Токсичні сім’ї схожі на маленькі острівці, де знаходяться будинки, сповнені конфліктів, наказів і нездорової атмосфери, яка деструктивно впливає на всіх членів родини.
Сім’я – це середовище, у якому діти отримують виховання, первинні навички спілкування з іншими, де формуються перші риси характеру. Саме тому нескладно зрозуміти, як занадто токсичні стосунки, які не мають балансу та здорових емоцій, можуть спричиняти психологічні розлади. Межа між батьківськими помилками та відвертою шкодою буває дуже тонкою.
Існує кілька типів сімей, проте лише деструктивні сім’ї з серйозними проблемами, надмірним контролем чи іншими відхиленнями негативно впливають на маленьких дітей. Пізніше це призводить до того, що діти страждають від психологічних розладів, не розуміючи справжньої їх причини.
Батьки не усвідомлюють, наскільки великий вплив мають на своїх дітей. Вони не розуміють, що будь-який повішений ярлик: «Ти такий лінивий», «У тебе поганий характер», «У тебе це не вийде» – може проявитися згодом і негативно вплинути на психологічний розвиток. Важливо знати, що любов, яку дає сім’я, може бути нездоровою, саме тому треба розважливо до цього ставитися.
Сім’я не є хорошою лише тому, що це сім’я. Іноді родинні стосунки можуть бути дуже токсичними. У багатьох сім’ях дорослі проектують свої розчарування та невпевненість на дітей, через що ті перебувають під великим тиском. Тиском, який вони не повинні були б відчувати, адже діти не відповідають за проблеми дорослих. Часто проблеми захоплюють нас настільки сильно, що ми перестаємо звертати увагу на власних дітей, що дуже сильно впливає на клімат в сім’ї. Тому варто задуматися над тим, що проблеми дорослих аж ніяк не важливіші, ніж проблеми дітей. Крім того, центром «токсичності» не можна вважати лише одного члена сім’ї. Іноді стосунки в парі негативно впливають на ситуацію вдома. Як наслідок, виникає напружена атмосфера, де емоції нагадують оголені дроти й відчувається високий рівень тривоги.
У деяких сім’ях негаразди сконцентровані навколо члена родини, який поводиться як нарцис або маніпулятор. Така людина часто створює ситуації, де вона контролює близьких, обмежує чужу свободу, виказує відсутність поваги або поводиться нетолерантно. Ціна такої поведінки дуже висока. Діти не відчувають ні турботи, ні поваги. Як наслідок, у них розвивається низька самооцінка або навіть неконтрольована поведінка, якщо вони почнуть діяти проти людини, яка є основною причиною токсичності в сім’ї.
Ще один тип токсичної сім’ї – це сім’я, де один або обоє батьків «незрілі». Безвідповідальність, відсутність інтересу до дітей, необачність і невміння контролювати свої імпульси та пориви роблять їх людьми, на яких не можна покластися. У таких випадках дітям часто доводиться рано брати дорослі обов’язки на свої плечі. Так не повинно бути. Діти мають розвиватися у власному темпі. Змушувати їх рано дорослішати – неправильно.
В токсичних сім’ях батьки проектують свої розчарування на дітей. Немає гіршої психологічної зброї, ніж розчарування, яке шукає собі жертву. Насправді, незадоволені собою батько чи мати, які проектують своє відчуття провини, страхи чи невдачі на дітей або партнера, є досить частим явищем. Така поведінка залишає слід. Мало що може стати настільки важким тягарем для дітей, як потреба втілювати мрії своїх батьків або вислуховувати їхню невдоволеність власним життям. Крім того, іноді батько або мати може використовувати своїх дітей як “зброю” проти партнера. Такі ситуації часто виникають під час розлучення. Утім вони також трапляються в щоденному житті, коли дітей змушують стати на той чи інший бік, щоб отримати щось. Ключовою характеристикою такої поведінки є шантаж, який може бути надзвичайно деструктивним для дитячої психіки. Можна назвати й інші процеси, які, зазвичай, відбуваються в токсичних сім’ях: ймовірний психологічний розлад чи залежність члена сім’ї; зловживання владою й авторитарний стиль поведінки; невиконання батьками своїх обов’язків; відсутність любові або погані емоційні стосунки; можливе фізичне чи психологічне насильство або погане ставлення; неякісне спілкування через невміння підтримувати хороші стосунки, відсутність інтересу або характер людини; незгода між батьками; ненадійність матері або батька; низька самооцінка одного або обох батьків; занадто високі очікування та потреба батьків і дітей відповідати їм.
Токсичний батько чи мати висувають перед дитиною суперечливі завдання, часто наділяють емоційні атаки несподіваними формами – турботи, суворості, боротьби із забаганками. Батьки – нарциси вимагають від дитини лише найвищих досягнень. Втім, перемоги сприймаються як звичайна річ. Мовляв, досягнув успіху – хай буде, не досягнув – тримай свою порцію приниження. Коментарі, які знецінюють, псують життя вже з дитинства. Дитина дорослішає з відчуттям, що так і не стала доброю для батьків. Чим нижчою є самооцінка дитини, тим легше змусити її підпадати під свій вплив. Токсичні батьки із запалом обговорюватимуть невдачі та недоліки сина чи дочки. Акцент найчастіше падає на зовнішність – таку собі відкриту больову точку. Якщо немає очевидних дефектів – будуть придумувати неіснуючі. Від дитини вимагають бути успішною, але в той же час ігноруються її спроби досягти мети. Наприклад, треба рухатися вгору по кар’єрній драбині та надалі залишатися маминим підсобником. Шукати корисні знайомства, не виходячи з кухні.
Для дитини однією з важливих потреб є відчуття себе у безпеці, а це тоді коли поведінка батьків, вихователів та друзів є психологічно комфортною. Вона пов’язана із: внутрішнім спокоєм, упевненістю, правом висловлювання власних бажань, відсутністю заборони та прояву почуттів.
Для того, щоб краще зрозуміти потребу дитини у безпеці для себе можна виконати завдання – продовжити нижче наведені речення: «Я не почуваюся спокійно, коли мої близькі…», «Я не відчуваю впевненості у завтрашньому дні, коли мої близькі…», «Я боюся висловити власні бажання, коли мої близькі…», «Я остерігаюся виражати власні почуття, коли мої близькі…». Після виконання цього завдання можна зрозуміти, що значить жити, не почуваючись у безпеці. Важливою потребою дитини є повага і визнання. Як ми поважаємо свою дитину? Запитайте в себе: як виявляється моя повага до дитини? (Напишіть бодай чотири ознаки, які свідчать проте, що ви поважаєте свою дитину). В нормальних сім’ях адекватно сприймають бажання дорослої дитини, яка хоче жити сама. Для токсичних батьків сепарація (відділення) дорослих дітей – це недопустимо. Під будь-яким приводом дитину не випускають із поля зору, проте регулярно докоряють квадратними метрами. Під забороною брати повноцінну участь у сімейній нараді.
Як дорослим дітям поводитися з токсичними батьками? З токсичних стосунків дуже важко вирватися. Навіть якщо діти подорослішали і живуть окремо. Спочатку, наприклад, необхідно прийняти важливі факти: минуле неможливо виправити. Токсичні стосунки схожі на хронічні захворювання: «зцілити» їх не вийде, саме тому найголовніше – уникнути загострення ситуації. Рекомендації психологів базуються на тому, що у людини є права та бажання, за які не повинно бути соромно: жити окремо і за власними правилами; не брати участі у вирішенні дрібних повсякденних проблем родичів; обмежити доступ до своєї території; накопичувати свій досвід, ігноруючи батьківське «я знаю краще, як треба зробити»; керувати своїми ресурсами: часом, силами, зарплатою. Дуже важливо пам’ятати: ці права актуальні для обох сторін.
Марина Тимофієва, доцент кафедри психології та філософії БДМУ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
