Суть Речей про жінок і свято 8 березня

У переддень 8 березня у програмі Суть Речей поговорили про сучасне жіноцтво. Про те, як представницям слабкої статі вдається і дітей виховувати, і будинок в чистоті тримати, і посади серйозні займати, і вчені звання здобувати, і у відрядження їздити, і активну участь у житті краю приймати, ще й виглядати чудово.

Запрошені гості: викладачка ЧНУ, перекладачка, мама двох діток, Лариса Олексишина  та депутатка міської ради, керівниця управління культури Чернівців, мама трьох синочків Юлія Сафтенко.

Ведуча: Людмила Григорчук

Людмила Григорчук: Чи 8 березня для вас свято

Лариса Олексишина: По-різному. Для мене 8 березня – це день матері. У нас така традиція – збиратися у мами з сестрами, у мами моєї троє доньок. Ми збираємося з родинами, беремо солодощі, квіти і їдемо до мамів. Це свято більше направлене на свято наших мам, а не моє.

Людмила Григорчук: Довго точаться дискусії, чи варто залишати цей день вихідним і чи взагалі треба вважати цей день святом?

Лариса Олексишина: Мені подобається це свято, як жінці. Мені приємно отримувати букет тюльпанів у цей день, я рада такій нагоді.

Слухач: солодощі чи варто дарувати жінкам, адже вони часто дотримуються дієт? І друге: щодо квітів, зараз йде кампанія захисна щодо первоцвітів червонокнижних.

Лариса Олексишина: Щодо квітів, одразу скажу, що та агітація проти продажу квітів, які занесені у Червону книгу, така потужна, що я, яка любить ці перші весняні квіти, то жодного букета не купила. І вони взагалі зараз не дуже популярні, хоч ціна на них невисока. А щодо солодощів, я вважаю, що можна себе потішити інколи, тим паче, якщо це в першій половині дня.

Людмила Григорчук: А щодо подарунків, варто купувати щось особливе, чи досить тюльпанів?

Лариса Олексишина: Мамі ми з сестрами придумуємо щось практичне, те, що потрібно їй в господарстві. А мамі чоловіка ми даруємо частіше солодощі і квіти.

Людмила Григорчук: А з сестрами обмінюєтеся подарунками?

Лариса Олексишина: Ми зрозуміли, що цей потік подарунків варто спинити, і зупинилися лише на мамі.

Людмила Григорчук: Було опитування серйозне. Київський міжнародний інститут соціології організував масштабне опитування серед понад 2 тисяч осіб, щоб визначити, які подарунки хочуть українки та що збираються дарувати дружинам, дівчатам та мамам чоловіки. Результати дослідження показали, що побажання представниць прекрасної статі майже повністю збігаються з думками чоловіків щодо презентів.

Лариса Олексишина: Це легке, приємне свято, і в цей день треба тішитися радості весни, подарунки вже його обтяжують, і обтяжують сучасну молодь, реклама змушує купувати молодь значні подарунки, я вважаю, що це неправильно.

Слухач: На день Миколая, наприклад, волонтери возять подарунки в різні інтернати. А от на 8 березня університет Федьковича не підтримує будинки престарілих подарунками?

Лариса Олексишина: Чудова ідея. Я особисто не дуже ознайомлена з діяльністю нашої профспілки університетської, але я передам цю ідею обов’язково. Я знаю про діяльність парафії, церковної громади, куди я ходжу. Вони роблять такі справи.

Людмила Григорчук: Сьогодні студенти вас вітали?

Лариса Олексишина: Один тюльпан я отримала жовтий, в університеті не прийнято вітати викладачів. Ні на день вчителя. Ні на 8 березня.

Людмила Григорчук: Це добре?

Лариса Олексишина: Я сприймаю це позитивно. Мені був приємно отримати той тюльпан, але це не обов’язково. А от чоловіки з нашої кафедри подарували нам торт.

Людмила Григорчук: Це добре, що студентів не змушують збирати кошти на подарунки викладачам.

Лариса Олексишина: Нема такого, принаймні я можу говорити про наш факультет іноземних мов. А от щодо колег-чоловіків, то у нас є четверо чоловіків, один з них німець. Лектор з Німеччини, який також нас вітав з святом. Серед студентів також більше дівчат. Десь 80% на 20%.

Людмила Григорчук: Як у жіночому колективі працювати? Кажуть, що жінки – складні особистості, у таких колективах ніби постійні пересуди, конфлікти. Це правда, чи стереотип?

Лариса Олексишина: По-різному. Я довго на кафедрі не засиджуюся. Науковою роботою я займаюся вдома. В мене є дві-три подруги на кафедрі, з якими ми ходимо на каву. Стосунки у жіночому колективі, насправді, складніші. Адже жінки не завжди готові говорити відверто. Інколи ти не розумієш у чому справа, а у жінки просто поганий настрій. Але у нашому університеті працюють інтелігентні люди, тому конфліктів немає. Але от у сина і доньки, я спостерігаю їхні стосунки з друзями, то скажу, що у дівчаток значно складніші стосунки. Це якісь сварки, осуди, непорозуміння, заздрощі, чого у хлопців майже немає.

Людмила Григорчук: Як знайти час для себе?

Лариса Олексишина: Є такий чудове поняття, як  тайм-менеджмент. До нього можна привчитися з дитинства, займаючись спортом. Якщо ви хочете, щоб дитина у майбутньому була успішною, то варто їй займатися спортом ще з шкільних років. Тоді дитина зможе організовувати чудово свій час. Друге – це підтримка чоловіка і всієї сім’ї. Всі мають розуміти, що ви не є куховаркою і прибиральницею, що ви ділова людина, що у вас є відрядження, наукова робота, і ви на роботу маєте йти з задоволенням. 

Людмила Григорчук: У вас є час для себе? Виділяєте собі бодай 10 хвилин в день на читання книги?

Лариса Олексишина: Я не можу сказати, що кожен день виділяю такий час. Але на місяць маю такий план. От я постановила собі, що в місяць маю прочитати дві книги. Одну – німецькою мовою. Є плани і я маленькими кроками до цих планів йду і вчу своїх дітей цього.

Людмила Григорчук: Юліє, а для вас є святом є 8 березня?

Юлія Сафтенко: Я останні роки більше святкую день народження Шевченка 9 березня. А 8-ме число – це більше  асоціації з школою, коли хлопчики дарували нам, дівчаткам, червоні колкотки і шоколадки. В мене це свято залишилося в школі. А останні роки я святкую весну і, радше, день народження Шевченка.

Людмила Григорчук: Які подарунки хочете приймати на 8 березня?

Юлія Сафтенко: Для мене найцінніший подарунок – це емоція. Мені байдуже, яка це емоція. Головне, що людина хотіла зробити мені приємне. Не лукавитиму, подобаються мені і квіти.

Людмила Григорчук: А ви даруєте щось на 8 березня?

Юлія Сафтенко: Якось вийшло так, коли живі були бабусі, то ми святкували по-домашньому, з бабусями, двох бабусь зводили докупи і щось смачне готували. Бабусь, на жаль, уже немає. Мама моя далеко, не у місті. Я у сім’ї – одна дівчинка. Я звикла приймати вітання більше, ніж когось вітати.

Людмила Григорчук: Як розпланувати свій день, щоб сучасній жінці все вдавалося?

Юлія Сафтенко: Правильно розпланувати свій день. Розставляти пріоритети. В мене буває, що і борщ у другій ночі варю, і прасую вдосвіта. Але я знаю, що у 9-й годині я маю бути на роботі. Все залежить від самої людини, як вона спланує. Все можливо. Не треба думати, що доба має мати 48 годин. Все можна встигати.

Слухач: Питання до пані Юлі. Серед депутатів більшість чоловіків. Вони вас вітали напередодні свята? Квіти може дарували? І ще чому у Чернівцях не святкували Масляну?

Юлія Сафтенко: Масляна – це не українське свято. Нехай воно відбувається там, де воно народилося. А ми краще будемо варити вареники і співати веснянки. З приводу чоловіків, треба це питання адресувати моїм колегам мужчинам. Хай скажуть, чи вони допетрали привітати бодай добрим словом, вже не кажу квіткою. У нас 5 депутаток залишилося у сесійній залі. Для мене від них найкращий подарунок був би толерантне відношення одне до одного, це було би круто.

Людмила Григорчук: Ви у сесійній залі не відчули, що незабаром свято?

Юлія Сафтенко: На жодну йоту.

Людмила Григорчук:  Ларисо, розкажіть про дітей. З сином були проблеми у вихованні?

Лариса Олексишина: В мене син такий, дитина безпроблемна. Жодних проблем з ним не було. Я лише просила трошечки менше запалу, менше участі у різних проектах. Треба було у цих моментах зупиняти. Також я просила трохи більше займатися спортом. Я завжди тішилася, що він у оточенні чудових друзів, вчителів. Він чітко знав, чого він хоче, до чого він прагне. Він ставив цілі і до них ішов. З ним проблем менше, ніж з дочкою.

Людмила Григорчук: Ви скромно про нього говорите. Олексій Олексишин – призер багатьох олімпіад і конкурсів. Він 200- бальник з ЗНО. Всі ЗМІ про нього писали. Чи не важко виховувати таку особливу дитину, щоб він не став зіркою?

Лариса Олексишина: Хочу згадати слова своєї вчительки. Мені по життю зустрічалися гарні вчителі. Коли я була на другому курсі, у нас була викладачка, яка була дуже щасливою людиною. Ми дуже дивувалися, як так можна, і вона взяла три олівці і каже, оце ми: я мій чоловік і дитина. Ми давимося вгору, але в різні сторони. Потім взяла ще один олівець і поставила його вище, об’єднавши олівці. І сказала, от це Бог, тепер ми дивимося всі в одному напрямку. Я заздрила їй, що у її сім’ї є те, що об’єднує. У кожній сім’ї об’єднують різні речі.

Людмила Григорчук: Кнут і пряник працює у вихованні такої дитини?

Лариса Олексишина: Якщо говорити про сина, то він дуже обережно сприймає, коли ми його сваримо. Я боялася інколи сильного його сварити, він близько брав до серця. А от з донькою інакше, чим більше сваримо, тим менше вона чує. З нею треба лише лагідно і спокійно. До кожної дитини – різний підхід.

Слухач: свято Мерцишор. Як у Чернівцях підтримуєте такі свята нацменшин? І ще про фемінізм. Чи немає тут підводного каміння. Чи це не призведе до ще більшої меншої народжуваності. У нас і  так є проблеми з демографією.

Юлія Сафтенко: Щодо 1 березня, святкували у Чернівцях свято Мерцишор. На вулиці Кобилянської роздавали мерцишорки. В мене є серед колег директор клубу, який мені приніс мерцишор. Управління культури підтримує всі національні меншини.

Лариса Олексишина: Я спілкуюся з величезною кількістю гарних молодих дівчат. Проблеми, що вони не хочуть дітей, чи не хочуть виходити заміж – немає. Вони всі розумні, гарні. Навпаки, хлопці бояться таких розумних дівчат. Адже це ставить перед ними певні вимоги, бути на певному рівні. Ці дівчата потребують до себе відповідної пари. Я не є феміністка. У мене в сім’ї голова – мій              чоловік. Я до нього дослухаюся. Я мислю серцем, він більше головою. у мене короткострокові бачення, він мислить  більше довгостроково.

Юлія Сафтенко: Справді, чоловіки бояться сильних і розумних дівчат. У нас є проблема, що жінок сильних бояться. Хочу сказати, що моє відношення до фемінізму, я поважаю все, але вважаю, якщо в сім’ї біда, то не треба говорити, що ти в цьому винен, а треба вирішувати все разом. Якщо  чоловік і жінка вміють слухати один одного, знаходити компроміси, не звинувачувати один одного позаочі, а говорити, шукати вихід з ситуації, то це є щастя. Особливий час ми проживаємо, історичний. Бачимо, наскільки можна черпнути інформацію звідусіль. Не просто зорієнтуватися, яка інформація важлива, яка фейкова, яку треба пам’ятати, яку забути. Обізнаність молодих людей також ставить вимоги і планки. Кожен хоче бути кращим і щасливим. Кажуть, що стосунки між чоловіком і жінкою – це хімія. Якщо цю хімію спробуєш, то ти вже відчуваєш це напевне. Не можна говорити чи фемінізм добре, чи погано, просто треба робити все, щоб ти почував себе щасливою людиною.

Слухач: У чоловіків є певні вимоги, красивих є багато, а от віруючих, щоб до храму ходили, чоловіка свого підтримувала у всьому, таких небагато.

Лариса Олексишина: Є багато гарних дівчат, які і в церкву ходять і дуже побожні. Не знаю,чи вони самотні, чи мають друзів. Таким дівчатам десь і важче знайти собі пару, бо такі дівчата мають принципи, а хлопці хочуть швидко розвивати стосунки,  чекати не всі готові.

Слухач: Свято Масляної насправді старослов’янське, пов’язане з святом Великодня. Воно не є чужим для українців.

Юлія Сафтенко: Це добре, навіть у філології є багато різних думок, теорій. Я нічого поганого не бачу у млинцях, у Масляній, але я ставлюся до неї, особисто, як до чужого свята.

Юлія Сафтенко: Я хочу сказати, допоки ми знищимо у головах той стереотип, що дівчата мають вдома сидіти варити борщі, а хлопці мають ходити на полювання,займати високі посади і заробляти гроші,то нічого доброго не буде. До гендерної рівності нам ще далеко. Навіть якщо взяти депутатський корпус, з 42 депутатів, зараз ми маємо лише 5 депутаток. Якщо копнути, то можна побачити, що жінка щодо посад, і з інших моментів  в меншості,  чоловік грає першу скрипку.

Лариса Олексишина: Я хочу погодитися з пані Юлією. Сьогодні була така ситуацію, що наша студентка відмовилася від стажування у Німеччині, через те, що її хлопець проти. Мені було дуже сумно.

Людмила Григорчук: Не варто мати більше таких жіночих свят у році?

Юлія Сафтенко: Для мене це все умовно,а я умовності не люблю. Найкращий подарунок і свято, коли тобі роблять приємне просто так. Коли ти навіть не очікуєш. Я це називаю дихати на повні груди. Юлія Сафтенко: Прив’язуватися до одного дня, до однієї дати якось неправильно. Хочу, щоб мене дивували впродовж року, а не один день. Той чоловік, мудрий, коханий на 200%, який вміє дивувати стою кохану жінку.

Лариса Олексишина: При тому, що у нас дуже гарні стосунки з моїм чоловіком і я його дуже кохаю, дивувати він мене не вміє. Він спочатку робив мені такі подарунки, що ми прийшли до того, що ми тепер подарунки обираємо разом. Наприклад, він мені подарував величезну керамічну качку з двома малесенькими качечками для солі і перцю. Вона займала півстола і була настільки незручна, що я попросила його обирати подарунки разом.

Людмила Григорчук: Але 8 березня – це той день, коли вони нагадують, що на жінок треба звернути увагу.

Лариса Олексишина: Це вроджене. Дивлюся на свого сина і племінника, сина моєї сестри-близнючки, то вони абсолютно різні. Племінник постійно дарує мамі подарунки, букети, а мій син такого не робить. Вони різні, хоча виховуємо їх однаково.

Людмила Григорчук: Якщо говорити про будні,а не про свята. Ви займаєте серйозні посади, маєте відрядження,багато часу  віддаєте роботі. Для чого жінкам така зайнятість? Для заробітку чи щоб відчути себе потрібними?

Юлія Сафтенко: Я підтримую тезу, вона мені подобається, коли говорять жіноча солідарність і я за неї буду боротися запекло. Я  вважаю, що кожна людина, незалежно від статі, має займатися тим, що їй до душі. Коли я вигравала конкурс на 5-му місяці вагітності, для мене було принципово, якнайшвидше вийти на роботу. В мене така натура, в мене батько так навчив, що поки я не дійду до того, що треба, я не заспокоюся. Не зважаючи, чи доспала я , чи доїла, чи мені не комфортно,головне, що мені все вдається. Це для мене пріоритет і головне. Моя сім’я мене підтримує і допомагає. Є такі жінки, які смакують тим, що вони вдома,це здорово, але є  такі, які поєднують і бути берегинею, і бути на роботі, робити те, що їм подобається. Таким людям, які роблять те, що їм до душі,треба давати зелене світло.

Людмила Григорчук: Не відчуваєш себе винною, адже жертвувати доводиться багато чим.

Юлія Сафтенко: Так, у мене були ревносні моменти, коли я їхала у відрядження, а Ярема плакав за нянею, то в мене защемило у серці і так розчулилася. Це було важко, але я розумію, що я інакше не зможу,тому я намагаюся десь компенсувати. Старші хлопці – близнюки, їм по 14 років і я їм десь заборгувала якісь моменти, тому намагаюся їх вислухати їх завжди і догоджати. Це момент щемний для мене.

Лариса Олексишина: Пари у мене починається з першої години і до вечора. Готуюся до пар в першій половині дня, коли діти у школі. А щодо відрядження, то я пішла на роботу, коли дітям було по року. В мене дідусь дуже допомагав і я вдячна чоловікові, який відпускав мене на довготривалі стажування. Коли Олексієві було рік і десять, то я поїхала на 4 місяці в Австрію, дописувати дисертацію. Він тоді переймав посаду головного бухгалтера на серйозній фірмі, і він мене тоді підтримав.

Людмила Григорчук: Навіщо тоді це все жінкам?

Лариса Олексишина: Для мене важлива самореалізація. Я знаю, що я можу добре робити. Я хочу реалізувати свій задум, це тягне одне за іншим. Один проект тягне за собою інший. Але я впевнена, що якщо жінка самореалізується на роботі, то вона цікава і для свого чоловіка, нам є про що поговорити.

Людмила Григорчук: Дискримінація. От чоловіки , які працювали у компанії Гугл заявили, що їм зарплату меншу платять.

Лариса Олексишина: Я знаю приклади з чернівецьких приватних фірм, де чоловікові за ту саму роботу, яку виконувала жінка, платили у півтора рази більше. Тому що чисто гіпотетично, керівники вважають, що чоловіки кращі, що чоловік більше часу може присвятити роботі.

Юлія Сафтенко: Це стереотип, чоловікові легше задавати питання, йому навіть не треба доводити,що він кращий і розумний. А от жінка має доводити, переконувати не один день і не одну годину, що вона також чогось варта. Ми маємо ці стереотипи подолати.

Людмила Григорчук: Фемінітиви. Як ставитеся до слів жіночих?

Юлія Сафтенко: Я обожнюю ці речі. Коли я десь там пишу резюме, то пишу депутатка, чи керівниця, чи начальниця. Я вважаю, що це потрібно.

Лариса Олексишина: Нещодавно я була на чудовому семінарі з перекладу, вела відома перекладачка Неля Ляховська, і вона постійно вживала до нас перекладачка, як жіноча професія.  Це явище для німецької мови яскраве, там є різниця.

Людмила Григорчук: Працювати з чоловіками. Плюси і мінуси

Лариса Олексишина: З чоловіками працювати комфортно, на них можна покластися, вони хороші спеціалісти, професіонали. Мінусів я не відчуваю.

Юлія Сафтенко: Попри те,що у нас в апараті всього 5 людей працює і серед них один мужчина, якого ми всі поважаємо,цінуємо, то він добре розуміє, що він у нас один, і всі питання чоловічі він безапеляційно бере на себе. Не можу сказати, що з жінками мені важче працювати, ні, але з чоловіками мені комфортно. Тому я не бачу нічого такого. Для мене головне не стать людини, а для мене головне, яка ця людина, як вона мислить.