Як українець вчив європейців каву пити

Юрій Франц Кульчицький народився в 1640 році в шляхетній родині на території сучасної Львівської області. Його життя овіяно різними легендами. За однією з них він змолоду пішов до Запорізького війська. Під час одного з походів потрапив у халепу: мабуть турецький полон краще і не опишеш. Та, як кажуть у народі  «Не буває лиха без добра». Саме там він добре вивчив турецьку мову  та місцеві звичаї.

За ще однією легендою, з полону Кульчицького викупили сербські купці, яким він потрібен був у якості перекладача: окрім турецької наш герой також володів польською, німецькою, угорською та румунською мовами. Декілька років Юрій пропрацював у «Віденській східній торговій компанії» в Белграді, де непогано заробляв. Це дозволило з часом перебратися до Відня. А вже там він відкрив власну компанію з торгівлі килимами, шовком, перлами та ювелірними виробами.

Здавалось би на цьому етапі працюй та отримуй дивіденди, та життя вносить свої корективи. У документах наступних років Юрій значиться як «Цісарський придворний кур'єр». Працює він по лінії Австрія-Туреччина. Самі розумієте, після турецького полону він мав значний досвід спілкування з представниками Османської імперії.

Влітку 1683 року чисельна турецька армія почала облогу Відня. А от на захисті столиці було на порядок менше солдат. Хоч у них була перевага у вигляді міцних укріплень міста, але це навпаки, зіграло на руку ворогу. Турки розраховували на те, що рано чи пізно провізія скінчиться і містяни здадуться у полон. Можливо усе б розвивалося саме за цим сценарієм, якби «в’язні» Відня не знайшли, як покликати на допомогу ззовні.

Саме Юрій Кульчицький визвався передати лист з проханням про допомогу герцогу Лотарингії Карлу V. А далі події розвивалися як у шпигунській кінострічці. Кульчицький, переодягнувся і видаючи себе за турецького купця, разом зі слугою сербом пішов навпростець через турецький табір. Операція розпочалася ввечері. Щоправда погода не сприяла – лив сильний дощ. На ворожій території, щоб не викликати підозр наш герой йшов наспівуючи турецьку пісню. Османський ага, побачивши, як вони змокли, навіть запросив їх до свого шатра, щоб зігрітись та обсохнути. Кульчицький видав себе за торговця виноградом, і йому привітний турок навіть порадив, як уникнути небезпек по дорозі. От тут починаєш розуміти, що дощ був доречним!

Вражаюча схожість з турецькими підданими ледь не вартувала життя нашим героям, коли вони підібралися до австрійців. При наближенні до Дунаю, який треба було переплисти, кур'єри були обстріляні. Та все стало на свої місця, коли «шпигуни» надали листи з Відня. До речі, ця кампанія зрештою увінчалась успіхом. Звісно ж після перемоги, міська рада нагородила Юрія Кульчицького чималою сумою грошей. Також йому подарували будинок і відзначили його подвиг срібною медаллю.

А коли ж буде кава? Власне ми підійшли до цього моменту. Серед трофеїв з турецького табору було вивезено 300 мішків з невідомими австрійцям зеленими зернами. А от Кульчицький добре знав, що з ними робити. До речі, за ще однією легендою саме кава рятувала Юрія від головного болю.

Зрештою наш співвітчизник вирішив познайомити австрійців з кавою і для цього відкрив кав’ярню, яку назвав  «Під синьою пляшкою». Щоправда «турецький» варіант європейці не оцінили. Не допомогло навіть те, що Кульчицький ходив по місту у османському одязі та задешево пропонував спробувати напій.

От після цього і почалися кулінарні експерименти… Кава з цукром, медом та молоком таки припала до душі віденцям. Ця рецептура нині відома як «кава по-віденські».

 А ви же куштували таку каву? Ні!? Тоді гайда виправляти цю прогалину у вашій смаковій біографії! І робити це радимо у кав’ярні «Чашка».

Інші статті АРОМАТНИХ ІСТОРІЙ читайте ТУТ