Суть Речей з Тетяною Смолдиревою

Запрошений гість: ЧНУ та досвідчена журналістка Тетяна Смолдирева

Ведучі: Людмила Григорчук, Максим Козменко

Людмила Григорчук:  Тетяно Петрівно, насправді дуже цікаво? чи відчуваєте Ви себе журналістом щодня, чи лиш у такі свята?

Тетяна Смолдирева: я журналіст завжди. Це кров, це не робота і це вже навіть не спосіб життя. Це вже просто життя, і той, хто залишився в журналістиці, він звідти вибратися не може. Я не кажу, що це абсолютно. Люди полишають професію, змінюють її на іншу. Вони залишаються все одно з навичками журналіста-комунікатора. Я, до речі, з собою взяла на підтримку книгу Миколи Палійчука, який понад 40 років займається журналістикою. Це мій колега, мій наставник, мій вчитель. Ось він зараз з нами у студії. Буде мене підтримувати.

Можна, звичайно, говорити про нашу професію сьогодні, якщо людям цікаво не тільки говорити, що журналіст - це така професія, до якої багато запитань. Насправді запитань  до нас небагато. Тому що ми тільки віддзеркалюємо, що відбувається. Безумовно буває, що інтерпретуємо. Але це інша тема. А загалом тема журналістики -це інформування. Є принципи журналістики, від яких не можна  відходити. Це об’єктивність , неупередженість і баланс думок. Нас сьогодні троє і зрозуміло, що ми думаємо не в унісон і ми можемо навіть сперечатися попри те, що ми працюємо в одній професії. Але ми не маємо права сперечатися стосовно стандартів журналістики. Або ми кажемо правду, або ми не журналісти.

Максим Козменко: повертаючись в минуле, коли ви прийшли в журналістику, якою вона була?

Тетяна Смолдирева: Максиме, один класик сказав фразу «жити в суспільстві  і бути вільним від суспільства неможливо». Ми живемо в суспільстві, ми сьогодні не вільні. Коли я прийшла в журналістику, не була державою країна. Була інша держава. Є чудовий підручник прекрасного журналістикознавця Дмитра Прилюка «Теорія методики журналістської творчості». Через кожний абзац цитата класиків. Витягнути звідти зерна неможливо. Тобто отаке було суспільство. Коли я прийшла в журналістику, була одна газета.

Людмила Григорчук: Як зустрічали журналістів?

Тетяна Смолдирева: Коли приїжджало телебачення на село, то це було свято. Журналісти були боги, бо їх було дуже мало.

Слухач: Доброго вечора! Вас вітає житель Чернівців. Я вдячний пані Смолдиревій. Ми думаємо більше про живих журналістів, про добробут, про їхні творчі злети. Але про тих, хто нас покинув, ми інколи забуваємо. Особливо щодо тих журналістів , які загинули, коли виконували свої професійні обов’язки, потрібно встановлювати пам’ятники для тих, хто дійсно загинув за правду. Мене цікавить питання свободи слова на телебаченні.  Потрібно щось робити і виправляти ситуацію.

Тетяна Смолдирева: Дякую за запитання. Стосовно журналістів, які від нас пішли через вік. Не так давно помер видатний журналіст Михайло Ревуцький. На жаль, вони ідуть і я зараз подумки встала, щоб віддати їм шану. У нас в журналістиці є такий день, коли ми вшановуємо  пам’ять загиблих за професією журналістів. Ми відзначаємо його 16 вересня. Встановили цей день тоді, коли загинув Георгій Гонгадзе. А також в цей день ми декларуємо наше вічне відстоювання свободи слова. На радіостанції «Буковина» я пропрацювала більше 20 років головним редактором. Відколи немає СРСР, відколи немає ідеологічного тиску, свобода слова набула зовсім іншого значення, вона закріплена в Конституції України. Інша справа, що сьогодні накладають заборони власники, адже 97% електронних ЗМІ - це є власність. Тільки 3% має суспільний мовник. Чи може 3% подолати 97%? Пані Людмило, сьогодні я дивилася ваше бліц-інтерв’ю і ви сказали про заборони, про свободу слова. Ви сказали фразу, що ви заробляєте на себе, інформаційна агенція рекламою на своє життя. Можливо тому, що саме інформаційні агенції і радіо не потребують великих коштів на утримання. А якщо говорити про телевізійні канали, там великі гроші, потрібні мільйони. На суспільне мовлення потрібні мільйони, якщо взяти минулий рік, я не захищаю Суспільник, але їм дали 50% фінансування на апаратуру, устаткування,зарплати, вони не конкурентоздатні. Вони не є першими у рейтингах. На жаль. Тому  свобода слова – це свобода від власника. Власник керує. Вибори показують, як спрацювали телеканали. У мене є от закладки тут в нетбуці, от інститут масової інформації виставив дуже цікаву статистику рейтингу чесності, дотримання стандартів. Верхні сходинки займає Українська правда, Укрінформ, Дзеркало тижня. Там високі стандарти, там дотримують свободи слова. Це свобода слова від когось, тут також і свобода слова кожного журналіста. Це ще й сміливість кожного журналіста.

Людмила Григорчук: Але кожен журналіст ще й мусить поспішати з стандартами, адже тут, хто перший дав новину – той у виграші. А людям не треба правди, їм треба смажених фактів.

Тетяна Смолдирева: Так. Було дослідження, що фейкову інформацію добре чують, а от спростування вже не так чують. Неправдива інформація рухається швидше, а правда від брехні відстає. Це кухня. А на кухня багато речей можна на полички розкласти.

Слухач: от ведучі кличуть на ефірі лише чиновників, а треба давати можливість висловлюватися всім. І ще одне: супутникове телебачення. Декілька років тому телеканал Буковина включили на місяць в супутник  і все, а от ТВА тепер є в супутнику. Я  їх хочу привітати.

Тетяна Смолдирева: Тут також гроші, кошти. Доклали максимум зусиль, щоб отримати ліцензію. Я була модератором презентації, яку тоді організувала директора ТРК Любов Годнюк. Справді, я не буду брехати, але десь 150 тисяч на місяць платити – це непідйомна сума для бюджету була. Про радіостанцію – то у нас були середні хвилі. У нас не ФМ була. Я справді вітаю ТВА, вони мусіли, у них виходу не було. Ще телеканал «Чернівці» також намагалися потрапити на супутник. Геннадій Сергєєв подавав до суду на рішення неодноразово. Це несправедливість. Це все впирається у гроші.

Максим Козменко: Буває хоч колись, щоб фінансова сторона була не настільки важливою?

Тетяна Смолдирева: Не буває. Може витримати сайт, невеличка радіостанція, але не може витримати потужний мовник. Коли потрібно багато журналістів, їм треба платити зарплату. Техніка, комунальні платежі і так далі. Колись працювалося так: екстенсивний шлях розвитку, ідеологічна складова, ідеологічна складова була дуже потужна. При вході у кожну редакцію писали що газета – пропагандист, агітатор і організатор. Сьогодні ми говоримо, що пропагандистська функція не є журналістською, а піару. Пропагандистська функція може бути лише така, як «Антизомбі» на IСTV, це коли вона покликана захистити Україну від інформаційної війни. Це наступальна журналістика. Коли треба відстоювати ідеали держави, в якій ми живемо.

Людмила Григорчук: Коли вам було комфортніше працювати? Тоді чи тепер?  

Тетяна Смолдирева: Я щаслива тепер. О, згадую, як перший Президент України Леонід Кравчук казав: «Що можна сказати такого, чого б не знали інші?».  Не було обмежень свободи слова, потім приймали закони. Хороші закони. Законодавство нас захищає від кримінального переслідування за оціночні судження, ми відстояли, немає цензури. Є стаття Конституції, де є пункт: обмеження свободи слова.

Слухач: мене цікавить щодо телекомпанії Місто. Чи її очолила Годнюк і чи бачите перспективу цієї компанії. І чи варто журналістам іти в політику?

Тетяна Смолдирева: Я бачила інформацію, що канал місто очолила Любов Годнюк. Які перспективи в каналу, я не знаю. Щодо політики, то я вже говорила колись, я дуже добре ставлюся до журналістів-депутатів. Бо журналісти – ерудовані, комунікабельні, грамотні люди, вони працюють щодня з людьми, вони на вістрі життя постійно, дуже багато знають. Журналісти – хороші депутати. Інше – це політична заангажованість. Я також була депутатом.

Людмила Григорчук: Хочете знову?

Тетяна Смолдирева: Не знаю. Я пробувала піти саме через цю складову. Знаходилися люди, які вважали, що робота в політиці заважає журналістам бути незаангажованими. На своєму досвіді скажу, що можна бути незаангажованим. Коли ви приходите додому, ви перестаєте бути журналістом. Тут так само. Але тут якщо ви не депутат Верховної Ради. Бо це вже щоденна робота. А у місцевій раді ви не отримуєте кошти, це громадська робота. Ще одна умова: якщо ви не змішуєте журналістику з політикою. Я була депутатом обласної ради і паралельно була директором радіо. Всі скажуть, що мої колеги по партії ніколи не мали більше ні хвилини ефіру, лише все по букві закону.

Максим Козменко: Коли ви змінили фах практичного журналіста на викладача, що спонукало вас до цього кроку і що ви хотіли цим кроком довести чи сказати?

Тетяна Смолдирева: Довести нічого не схотіла. Зробила це 10 грудня в день прав людини. Я підгадала. Є таке питання творчого вигорання. Я себе зреалізувала і те, що я могла, я зробила. Вийшло, що я у колі, яке я створила і я з нього вийти не можу. Проклала цю колію і треба було дати можливість іншим людям може інакше побачити. Я зробила це раніше, ніж Суспільний мовник набрав обертів. Мене запросили на викладацьку роботу 10 років тому і я працювала за сумісництвом. Я побачила, що я це можу. Все співпало.

Людмила Григорчук: Максим навпаки, залишив викладацьку роботу і прийшов у журналістику.

Тетяна Смолдирева: Це від вас не втече. Колись чернівецьке телебачення очолював Володимир Ключников. Його всі економісти пам’ятають, бо він викладав довго, очолював кафедру. Я тоді подумала, що от мені би так. І от так і сталося.

Максим Козменко: Як реагуєте на негатив, критику від колег?

Тетяна Смолдирева: Критикуйте мене, щоб я могла зреагувати. Що таке критика, конструктивна критика – це класно. Мій наставник Віктор Мельник, який прийшов на радіо з телебачення, щоб підкласти мені плече, він мені зробив кілка зауважень: ти категорична, ти іноді буваєш занадто вимоглива. Я написала табличку, надрукувала і повісила: навіть коли я кричу, я все одно вас люблю всі читали і сміялися.

Максим Козменко: Ми обговорювали темну сторону журналістики,  про конкурентів, про колег. Розкажіть нам про конкуренцію між журналістами, чи вона має місце і чи взагалі вона може заважати роботі?

Тетяна Смолдирева: Ні, вона не заважає. Конкуренція - це чудовий стимул для розвитку, для змагальності. У нас є три станції і  кожна з них хоче завоювати слухача, шукає свою нішу, створює програми. Намагається їх зробити цікавішими. Є конкуренція між сайтами. Є таке поняття, як журналістська корпоративна солідарність - відстоювання свободи слова. Може бути конкуренція, хто кращий, але інший буде намагатися зробити те саме. Я категорично проти нелюбові з точки зору підніжки ставити в колі журналістів. У журналістів таке трапляється. Це внутрішні розбірки, які щезають завжди перед лицем загрози, небезпеки. Журналісти згуртувалися у 2013 році, коли тодішній губернатор за порадою своїх підлеглих почав війну з журналістами, що не принесло йому ніяких дивідентів. Ви всі знаєте фразу «Не зачіпайте журналістів, бо це все одно що стригти свиню – вереску багато, вовни нуль». Тому від теми конкуренції я перейшла до корпоративної солідарності перед лицем небезпеки загроз свободи слова, загрози знищення преси економічним тиском. До речі, економічна складова не виділення коштів суспільному мовнику почало знищувати його, і не дало йому розкрутитися, і хоч трішки поліпшити свої рейтинги і вийти на конкурентну спроможність. Радіостанція «Буковина» не маючи FM хвилі не могла рівно конкурувати, тому що ми працювали на іншому каналі з супер контентом, колись про нас будуть писати книжки. Але ми працювали на іншій хвилі. Прес-конференцію збирати зараз не популярно, в нас є скайп, стрім, фейсбук. Для чого тягати людей на прес конференцію, коли можна зробити все швидше. Тобто є ідеї, які були прогресивними і які вичерпали себе через зміну ситуації.

Максим Козменко: Щодо корпоративної етики, коли ви слухаєте радіо, чи є у вас бажання поправити ведучого, підказати йому щось?

Тетяна Смолдирева: Я іноді пишу в приватні повідомлення на фейсбук, коли почую помилку. А загалом, я стримуюсь.

Максим Козменко: А чи  робите  скріни помилок і чи виставляєте на показ?

Тетяна Смолдирева:  у кожному редакційному колективі є розбір польотів.  Польоти успішні треба розбирати в голос. А польоти не дуже успішні треба розбирати на одинці. Тому що у людей є самолюбство. Не потрібно обрізати їм крила.

Людмила Григорчук: І така дурниця може це зробити.

Тетяна Смолдирева:дурниця може обрізати крило, необережне слово може ранити. Іноді не стримуєшся, хоча намагаєшся. Навіть зі студентами треба говорити обережніше.

Максим Козменко: Які зараз студенти? Чи готові вони розвивати журналістику?

Тетяна Смолдирева: Готові. На другому курсі із 17 людей я поставила 9 відмінних оцінок  за іспит газетно-журнальне виробництво. Я не поблажливо ставлюсь. Мова йде про те, що вони старанні, відповідальні, але платне навчання це важка підніжка людям, тому що на жаль є баласт і не всі в професії залишаються. Працюють у вас, на ТВА, ТРК Чернівці, на Буковинській хвилі, на Суспільному. Гірше ідуть в газети, тому що в газетах важка журналістська праця, коли треба працювати над словом. На сьогоднішній день журналістам не вистачає загальної  культури та загальної грамотності.

Максим Козменко: Скажіть, будь ласка, з позиції викладача і з позиції журналіста, чи достатньо того знання, яке надається в університеті студентам, щоб вони могли його застосовувати?

Тетяна Смолдирева: Навіть більше. В нас дуже змінилася програма. За рейтингами наш бакалаврат посідає  3 місце в Україні, магістратура 5. В нас дуже потужна  програма змінена  в бік інформаційних курсів. Ми отримали потужну техніку і будуть викладатися дуже потужні інтерактивні курси медіа, курси мультимедіа платформи, такі що журналіст може бути тим, хто пише, тим, хто є ведучий, тим, хто може видати готовий продукт. З наступного року ми плануємо змінити програму відповідно до вимог часу. Є проблема. Підручників сучасної журналістики немає.

Людмила Григорчук: Але чи потрібні підручники?

Тетяна Смолирева: Потрібно самостійно працювати, вони мають читати. Журналіст після другого курсу має підробляти, має практикуватися. Є навчання з другої зміни, саме для того, щоб студенти працювали. Але головне, щоб підробляли журналістами. Є платформи, які готують журналістів і водночас відстоюють стандарти журналістики. Медіа-рух звернувся до Президента України і запропонували сім кроків: фінансова підзвітність медіа; боротьба з безкарністю злочинів проти журналістів; розвиток і підтримка суспільного мовлення; проведення медіа реформ; деолігархізація медіа; незалежність національного регулятора;  інформаційна безпека. Сім кроків, які сьогодні необхідно зробити в галузі медіа, щоб забезпечити свободу слова і максимальну незалежність від олігархату.

Людмила Григорчук: Але в той же час нам необхідна фінансова підтримка.

Тетяна Смолдирева: Гроші на рекламі не заробиш.

Людмила Григорчук: Заробиш, але не так як потрібно.

Тетяна Смолдирева: контент – це дуже серйозна річ. Якісний контент збільшує аудиторію каналу. Я говорила про стандарти якості. В цій студії зроблю комплімент інформаційному агентству АСС, високий рівень, достовірність, посилання на джерела інформації та відокремлення фактів від коментарів.

Людмила Григорчук: Хороші новини не хочуть читати, читають погані новини.

Тетяна Смолдирева: Є так зване поняття психологічного фактору, емоційного. Страх, секс, скандал, сенсація викликає набагато більше зацікавленості, ніж відкриття ФАПу у селі. Але має бути баланс. Негатив – це кримінал, ДТП, злодійство, цього всього купа. Але от колись 1+1 починали випуски новин з ДТП. Коли почалася війна, то випуски новин починалися з війни, з загиблим. Тепер знову повернулися до ДТП, тема війни втратила гостроту і біль. Стала звичною. Це не журналістика, це страшилки. Але вони додають рейтингу  і грошей, відповідно. А у нас зараз що переважає? Астрологи, поради як варити кулешу. Але у районних газетах, наприклад, де працюють один-двоє людей. Ті, хто ще вчора були державними, жили за державні кошти, зараз на своїх хлібах намагаються втримати газету, не втратити її.  А треба виховувати аудиторію, привчати читати аналітику, не вірити відразу ж тому, що написано, а шукати інші джерела.

Максим Козменко: Чи ви повернетеся у практичну журналістику?

Тетяна Смолдирева: Ні. Але я з нею весь час.