«Повертатимусь сюди знову і знову». Акторка з «Теорії великого вибуху» про Україну

Американська вчена та акторка Маім Бялик, відома за роллю Емі Фари Фаулер у серіалі "Теорія Великого вибуху" – наполовину українка, родичі якої ще й пережили Голокост.

Вона написала про це після нещодавнього візиту в Україну, повідомляє УП.Життя.

Маім приїхала сюди вперше, щоб відзняти у Києві рекламний ролик.

"Я ніколи не знала багато про Україну, тому що моя родина втекла звідси. […] Чесно кажучи, я могла не знайти Київ на карті, навіть якби від цього залежало моє життя", – розповідає Маім.

Її знання про Центральну та Східну Європу – зібраний пазл з найтрагічніших історій її родини, а також книжок і лекцій Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі, де жінка прослухала численні курси про Другу світову війну та єврейське населення цих територій.

Про війну її рідні не говорили.

Одна бабуся не могла говорити про Другу світову. Як тільки починала – одразу так сильно плакала, що Маім перестала про це питати.

Інша бабуся заперечувала польське громадянство. Жінка з’ясувала, що бабуся росла у Польщі, тільки у свої 30.

"Мій польський дідусь нічого не міг сказати доброго про Польщу: його переслідували лише за те, що він єврей, – пояснює.

Жінку виховали, що єврейська ідентичність завжди була чіткою і беззаперечною незалежно від країни, в яку її народ намагався "вписатись".

Але ось у чому річ: життя моїх дідуся і бабусі змінилися через погроми і режим нацистів, які намагались стерти євреїв з лиця землі – так само, як інші меншини.  Мої дідусь і бабуся жили в час, коли вони буквально мусили тікати, щоб вижити. Аналогів цього геноциду в історії не існує"."Я знаю, це звучить дратівливо – чути, як я розповідаю про війну. Мене і багатьох євреїв часто обвинувачують у тому, що ми погрузли у власній історії переслідувань і одержимості через страждання і Голокост, – пише Маім. –

За словами актриси, такі міста як Львів та Умань створили величних равинів і мислителів єврейського народу. У цих містах євреї володіли більш ніж 75% крамниць.

"А коли прийшли нацисти, вони застрілили десятки тисяч євреїв за декілька днів і кидали їхні тіла гнити у ями", – додає жінка.

Втім, її повернення до Києва принесло "дивні і чудові" відчуття. За словами акторки, столиця є неймовірним поєднанням "старого світу" у сучасності:

"Чоловіки надзвичайно ввічливі і з повагою ставляться до жінок без намагання бути мачо. Тут відчуття сором’язливості і "малого міста" навіть попри те, що це велике місто".

"Київ - хороше місто для життя. Воно католицьке (так написано в оригіналі – УП). Але не так, як італійські міста, – розповідає Маім. – Кожна вулиця у головній частині міста прикрашена деревами, є всюди парки і статуї, багато відтінків червоного, зеленого, жовтого і блакитного на будівлях.За її спостереженнями, київські офіціанти є прямими і трохи люблять командувати, але це дуже мило. Усе тут дуже недорого і навіть один долар має значення.

Вони здіймаються над скромним та інтелігентним населенням, яке досі обмотане тиском і гноблене комунізмом – людьми, які мають величезну гордість, віру і любов до тих же речей, яких бажаємо ми: стабільність, щастя на успіх".

Коли актриса їхала до Києва, взяла з собою дідусів і бабусь, і навіть прадідусів і прабабусь.

"Я жива і моє існування – їхній спадок. Я створена з їхнього ДНК. Ми тут втратили нашу мову і наш дім. Ми втратили наших матерів і батьків і кузинів. Ми втратили дітей і коханих. Вони намагалися змусити нас піти. Але вони змогли лише зігнути нас. Але не зламати. Впродовж тисяч років це була наша історія".

"Наші предки працювали, підтримуючи економіку цієї країни навіть тоді, коли їх позбавили переваг, які вони мали б отримати за свою працю. Тепер ми повертаємось як туристи і роботодавці, роблячи свій внесок у економіку цієї країни, щоб принести користь тим, кого не змусили втекти, щоб вижити".Маім каже, що вже була у багатьох єврейських місцях, але їх є більше.

Акторка обіцяє, що приїде до Києва знову. Але наступного разу – не на три дні, а надовше, щоб відвідати й інші місця.

"Одного дня я поїду до Львова та Умані. І поїду до Мукачево і до Сувалок (Польща), до Білостоку (Польща) і до Одеси. І зроблю це радісно і вдячно. Як підтвердження простого факту, що я  жива як єврейка. Найбільша відплата, яку я можу здійснити – бути в місці, де намагались зупинити навіть моє існування. […] Яприїжджатиму доти, доки не відвідаю усі місця, звідки нас вигнали. Я тут. Дякую, Києве, що повернув мене".