Знаєте чому? Тому що самі робимо все можливе, щоб нас не поважали, не чули і нічого для нас не робили.
Живу в Лужанах. Все своє життя. Ніколи багато від влади не просила. І це певно моя помилка. Ями біля дому засипали за свої кошти купленим гравієм, труби газові – платити готові, міст пофарбувати – збіглися з сусідами, біля річки прибрати – без проблем, сміття вивозимо самі, бо смітників нема. Це ж норма, у селі Жрепів нема, нема на кого чекати.
Але от одна проблемка – дорогу самі не зробили. Асфальтовану. Яку не латали вже декілька років, тому 300 метрів нею проїхати – це справжнє випробування. І для водія, і для машини.
Влада каже, грошей для вас нема, от для половини вулиці є, а для вас нема. Ви не заслужили.
І ми мовчимо.
Чому?
Тому що страшно рот відкрити, живемо в цьому селі все життя. Як можна сваритися або не дай Бог ще чогось вимагати? Ні, ні, не можна.
Але не через те, що ми такі толерантні і витривалі, а тому, що хтось переживає, що після виступу негативного дитину в садочок не приймуть, в школі до улюбленої вчительки не віддадуть, бізнес незареєстрований закриють, город сусідній не дозволять обробляти, та й просто, у сіліраді моя кума працює, незручно потім з нею за одним столом на забаві сидіти.
От тому й маємо ями по коліна. І винні у цьому не владники. А ми. Бо ми дозволяємо себе не помічати.
І відмазка - грошей у бюджеті нема – нас влаштовує. Повністю. Бо це так класно, вбивати свої автіки і плакатися на долю сусідам, сильно плакатися,з завиванням. Але в очі нашій владі – ніні. Ви шо… Хто зна, чи мені не треба буде до неї на поклон іти.
Отак і живемо.
Нами маніпулюють обіцянками потерпіти і ми терпимо. Нас звинувачують у незаповненні бюджету – і ми голови донизу опускаємо. Нам кажуть,що ми ніхто – і ми ствердно киваємо головами. На нас не зважають і нам це підходить.
А якщо хтось один гнівно виступить і вимагатиме дій, потиратимемо руки і тішитимемося, що то не я. Бо як йому вдасться добитися справедливості – чудово, а не вдасться, ну що ж, хай його не любить влада. Добре, що не мене.
Ми заслуговуємо на ту владу, яку маємо. 100%.
Автор: Людмила Григорчук
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
