ACC.CV.UA
Кладовище, оповите містикою та легендами
Одразу два старовинних кладовища є у Чернівцях – християнське і єврейське. Кожен з двох цвинтарів має свою загадкову та навіть містичну історію. Вони об'єднані в історико-культурний заповідник, що розташований на вулиці Зеленій.
Тут поховані видатні постаті, які жили та працювали на території нашого краю. Це письменники, бургомістри, ректори університетів, медики, науковці тощо.
Про історію обох кладовищ – у лонгріді.
Тут поховані видатні постаті, які жили та працювали на території нашого краю. Це письменники, бургомістри, ректори університетів, медики, науковці тощо.
Про історію обох кладовищ – у лонгріді.
Християнське кладовище
Офіційно християнське кладовище почало функціонувати у 1866 році, хоча перші поховання тут почали здійснювати задовго до того, розповідає директорка МКП "Історико-культурний заповідник "Кладовища по вул. Зеленій" Анжела Ніколаєва.
«У центрі міста на той час вже існувало кладовище, однак у 1848 році громадськість звернулася до влади з проханням перенести територію кладовища за межі Чернівців. Часті спалахи холери відбили в містян бажання ховати померлих від недуг в центрі. Ухвалили рішення зробити кладовище тут. Тоді це було далеко за містом», - каже Анжела Ніколаєва.
Бургомістром Чернівців тоді був Якоб фон Петрович, він і ухвалив рішення про відкриття цвинтаря. В січні 1867 року влада затвердила порядок його функціонування, а тодішній будівельний архітектор працював над розплануванням території. Він розподілив площу кладовища на квартали.
Бургомістром Чернівців тоді був Якоб фон Петрович, він і ухвалив рішення про відкриття цвинтаря. В січні 1867 року влада затвердила порядок його функціонування, а тодішній будівельний архітектор працював над розплануванням території. Він розподілив площу кладовища на квартали.
 |  |  |
Ідеєю було створити не звичайне кладовище, а паркову архітектурну місцину, де можна було б здійснювати поховання. Все тут було продумано до дрібниць: щоб перебування на цвинтарі не вводило у смуток, щоб можна було помилуватися територією. На той час у місті працювало багато майстрів, які вміли виготовляти і художньо оформлювати різні надгробки. Вони і допомогли створити таку паркову оазу за межами міста.
“
Коли територію цвинтаря розподілили на квартали, прийняли рішення по периметру кожного кварталу встановлювати родинні гробівці, а всередині здійснювалися звичайні поховання. Були ще такі невеличкі діляночки, де квартал складався з двох рядів, де і внутрішня, і фасадна сторони складалися тільки зі склепів
На початку створення кладовище поділили на сектори, де ховали римо-католиків, греко-католиків, вірмено-католиків. Окремо - ділянки із похованнями православних, євангелістів обох напрямків. Однак з часом на цвинтарі почали освоювати місця для повторного поховання. Наразі вже майже не залишилося секторів за релігійними напрямками.
На кладовищі створили також окремі ділянки для військових поховань періоду Першої та Другої світової війни, розповідає директорка заповідника:
«Військові поховання в якійсь мірі виділені в окремі ділянки, там зроблені символічні меморіали. Наразі залишилися лише поодинокі поховання з часів першої світової війни. Є поховання розстріляних мирних жителів, репресованих, знищених у тюрмах НКВС».
«Військові поховання в якійсь мірі виділені в окремі ділянки, там зроблені символічні меморіали. Наразі залишилися лише поодинокі поховання з часів першої світової війни. Є поховання розстріляних мирних жителів, репресованих, знищених у тюрмах НКВС».
Спершу величні надмогильні плити дозволялося встановлювати лише видатним особам, тим, хто вніс особливий вклад в розвиток міста. Звичайних людей ховали просто із дерев'яним чи металевим хрестом. Пізніше гарні скульптурні пам'ятники дозволили встановлювати будь-кому, хто мав на це можливість.
Написи на могилах виконувалися в основному німецькою і румунською мовами. Однак, на пам'ятнику можна було писати лише прізвище, ім'я та по-батькові людини. Якщо виникала необхідність зробити додаткові написи, наприклад, вказати, хто ця людина, що вона зробила для краю, то збиралася окрема комісія під головуванням бургомістра.
Написи на могилах виконувалися в основному німецькою і румунською мовами. Однак, на пам'ятнику можна було писати лише прізвище, ім'я та по-батькові людини. Якщо виникала необхідність зробити додаткові написи, наприклад, вказати, хто ця людина, що вона зробила для краю, то збиралася окрема комісія під головуванням бургомістра.
Раніше в місті існувало декілька майстерень, які займалися виготовленням надмогильних споруд.
Одні із найвідоміших у Чернівцях майстри - Михайло Москалюк разом із синами. Вони встановлювали кліше на пам'ятниках, аби було видно, хто їх збудував.
Одні із найвідоміших у Чернівцях майстри - Михайло Москалюк разом із синами. Вони встановлювали кліше на пам'ятниках, аби було видно, хто їх збудував.
«Сучасні могили не є так архітектурно виражені, без творчого підходу. В радянський період прийняли певні стандарти пам'ятників. Тоді люди записувалися в чергу, камінь був досить дорогий, його привозили з Житомирської області і виготовляли звичайні, примітивні пам'ятники. Епоха від епохи відрізняється естетичним підходом до вирішення і оформлення території. Австрійський період залишив гарний внесок в архітектурній спадщині «міста мертвих». Це видно зі склепів та надгробків», - міркує директорка заповідника Анжела Ніколаєва.
| За словами Анжели Ніколаєвої, у час керування містом Антоном Кохановським було ухвалено рішення про функціонування некрополя. Були введені, зокрема, і певні обмеження в роботі на території кладовища: «Сюди не дозволялося заїжджати великим транспортом, проїхати можна було лише центральною алеєю. У бічні алейки доставляли будівельні матеріали ручними візками. Це було складно. Все виконувалося вручну. Завданням тодішньої влади було зберегти територію цвинтаря». |
Найстаріший пам'ятник християнського кладовища
датований 1807 роком.
Тут похована Гертруда.
Однак про саму жінку
інформації немає.
датований 1807 роком.
Тут похована Гертруда.
Однак про саму жінку
інформації немає.
На християнському кладовищі похований видатний український письменник Юрій Федькович. Він заповів посадити у голові своєї могили ялицю.
Також тут похована письменниця Ольга Кобилянська. Могили Кобилянської та Федьковича внесені до загальнодержавного реєстру пам'яток національного значення.
Каплиця – це також один
із видів поховань.
На території цвинтаря їх є декілька.
Одна з них - каплиця Радомських,
її збудував батько для свого сина.
На території кладовища є чимало занедбаних могил. Деякі із них руйнуються та втрачають свій першочерговий вигляд. За словами директорки заповідника Анжели Ніколаєвої, відповідно до законів України, відновлення і естетичний догляд повинні здійснювати користувачі місця поховання, оскільки це їхня власність.
«З одного боку, це правильно, тому що держава за бюджетні кошти може проводити реставрації пам'яток історії місцевого чи національного значення. Все решта – це власність людей. У разі втручання держави можуть виникнути питання щодо оформлення тощо», - каже директорка.
Деякі родини підтримують склепи у належному стані і здійснюють там поховання надалі. Втім, близько 70 відсотків гробниць покинуті. Впорядкувати родинний склеп – це справа не з простих. Адже потрібно не лише замінити надгробну плиту, але й навести лад всередині гробниці.
«З одного боку, це правильно, тому що держава за бюджетні кошти може проводити реставрації пам'яток історії місцевого чи національного значення. Все решта – це власність людей. У разі втручання держави можуть виникнути питання щодо оформлення тощо», - каже директорка.
Деякі родини підтримують склепи у належному стані і здійснюють там поховання надалі. Втім, близько 70 відсотків гробниць покинуті. Впорядкувати родинний склеп – це справа не з простих. Адже потрібно не лише замінити надгробну плиту, але й навести лад всередині гробниці.
| У наш час, щоб встановити право власності на склеп, потрібно подати документи-першоджерела, які пояснюють, звідки саме з'явилася гробниця. За словами Анжели Ніколаєвої, часто у паперах йдеться про те, що предки обміняли частину свого будинку або ж земельну ділянку у місті на склеп. Здійснювати у них поховання можна було лише у цинкових гробах. Це обов'язкова умова, аби не допустити санітарних порушень. «Наразі у нас оформили вже 150 паспортів, які підтверджують, що конкретний склеп знаходиться у власності тієї чи іншої родини. Ці люди мають право використовувати, проводити будь-які ремонтні роботи, відновлювати і здійснювати поховання у склепі». |
На християнському кладовищі є окрема ділянка для поховання монахинь. Усі могили тут виконані в одному стилі - срібний хрест із табличкою, де вказуються роки життя та ім'я монахині.
Легенда про скульптуру з білого мармуру
«Приблизно у 2002-2003 роках у виданні «Цікава газета» надрукували історію про те, що нібито в Чернівцях на кладовищі є скульптура жінки, яка в будь-який час та сезон віддає теплом. Звісно, що теплом вона віддає, коли нагріється. Але до нас досить довго приїжджали відвідувачі, щоб перевірити правда це чи ні», - розповідає Анжела Ніколаєва.
«Приблизно у 2002-2003 роках у виданні «Цікава газета» надрукували історію про те, що нібито в Чернівцях на кладовищі є скульптура жінки, яка в будь-який час та сезон віддає теплом. Звісно, що теплом вона віддає, коли нагріється. Але до нас досить довго приїжджали відвідувачі, щоб перевірити правда це чи ні», - розповідає Анжела Ніколаєва.
Пам'ятник, який пережив усі часи
При вході на цвинтар є склеп, який пережив румунські та радянські часи і зберігся дотепер. Це - могила родини-учасника Буковинського Віча.
«Цінність в тому, що могила, яка має тризубець, і розташована на центральній алеї кладовища, пережила стільки епох і не була зруйнована», - пояснює директорка заповідника.
Єврейське кладовище
Єврейський цвинтар, що також входить до історико-культурного заповідника, був створений у 1866 році. За словами Анжели Ніколаєвої, це кладовище є найбільш збереженим – від початку свого існування і до сьогоднішнього дня.
При вході на єврейське кладовище ховали магнатів та меценатів краю. Тут поховання величні та помпезні. Далі - звичайні могили із написами на івриті та німецькою мовою.
При вході на єврейське кладовище ховали магнатів та меценатів краю. Тут поховання величні та помпезні. Далі - звичайні могили із написами на івриті та німецькою мовою.
«З часів Першої світової війни у нас є поховання поляків на православному кладовищі, євреїв - на єврейському. Учасниками війни були також і мусульмани. В місті не було окремого кладовища для мусульман, жодне із кладовищ не брало на себе відповідальність за те, щоб ховати останки мусульман на своїй території. Лише євреї дали згоду на виділення окремої ділянки в кінці єврейського кладовища, де і були поховані мусульмани», - каже Анжела Ніколаєва.
При вході на кладовище розташована стилістична стіна плачу. Її створили із частин пам'ятників, які були зруйновані у період, коли кладовище було закрите, пояснює директорка заповідника:
«Сюди часто приїжджають євреї. Не всім вдається знайти могили своїх родичів, тож вони символічно ставлять камінчики біля стіни».
«Сюди часто приїжджають євреї. Не всім вдається знайти могили своїх родичів, тож вони символічно ставлять камінчики біля стіни».
На території кладовища розташований і Єврейський дім прощання. Його створення було однією з умов надання єврейській громаді території для цвинтаря.
«Коли євреї вирішили, що їм потрібна ділянка для кладовища, муніципалітет встановив певні обмеження для єврейської громади. Їм продали ділянку за величезні гроші та за умови, що буде збудовано дім прощання».
«Коли євреї вирішили, що їм потрібна ділянка для кладовища, муніципалітет встановив певні обмеження для єврейської громади. Їм продали ділянку за величезні гроші та за умови, що буде збудовано дім прощання».
Реконструкція Єврейського дому прощання
Директор Музею історії та культури євреїв Буковини Микола Кушнір розповідає, що Дім прощання був збудований 1905 року за кошти єврейської громади. Будівля виконувала декілька функцій. Центральна зала була місцем прощання з покійниками. У бічних приміщеннях розташовувався морг та канцелярія.
До Другої світової війни Єврейський дім прощання використовували за призначенням, однак після війни будівля стала власністю радянської держави. Зрештою, Дім перетворився на руїну.
До Другої світової війни Єврейський дім прощання використовували за призначенням, однак після війни будівля стала власністю радянської держави. Зрештою, Дім перетворився на руїну.
«Кілька років тому будівлю передали в користування Асоціації єврейських організацій і общин України, офіс якої знаходиться в Києві. Саме ця асоціація опікується реставрацією Дому прощання. Роботи наразі тривають, це дуже важка та кропітка праця. Зараз реставраторам довелося призупинити роботу через карантин», - розповідає Микола Кушнір.
За словами Миколи Кушніра, у майбутньому в будівлі Єврейського дому прощання планують створити Меморіальний центр. Над його ескізним проектом працюють декілька робочих груп з дослідників, архітекторів, дизайнерів.
Щороку волонтери з Німеччини приїжджають працювати на єврейське кладовище Чернівців. Люди прибирають і впорядковують цвинтар. Цій традиції близько 10 років. Кажуть, роблять це, бо відчувають провину перед євреями за події Другої світової війни. Минулоріч на кладовищі працювали 17 волонтерів з Польщі та Німеччини.
Єврейське кладовище у Чернівцях увійшло у топ 10 найбільш містичних кладовищ України
«Кладовище огорнуте містичними історіями. Енергетика тут дійсно специфічна. Наприклад, якщо в місті тепло, то тут прохолодно. Рекомендують також після заходу сонця на кладовище не заходити.
Люди по різному відчувають енергетику кладовища. Комусь тут спокійно. Такі люди тут гуляють, вчитуються в написи, вивчають історію. Інші люди відчувають тут смуток через втрату», - розповідає директорка заповідника.
Директор Чернівецького екскурсійного бюро Павло Колядинський розповідає, що екскурсія кладовищем по вулиці Зеленій є дуже відомою в Чернівцях. За популярністю вона на другому місці після екскурсії містом.
«У нас популярна єврейська тема, а мало розкручена тема християнського кладовища, хоча там теж є багато цікавого. Пов'язуємо це із тим, що в місті дуже велика єврейська діаспора. Також німці та австрійці традиційно мало цікавляться українською культурою, їм цікавіша - єврейська. За 2 години туристи можуть подивитися обидва кладовища».
Наразі в екскурсійному бюро працюють над тим, щоб залучати до відвідування кладовища не лише іноземних туристів, а й чернівчан.
«У нас популярна єврейська тема, а мало розкручена тема християнського кладовища, хоча там теж є багато цікавого. Пов'язуємо це із тим, що в місті дуже велика єврейська діаспора. Також німці та австрійці традиційно мало цікавляться українською культурою, їм цікавіша - єврейська. За 2 години туристи можуть подивитися обидва кладовища».
Наразі в екскурсійному бюро працюють над тим, щоб залучати до відвідування кладовища не лише іноземних туристів, а й чернівчан.
Директорка МКП "Історико-культурний заповідник "Кладовища по вул. Зеленій" Анжела Ніколаєва каже, що в нас поки не розвинена культура відвідування кладовищ для ознайомлення з минулим.
«Шкода, що в нас не відвідують кладовища для ознайомлення з історією. Тут можна побачити досить багато цікавого».
«Шкода, що в нас не відвідують кладовища для ознайомлення з історією. Тут можна побачити досить багато цікавого».
За часів Австро-Угорщини майстри будували гробниці з якісних матеріалів. Звісно, природа та час зробили своє і наразі велика частина склепів зруйнована. Втім, ми можемо побачити ці пам'ятники сьогодні. Наше завдання - їх зберегти.
Автори
Максим Шварцман
фотограф
Олександра Раца
журналістка
Підписуйся на Інформаційне агентство АСС