортивний інтерес. Заробив мільйон, то завтра він хоче 10 заробити. Будь якими способами. Не звертає увагу на громаду взагалі. Тільки обіцянками-цяцянками. Є політики, які є сильними людьми, які хочуть реально щось змінити, але не у цій системі, так званій «колесо», де вони нічого не вдіють. Коли до нас приїжджав Ярош і ми брали позиції, відвойовували, ми тоді питали його, чого він тут, не політикою займається. Він не відповідав, в реальності казав, що просто хотів бути з нами. Коли я побув 5 місяців дома, я зрозумів в чому проблема. Нема сильної команди тут. Хочу вам сказати, що на сьогодні, хлопці знову на передовій, знову воюють, замовчує все преса, влада, замовчують військові, що на сьогодні вилетіло два літаки і випустили пару зарядів по Авдіївці. Лисенко виступив і сказав, якщо авіація Росії порушить кордони України, то вони відреагують. Знову політика забавляє наших людей. Ця війна мені здається, так як мої побратими зараз на передовій, то вона тільки починається. Російські військові тільки почали реально виходити, реально несуть втрати, які приховує наша влада.

Людмила Григорчук: Пане Валерію, чому хлопці, повернувшись додому, знову рушають на схід? Через оту несправедливість і неможливість щось змінити тут?

Валерій Краснян: Так. Хлопці зіштовхуються тут з тою проблемою, яку в реальності ніхто не бачить, ні влада, ні громада. І хлопці знайшли там дух побратимства. Там або так, або інак. Третього, четвертого не дано. Там є два положення. Я також збираюся повертатися, бо наболіло. Я перший раз це скажу: я заздрю загиблим хлопцям, бо вони не бачать того бардака, який тут коїться. Це мої слова. Мені дуже боляче. На жаль, така є ситуація. Хлопці багато втратили, розрушилися родини, дружини не все розуміють, бо хлопці другі приїхали, це правда. Коли зустрічаєш батьків загиблих хлопців, влада все для них зробила, але не громада. Громада їх не підтримує. Батькам це боляче. Найважливіше – просто повага.