Це не безпредметне ширяння розхристаної думки в захмарних абстракціях. Навпаки: справжнє філософування це пильна увага до життя в його глибинних ціннісних основах. Це не тільки любов до знання, а передусім любов до людини, до всього кращого в ній. Це віра в людину й осмисленість її перебування у світі. Це віра в особистість і її здатність творити культурний простір, згуртовуючись з іншими особистостями.
Філософія (а відповідно, і належні до філософської родини наук етика, релігієзнавство, естетика) – це школа толерантності, діалогу, це вміння побачити у, на перший погляд, «чужому» дещо істотно спільне і важливе. Недаремно, підбираючи слово для позначення цієї галузі людського мислення, давні греки обрали слова – «любов» і «мудрість» («любов до мудрості»). Справжня філософія дає змогу прихильникові певної традиції (наприклад, релігійної чи політичної) глибше пізнати моральне ядро своїх переконань і відмежувати в них наносне, зовнішнє від справжнього – духовного і людяного. Тож мав рацію італійський мислитель Марсіліо Фічіно, який філософію і релігію називав сестрами. А ще філософські галузі знання – це ключ до розуміння того, що цивілізація неповноцінна без культури. Тому сучасна філософія невіддільна від культурології.
Нині в суспільстві особливо цінується фах програміста. Але філософ, культуролог, релігієзнавець – це теж своєрідний програміст! Адже він моделює кращі стосунки, кращі умови спілкування. Він – у хорошому розумінні цього слова – програмує свідомість цінностями і робить соціум культурнішим, а значить, більш гармонійним. А ще філософія й науки про культуру та духовність – це досвід неперевершеного спілкування, яке не завжди знайдеш у буденності: спілкування зі смислами, за якими завжди люди. Побачити, відчути в думках любомудрів минулих епох те, що важливе й цінне для тебе сьогоднішнього, – хіба ж це не духовна розкіш, яка утверджує в тому, що життя таки не безглузде, надихаючи жити не менш осмислено, ніж наші попередники, які творили культуру?
Це помилковий стереотип, що філософ, релігієзнавець, культуролог не може бути успішним: у світі часто саме філософи і фахівці зі світогляду очолюють топ-менеджмент новаторських соціальних технологій, саме до них звертаються як до експертів і політики, і економісти, і медійники, і підприємці. Філософ, культуролог, релігієзнавець може ефективно працювати в цілому спектрі галузей, де особливо потрібні структурне мислення, єдність інтелекту й інтуїції задля бачення нових, досі не сходжених шляхів розвитку справи, готовність відповісти не лише на питання «який в цьому зиск?», а й на питання «який в цьому смисл?» А правильно структуровані смисли нерідко в кінцевому підсумку дають змогу здобути також практичний і матеріальний зиск. Адже тільки правильні стратегії ведуть до успіху, а стратегічність мислення це якраз відмітна риса філософської думки. Україна дуже потребує боротьби з рутинністю, яка її гальмує. Боротьба з рутинністю це передусім вміння переформатувати ієрархію того, що здавалося несхитним, переосмислити «цінності», які насправді є лише заскорузлим гальмом. Конструктивне переосмислення цінностей – це теж справа філософії. Усвідомити вищість цінності розвитку і суспільної солідарності над егоїстичною ізоляцією в безоглядному прагненні наживи, – у цьому теж може зарадити сучасному українцеві саме філософський досвід.
До речі, серед випускників філософсько-теологічного факультету Черінвецького університету імені Юрія Федьковича є не тільки потужні теоретики, а й, наприклад, відомі на Буковині і в Україні журналісти, митці, підприємці, релігійні діячі тощо. Можна припустити, що й відомому сьогодні в Україні та світі кінорежисерові Дмитрові Сухолиткому-Собчуку – володареві багатьох престижних світових кінопремій – для формування нестандартного, унікального мистецького бачення зарадила також і філософська рельєфність думки, відшліфована під час навчання в Чернівецькому університеті на філософсько-теологічному факультеті.
Філософську, культурологічну, релігієзнавчу й богословську освіту, звісно, можна нині здобувати в багатьох вишах України. Але класичних серед них зовсім не так багато. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича надає освіту в цих галузях, маючи неабиякий історичний досвід, початки якого ще в австрійській добі (19 ст.), що свідчить про закоріненість філософської, богословсько-релігієзнавчої, ціннісно-гуманітарної освіти в європейському інтелектуальному надбанні.
В Чернівецькому університеті – унікальний багаторічний досвід поєднання богослов’я і філософії, до якого зараз тільки починають приходити інші виші України. Це поєднання аж ніяк не означає розмивання меж цих двох відносно самостійних сфер думки і духу. Воно означає наявність досвіду співпраці і віднаходження спільного в різноманітному.
Тож цікавитися філософією, культурологією, релігієзнавством (а може, і пов’язати з ними свій фах) – варто. Варто і колишньому школяреві, що тільки починає робити перші самостійні кроки в житті. Варто і людині з наявністю вже досвіду і певного фаху. Першому, аби точніше обирати життєвий шлях і шлях самореалізації. Другому, – щоб дійсно зростати в обраному, а – в разі хибно зробленого раніше вибору – знайти духовні й розумові сили змінити шлях і досягти чогось важливого на новому шляху.
Автор: Олександр Бродецький, доктор філософських наук, доцент кафедри культурології, релігієзнавства та теології ЧНУ імені Юрія Федьковича.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
