ACC.CV.UA

Жива легенда

ІСТОРІЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ОРКЕСТРУ З ЧЕРНІВЦІВ

«Feldman Band» під керівництвом Лева Фельдмана зриває овації у Європі, але майже не виступає в Україні. Чому так склалося та як виник оркестр, який міг би стати зіркою Чернівців, розповів засновник та диригент «Feldman Band» Лев Фельдман.

Всередині листопада колектив мав два великих концерти. Один в Австрії, інший – у Словенії. Музиканти з Чернівців виступили у Карінтії. Ця частина Австрії дуже цікава, багатонаціональна та подібна до самих Чернівців, хоча і знаходиться на кордоні з Італією, розповідає маестро. В одному місці зібралися представники різних національних меншин, які проживають у європейських країнах. І перебувати у вирі такої події - це почесно та хвилююче, зазначає пан Фельдман.

Виступ нашого оркестру був як грім серед ясного неба

Лев Фельдман пригадує: Коли ми приїхали, нас прийняли на рівні бургомістра і губернатора Карінтії. Перед нами виступав ансамбль зі Словенії, який імітує звуки музичних інструментів та співає різними голосами. Цей колектив гастролював по всьому світу. Коли вони виступили, ми думали, що вони неперевершені і якось трохи навіть впали духом, але коли виступали ми, то аудиторія сприйняла наш виступ незвичайно тепло та емоційно. Буковина «прозвучала» у Карінтії дуже гордо! У цей час там тривала фотовиставка чернівецького митця Сергія Ахременка, яка просто шокувала місцеву публіку. А виступ нашого оркестру був як грім серед ясного неба.

Ми отримали багато компліментів від видатних європейських музикантів і багато запрошень. Стяг українського народу Буковини, музичний стяг, культурний стяг, я рахую, що це було музичною перемогою над тими всіма різними «толками» про Україну.

«Він не міг повірити, що мені 72 роки», - Лев Фельдман про своє знайомство з словенським чиновником

Наступного дня ми поїхали до Словенії, у гірське курортне містечко Блед, розташоване високо в Альпах. Воно надзвичайно мальовниче. Іноді нам здавалося, що ми потрапили на нашу рідну Путильщину. Правда, там є озеро, посередині якого невеличкий острівець, а на ньому – старовинна церква, казкове видовище.

Мер, який мене зустрів, розповів цікаву історію. Його дід був видатним актором, відомим не тільки у Югославії, до якої тоді входила Словенія, але й у всій Європі до війни. Коли Гітлер у 1933 році прийшов до влади, він вчинив самогубство і написав: «Так буде з усіма євреями».

Мер Бледа розповів, що у їхньому місті немає євреїв, але сам він має єврейське коріння, тому коли побачив у мережі виступ «Feldman Band» та особисто мене, захотів щоб жителі міста побачили нас вживу.

Він відносився до моїх музикантів, як батько, а до мене, мов брат, хоча сам він молодший від мене на 20 років. Він не міг повірити, що мені 72 роки. Каже: ви так запалили наш народ, що ми хочемо, аби ви приїжджали до нас щороку і давали тут концерти. Звичайно, що ми їхали додому на великому піднесенні.

Нас в оркестрі 12 людей: 12 музикантів і диригент. Це не просто якісь любителі, це професіонали, більшість з яких навчалися у консерваторіях України і Європи.

Feldman Band

Роман Стефанів

Євген Думініка

Дмитро Фельдман

Мар'ян Зубжицький

Вадим Користін

Богдан Ластівка

Петро Кравчук

Юрій Клепач

Микола Мороз

Леонід Фоменко

Маріус Поклітар

Олександр Бензар

Це справді видатні музиканти, професіонали своєї справи. І якби цей колектив існував як самостійний оркестр, скажімо, при філармонії, то приносив би їй гарний прибуток.

У Європі наш колектив представляли як оркестр єврейської музики з Чернівців під керівництвом Льва Фельдмана. Так ми виступаємо у Європі.

Лев Фельдман

Творити музику народів Буковини

«Feldman Band» свого часу був створений при єврейському товаристві у Чернівцях, каже маестро, але Чернівці – це синтез націй, толерантна територія, це співдружність, якої немає у кожному місті України. «Feldman Band» міг би бути зіркою Чернівців, творити музику народів Буковини.

Лев Фельдман:

Більшість аранжувань створив я сам. Складність полягає у тому, що у нас в Чернівцях немає такої бібліотеки. Я звернувся до бібліотеки світової, де є зібрання єврейських старовинних мелодій. Це перше джерело, з якого я беру музику. Крім того, я слухаю світові колективи, які працюють у цьому напрямку, а потім роблю власне аранжування мелодій.

Ще одне джерело творчості маестро - буковинська музична спадщина. Він поєднує музику різних народів, які здавна населяли Буковину і зі сцени звучать слова гуцульських пісень покладених на єврейські мелодії.

- Вперше «Feldman Band» зазвучав у Чернівцях у 2000 році. Тоді це ще не був професійний колектив. Я взяв єврейську мелодію і аранжував її для оркестру українських народних інструментів, - каже Лев.

За майже 20 років існування склад оркестру не один раз змінювався, аж поки не утворився колектив справжніх професіоналів, фанатів музики та своєї справи. Офіційно «Feldman Band» рахується при міському управлінні культури, при будинку культури Роша, там працює син Льва Фельдмана. Для репетицій оркестр використовує репетиційний зал училища мистецтв, директор закладу йде назустріч музикантам. Колектив має звання народного. Найближчі виступи оркестру знову заплановані у Європі.

Управління культури обласне відноситься до цих музикантів, які грають у мене в оркестрі, не з повагою. Не цікавляться, яким чином цей колектив існує. Після нашого повернення з Європи, жоден чиновник з нами не зустрівся, хоча ми там представляли культуру Буковини.

Це стан поняття "культура"

Лев Фельдман: Коли ви востаннє бачили по телевізору виступ симфонічного оркестру чи видатних скрипалів? Я вважаю, що це просто знищення українства, української культури. А чому так відбувається? - Кожна людина знає чому, але не кожен може це, по-перше висловити, а по-друге, боїться висловити. А от я можу сказати чому: немає професіоналів.

У нас в Україні зараз культура – це не головне, але не буде перемоги над ворогом, якщо ми забудемо про культуру. Ми маємо нести свою культуру у серцях і пишатися тим, що у нас таке є.

Коли буде чітке розмежування культури, економіки, збройних сил, але все це разом буде працювати, тоді ситуація зміниться, але поки що в нас усе йде в одному руслі.

Люди розуміли, що музика виховує

Я був у 5-му класі школи, коли вперше взяв у руки музичний інструмент. Мені батько купив акордеон. Тоді це було модно. Після війни люди почали жити матеріально краще і вони розуміли, що музика виховує. Тому родини купували музичні інструменти: хтось акордеон, бо він менший був, хтось купував фортепіано, хтось обирав скрипку.

Але офіційно акордеон був заборонений у часи мого дитинства. Мене віддали у музичну школу при будинку офіцерів, акордеон був тільки там. Коли мене запитують, чому, я не маю чіткої відповіді чому заборонялися акордеони. От чому заборонявся акордеон? Він що зброя? У нас стріляють? Це ж музика! Не інструмент, а те що на ньому грають виховує, розумієте, так само як на інших інструментах.

Овації публіки – це опіум для мене

Музиканти оркестру заслуговують пошани від культури, не званнями. Там де я був, у Європі, мене ніхто не запитував ви заслужений діяч мистецтв чи ні. Нас слухали, а потім звучали овації. Це був такий прийом. Це опіум для мене. Мені хочеться туди, на ту сцену. Аж мурашки по тілу зараз проходять, коли я це говорю.

Першою починає розмовляти скрипка

Єврейська клезмерська музика вимагає складу музикантів, де є лідери. Я побудував оркестр, виходячи з того, що у ньому мають бути лідери.

Скрипка та кларнет. Ці два інструменти мають бути ведучими. Першою починає розмовляти скрипка на тему народної туги та долі. Далі вступають інші інструменти, гра на них подібна до людської розмови.

На кожному музичному інструменті ми шукаємо саме ті звукові моменти, які відображають мову, або звуки, притаманні єврейському народові, звуки, які в цілому, відображають музичний світ єврейської культури. Такі звуки у нас видають цимбали, труба і тромбон. Ми всюди шукаємо такі моменти. Це дуже важливо. Цим відрізняється ця музика.

Вулиця Ольги Кобилянської – це моя вулиця, ніколи в житті я її не продав і не продам

Маестро Фельдман розповів, що народився та виріс у Чернівцях на вулиці Ольги Кобилянської.

Зараз вулиця Ольги Кобилянської змінилася. Я навіть не можу сказати що краще. Мені, напевно, «та» Кобилянська подобалася більше. Вона теж мала багатолюддя, але на ній не було жебраків. Хотілося б, щоб на «цій» Кобилянській не було жебраків, щоб це не була вулиця, де ходять і просять. Хотілося б, щоб вона була європейською, вона такою і є, бо всюди у Європі є і ресторани, і кав'ярні, вона європейська у цьому сенсі, але ж той європеїзм і нинішній, український - це велика різниця.

Мені здається, різниця у тому, що молодь наша і молодь європейська, вона відрізняється направленістю думок. Там середовище людей, які читають, пишуть щось. У них є мета. І вулиця стає місцем не розваг, а засвідченням тієї культури та архітектури. Молоді люди розуміють, що вони бачать перед собою, цінують.

У нас пішохідна вулиця міста стала місцем інших розваг. І ще… на вулиці імені Ольги Кобилянської існує мат. На «тій» вулиці Ольги Кобилянської цього не було. Ні. Я ходив по ній тишком-нишком. Пошепки розмовляв, не від страху, а від того, що я бачив, які люди там ходять. Як вони поважно проходились згори до долини і знову, з долини догори. І там мату не було, там п'яниць не було.

От коли буде так, ресторани та освічена молодь, ну і люди, які поважають себе, тоді ми будемо відчувати, що це справжня Європа. А по вулиці і можна судити про нашу Україну.