З цікавості відкрила перший сайт, який запропонував мені Google, – харківська крамничка для незрячих. Це соціально-комерційний проект Харківського соціально-реабілітаційного центру незрячих та підприємства об'єднання громадян «Лемур». У змісті книги знайшла лише «Колобок» англійською, читанку та методичку для незрячих дітей, яка, до речі, написана російською. Вразили ціни на книги: букварик для діток 1 класу – 700 гривень, як і «Колобок».

Можливо, це цілком прийнятна ціна, адже на сайті чітко вказують, що книги для незрячих, написані шрифтом Брайля, мають бути виконані на цупкому хорошому папері й скріплені металевими пружинами. Але хто сьогодні може дозволити собі книгу за 700 гривень? Якщо враховувати середньостатистичну українську зарплату й навіть пенсію, яку отримують незрячі, це дуже велика сума.

Ця велика чотириповерхова будівля розташована в центрі столиці. Тут є читальний зал та інтернет-центр. Більшість відвідувачів бібліотеки читають книги руками або ж слухають їх у навушниках. Станом на 1 січня 2016 року книжковий фонд бібліотеки становив 208304 примірники, серед них 81990 – книги, надруковані шрифтом Брайля, а 79620 – озвучені. А от 46694 – це звичайні книги, які беруть родичі незрячих і читають їм уголос, або ж ці книги розсилають у фонди Українського товариства сліпих, де їх начитують.

До анексії Криму та захоплення частини Донецької та Луганської областей таких бібліотек в Україні було 74, а тепер – 69. Одна з найбільших – у Львові. Сюди дуже часто приходить Марія Сирота. Світ вона пізнає руками, тож книги, написані шрифтом Брайля, для неї – порятунок і розрада водночас. Жінка й пише особливими літерами, що складаються з крапок.


«Коли є час, то читаю шрифтом Брайля книжки. Все одно Брайль – то є Брайль: що прочитаєш пальцями, то воно більше запам'ятовується. Чи якийсь рецепт, чи ще щось… телефон – то взяв, раз-два записав по Брайлю», – розповідає Марія Сирота.


Маленькі випуклі цятки для Марії перетворюються на літери, які творять спеціалізоване чтиво, художню прозу або ж поезію. Пані Марія приходить до цієї бібліотеки, щоб почитати. Тут фонд із кількох тисяч книг, написаних шрифтом Брайля, чтиво від 60-х років минулого століття і аж до 2018. Кажуть у бібліотеці є вже чимало української літератури. І її дедалі більше.
Щоправда, бракує дитячої та спеціалізованої.

«Щось і ми робимо теж, навіть іноді користуються нашими фондами, щоби ми переслали плоскодруковану книжку в Київ, там її перероблять і видадуть уже шрифтом Брайля», – пояснює співробітниця Львівської спецбібліотеки Світлана Палюшок.

Також у бібліотеці хваляться, що у їхньому фонді найбільше книг українською. Пані Світлана розповідає, що у бібліотеках її колег часто зберігають примірники книг видані ще за радянськи х часів, які звичайно написані російською, не бракує і книг , які потрапили у бібліотеки з різних причин, у більшості були пожертвувані і принесені самим читачами, аби їх озвучили. Втім не зважаючи, на те, що ситуація із книгами стала значно кращою , ніж 10 років втому, все ж книг бракує.

Також у бібліотеці хваляться, що у їхньому фонді найбільше книг українською. Пані Світлана розповідає, що у бібліотеках її колег часто зберігають примірники книг видані ще за радянськи х часів, які звичайно написані російською, не бракує і книг , які потрапили у бібліотеки з різних причин, у більшості були пожертвувані і принесені самим читачами, аби їх озвучили. Втім не зважаючи, на те, що ситуація із книгами стала значно кращою , ніж 10 рокі втому, все ж книг бракує.

У середньому центральне правління УТОС щороку затверджує тематичні плани на видання 40-50 книжок шрифтом Брайля та озвучення їх, яке загалом становить близько 6 тисяч годин звучання (або приблизно 200 книг). Однак за 2-3 місяці виконати такий обсяг роботи навіть за наявності достатнього фінансування, на жаль, неможливо.

Тоді на допомогу приходять волонтери і просто небайдужі люди, які безкоштовно начитують книги – переважно художню літературу, але часом і профільну. До прикладу, журналістка 24 каналу і казкарка Марічка Крижанівська про те, що бібліотеці для незрячих потрібні друковані видання, дізналася під час зйомок. І ось уже кілька років поспіль разом
із колегами начитує різні книги.

Звичайно, Марічка та її колеги намагаються начитувати книги з інтонацією, професійно. Часто до такої роботи залучають акторів. Наприклад, ще до війни бібліотека імені М. Островського співпрацювала з видавництвом аудіокниг «Наш формат». До речі, українські письменники теж допомагають озвучувати власні твори. Наприклад, Сергій Жадан озвучував свій «Ворошиловград». А у Львові книжки начитує соліст вокальної формації «Піккардійська терція» Ярослав Нудик.

Робить він це на прохання керівника Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з особливими потребами Національного університету «Львівська політехніка» Оксани Потимко. Саме вона хвалиться, що Львів – єдине місто в Україні, де у всіх дитячих бібліотеках є книги шрифтом Брайля. Кошти, за які їх друкують і начитують – грантові. У фінансуванні допомагає також львівська мерія та одна з IT-компаній.

Пані Оксана каже, що загалом ситуація порівняно з попередніми роками, звичайно, набагато краща, але є свої нюанси, і стосуються вони спеціальної літератури. За словами керівника центру, катастрофічно бракує підручників, причому не для вищих навчальних закладів, а для середніх спеціалізованих шкіл. Адже надрукувати підручник може лише Міністерство освіти, а уряд, як запевняють у центрі, з цим не справляється.

Що ж до ситуації з підручниками для вищих закладів освіти, то вона абсурдна: книг, написаних Брайлем, просто немає. Але є начитана вузькопрофільна література. Роблять це тут же: щомісяця із центру зайнятості приходить приблизно 20 людей, які за гроші створюють аудіоваріанти підручників. Звичайно, начитати вчасно навчальну літературу вдається не завжди.

Тож пані Оксана розповідає, що незрячі студенти викручуються як можуть. Здебільшого записують лекції на диктофон, інколи книги сканують і через спеціальну програму читають їх, але якщо лекції можна послухати на диктофоні, то задану літературу треба читати, і роблять це здебільшого батьки чи друзі.

Немає підручників, немає начитаних видань. Що вже говорити про наукові дослідження?! Чи багато ви знаєте незрячих студентів, які продовжили кар'єру науковця в Україні? А от в Університеті Берклі вважають це порушенням і обмеженням, тому вже кілька місяців пробують відсканувати наукові документи та дослідження, першоджерела й архіви, аби всі незрячі, а особливо ті, хто планує робити свою кар'єру в науці, мали вільний доступ до них.