Психолог дав поради, як говорити з дитиною про смерть

Своїми думками та власним досвідом про те, як правильно говорити з дітьми про смерть, втрату близьких і друзів, поділилася в ефірі Українського радіо дитяча і сімейна психологиня Світлана Ройз, передає Укрінформ, пише Медіа агентство АСС. 

«Взагалі тема смерті з’являється у мовленні та усвідомленні дитини десь із чотирьох років. Це вік, коли у дитини проявляється одночасно страх темряви, цікавість до теми сексуальності та перші запитання «А що таке смерть? А ти помреш? А що буде, коли ти помреш?». Дитина в цьому віці не може усвідомити кінцевості смерті, але це перша екзистенційна криза, яка стає кризою для всієї родини. Саме в цей момент ми, дорослі, маємо всередині себе сформулювати власне бачення смерті. І від того, які наративи ми будемо вкладати в дитину, залежатимуть її подальші роздуми. У кожній родині мають бути свої відповіді, власні роздуми про те, що для нас смерть», – сказала вона.

За словами Ройз, сьогодні ця тема перестала бути табуйованою у нашій країні. «Ще 25 років тому, коли я починала практику, батьки взагалі боялися розмовляти з дітьми на тему смерті. Але коли ми боїмося говорити про смерть, то насправді не даємо собі права і на життя. Бо тверезий погляд на смерть дуже важливий. Ми маємо навчитися дивитися на все складне», – додала психологиня.

Вона зазначила, що перші розмови з дітьми про смерть можуть бути про те, що ніхто насправді не знає людину, яка жила б вічно. «І дитині у будь-якому віці важливо почути, що ми будемо з нею стільки, скільки для неї важливо. Ми означуємо, що смерть існує. І залежно від нашого світосприйняття, можемо сказати, що смерть тіла не означає смерть душі – для тих, хто в це вірить. Смерть пов’язана з тим, що наше тіло перестає функціонувати», – додала Ройз.

Вона уточнила, що коли дорослий говорить з дитиною, то спирається на її запитання. «З маленькими дітьми ми розмовляємо короткими фразами і чекаємо на реакцію дитини, бо в цьому віці нам важливо не перевантажити її інформацією, яку вона не може осягнути. Ми будемо бачити, чи можемо запитати дитину 7-10 років "Що ти знаєш про смерть?" або "Що тобі хотілося б дізнатися про смерть?". Так ми зможемо побачити, в якій реальності вже живе дитина. Ми маємо пам’ятати: якщо родина переживає досвід втрати, тобто дитина перебуває біля досвіду смерті, то їй обов’язково потрібно розповідати про смерть, не зволікаючи. Іноді, коли ця тема не означена в родині, дитина ставить запитання сама. Зволікати не можна, бо дитина постійно відчуває, що відбувається в родині», – наголосила психологиня.

Вона зауважила, що важливим правилом під час розмови з дітьми про смерть є це означення теми смерті взагалі у нашій буттєвості: «Якщо у дитини не було досвіду перебування на похованні чи на кладовищі, то ми розповідаємо, як це може бути. І обов’язково наголошуємо на пам’яті. На тому, що ми зберігаємо зв’язок з людиною. Це видається дуже цінною порадою для людей, які не належать до релігійних громад. Для людей зі світським характером виховання цінним є те, що пам’ять буде жити стільки, скільки ми пам’ятатимемо про людину».

Отримуйте новини в Telegram

Психологиня нагадала, що дитина має бачити, які у родині є ритуали пам’ятування. «У моїй родині ми час від часу переглядаємо сімейні фото і цим підживлюємо пам’ять. Я розповідаю дітям про їхніх бабусь-дідусів, прародичів, яких вони не знали, але знала я. Розповідаю, які риси прародичів я можу побачити у своїх дітях. Коли дні народження та смерті, я можу поставити свічку, і ми разом робимо пиріг, який любили родичі, про яких згадуємо», – розповіла вона.