Запрошений гість: ректор ЧНУ ім.Ю.Федьковича, Роман Петришин
Ведучий: Максим Козменко
Максим Козменко: Гаряча пора ще триває, вступна кампанія от-от завершиться, ще магістри залишилися.
Роман Петришин: Так, ми основні зарахування до університету як молодшого спеціаліста, так і бакалавра, магістра вже видали. Буде ще додатковий набір на заочну форму на бакалавра і на денну й заочну форму магістра у вересні. Але там вже буде небагато абітурієнтів і мала кількість студентів.
Максим Козменко: Про вступну кампанію, про поселення в гуртожитки, яке вже почалося. І навчання, яке от-от на носі. Як з усім цим справується університет?
Роман Петришин: Університет – це є ректор, проректори, декани, директори інститутів, викладачі, студентське самоврядування. Це є складний механізм, в якого кожне коліщатко виконує свою роботу. І якщо вміти вміли всім цим керувати, то університет буде функціонувати добре. Так, вступна кампанія цього року частково відрізнялася від минулорічної тим, що було стиснуто дати прийому документів. Разом з тим, значна частина спеціальностей, на яку вступали магістри вимагала технології ЗНО з іноземних мов. Виявилося, що по всій Україні багато абітурієнтів були не зовсім готові до здачі на позитивну оцінку ЗНО з іноземної мови. Загалом ситуація така, що майже 55 тисяч претендентів на магістра здавали ЗНО з іноземної мови і 32% з них не склали цей іспит. А бакалаври справилися добре із ЗНО. Тому відповідна кількість їх поповнила лави студентів нашого університету, як і в країні загалом.
Максим Козменко: Маємо телефонний дзвінок.
Слухач: Мене цікавить закінчення робіт по зміні покрівлі в основному корпусі університету. Йде реконструкція шпилю на Географічному факультеті. На скільки процес іде успішним? Чи плануєте залучати якісь кошти зі сторони на закінчення всіх запланованих робіт? Можливо, практика попередніх років, коли не цуралися навіть меценатських коштів, буде використана? Дякую.
Роман Петришин: Так, від вступної кампанії перейшли до господарських питань. Станом на сьогодні університет робить серйозні ремонти в двох гуртожитках. Їм вже понад 50 років. І пора працювати над їхнім облаштуванням. В одному міняємо електропроводку, а в іншому, де робота буде складніша, на декілька місяців, ми повикидаємо всі санвузли і поставимо нові. Це все вимагає кошти. Університет фактично заробляє тільки на тому, що студент поступає до нашого вишу. І для того, щоб робити такі дороговартісні й складні роботи, нам не вистачає. Цього року нам серйозно допомогло Міністерство освіти і науки України, яке на ремонт гуртожитків спрямовано виділило 3 млн грн. Ще таку суму докладаємо зі своїх спецкоштів. Щодо покрівель. Так, над 4 і 5 корпусами ще є риштування, бо там залишилося зробити незначні роботи. Вони непрості. Це реставраційні роботи і їх треба завершувати, згідний. Кошти ми, звичайно, знайдемо. В тому числі ми серйозні сподіваємося, що наші випускники попередніх років допоможуть нам зробити чимало речей. І ми розраховуємо на їхню підтримку не лише в фінансовому плані, але й у плані доброї реклами університету, доброї допомоги у реалізації правильних напрямів у розвитку університету. Спільними зусиллями.
Максим Козменко: А орієнтовні терміни, коли будуть завершені роботи?
Роман Петришин: По гуртожитках. В другому, де замінюється проводка, впродовж місяця, від сили два. А в третьому, де потрібно міняти всі стояки, водопостачання, займе довше. На три місяці згідно тендеру.
Максим Козменко: Ми ще повернемося до господарських питань, бо маємо запитання і від студентів також. А повернемося до наших вступників. Скільки цього року їх є? І якщо порівнювати з попередніми роками, їх більше чи менше?
Роман Петришин: Давайте я скажу так. В межах держави впродовж останніх років десяти чи й більше неперервно зменшується кількість українців. Нещодавно в нас було близько 50 мільйонів, а зараз такі розрахунки, що близько 42 мільйонів. Природньо, що зменшується і кількість тих людей, які йдуть здобувати вищу освіту. Не так просто знайти роботу випускникові з середнім рівнем підготовки чи й не дуже якісною підготовкою вищої освіти. Навпаки, зараз є попит на робітничі спеціальності. Тому у вищу освіту народу йде менше. Окрім того є чинники об’єктивні. Країна знаходиться фактично в стадії війни, інші проблеми, які є в державі, значна частина випускників шкіл просто виїжджає з країни і поступає в закордонні виші. Цього року на 7% менше набрали, ніж торік. Як в магістратуру, так і в бакалаврат. Це очікувані для нас були дані. Нам треба боротися за абітурієнтів. І ми знаємо як це робити.
Максим Козменко: У нас знову є телефонний дзвіночок.
Слухач: Чи виходите на вулицю Главки і чи бачите, в якому стані стіна університетського парку? І коли думаєте привести до ладу?
Роман Петришин: Хочу сказати, що ту стіну по вулиці Главки років 5 тому трохи поправили силами наших студентів, які навчаються на спеціальності «Будівництво і архітектура». Вони в період літньої практики разом з фахівцями її трохи поправили. Але вона вимагає подальшої роботи.
Максим Козменко: Будемо рухатися за тим, що хочуть чути наші слухачі. Це господарські питання. У своїй передвиборчій програмі на посаду ректора Ви зазначили, що робитимете все, аби впорядкувати територію двору корпусу четвертого, там, де Геофак. Зокрема, гаражі звідти забрати, транспорт, госпслужби. Скажіть, будь ласка, чи ведуться там зараз відповідні роботи? На якому етапі ситуація?
Роман Петришин: До слова, я свою програму писав з розрахунку на 5 років. Такий закон про вищу освіту. А пройшло трохи більше 2 місяців, відколи я на посаді. Для тих, хто не дуже орієнтується в резиденції, хочу сказати, що коли ви заходите в центральний корпус університету, все виглядає дуже святошно й доглянуто, а якщо зайти справа у двір, то дійсно там є господарські служби. Це справді є нашим головним болем не одне десятиліття. Міська рада спробувала допомогти виділити додатково земельний участок, на який ми могли б вивести господарські частини. Але, на жаль, під’їзду туди доброго не було, потрібно було через приватний сектор заїжджати. Питання складне. Але тут ми розраховуємо на добру підтримку і меценатів, і наших випускників, які б допомогли нам і своїми коштами.
Слухач: Коли викладачі вашого навчального закладу почнуть вимагати від студентів не грошей, а знання?
Роман Петришин Р: Та мета, яку ставлю перед собою і мої колеги, полягає в наступному. Ми перестали гнатися за кількісним нарощуванням студентів, це важливо для того, щоб мати відповідну кількість викладацьких ставок. Основна ціль у нас – це дати якісну підготовку студенту. Якщо дуже коротко, то ми бачимо це в наступному. Студент повинен добре знати фах і добре вміти розбиратися в тій літературі чи засобах інформації, які би допомогли посилити його знання, мати певні практичні наваики, добре володіти цифровими технологіями і досконало знати хоча б одну іноземну мову. Якщо нам в комплексі це все вдасться зробити, то ми вважатимемо, що готуємо якісного фахівця і він буде конкурентоздатним на ринку праці. Але щоб цього досягнути, нам треба, щоб і викладач був готовий давати якісні знання. І щоб не було питань, які стосуються корупції. Чуть пізніше я повернуся до нього і розповім, як ми розуміємо в університеті це питання і яку роботу ми проводимо, щоб її унеможливити.
Слухач: Якщо взяти з початку 90-их, то лідерами по кількості студентів були Юридичний та Економічний факультети. Чи актуальна ця тенденція сьогодні? Друге питання, декілька років тому пройшла реформа і один із передових наших вишів об’єднався з ЧНУ. Там на Садовій корпус повністю перейшов до відання ЧНУ. Викладачі також мали б перейти до вас. То чи дійсно це так? Скільки з них працює? І чи вважаєте реформу по об’єднанню успішною?
Роман Петришин: Відповідь на перше запитання. На сьогодні і Юридичний, і Економічний, і Факультет Фінансів, підприємництва і обліку, який до нас перейшов від Фінансового університету, залишаються популярними. Не менш популярні й ІТ-спеціальності, де готують людей, що володіють інформаційними технологіями. Окрім того досить популярними є «Англійська мова й література» та «Англо-український переклад». Друге запитання. Постановою Кабміну Буковинський державний фінансовий факультет був приєднаний до нашого університету. Всі викладачі, які там працювали, перейшли до національного університету. Ми стали правонаступниками. Приміщення на Садовій перейшло до нашого університету. І ми зараз працюємо. Викладачі прийшли до нас достатньо кваліфіковані. Від них вимагаємо точно такого ж, як і від тих, хто працює в Чернівецькому національному університеті.
Максим Козменко: Тобто не було жодного кастингу по відбору викладачів.
Роман Петришин: Абсолютно ні. По-перше, ми створили окремо факультет Фінансів, підприємництва і обліку, де економічні спеціальності й багато студентів перейшли до нас. А ряд інших спеціальностей, де було мало студентів, наприклад, юристи влилися до нашого Юридичного факультету, комп’ютерні науки влили до студентів Інституту фізико-технічних наук тощо.
Максим Козменко: А студенти також всі перейшли?
Роман Петришин: Звичайно. Вони все перейшли до нас. Ті, хто були на бюджетному місці, так і залишилися. Контрактники теж. Хочу сказати, що у нас плата була трохи вища. Але ми, перевівши цих студентів, залишили їм плату на тих умовах, які вони уклали в БДФУ.
Максим Козменко: Якщо ми повернемося трохи назад в нашій розмові. У мене виникло запитання, чим університет допомагає нинішнім студентам отримувати як теоретичну, так і практичну освіту? Ми розуміємо, що технології летять вперед настільки, що ми за ними женемося. І ота класична робота в бібліотеках вже дещо може сповільнювати процес навчання. Чи йдуть якісь технологічні зрушення в цьому плані? WiFi безкоштовний в аудиторіях, до прикладу, тощо?
Роман Петришин: Питання дуже слушне. Звичайно, той період, який був 20-30 років тому, коли можна було почерпнути знання тільки з книжки, яка є в бібліотеці ще й у малій кількості, він уже минув. Зараз переважна більшість підручників й інформації можна знайти у будь-якому телефоні. Університет розробляє всіх курсів в електронному варіанті. Тобто, щоб студент мав можливість не тільки слухати викладача, чи читати й записувати конспект лекцій, але й мав змогу скачати цей курс. А це не лише теорія чи практика, це і домашні завдання, контрольні завдання, і контакти з викладачами. В цьому питанні дуже важливою є кваліфікація викладача, який читає курси. Бо кількість інформації подати не є задачею викладача, натомість – навчити студента аналізувати інформацію, вміти її знайти. Це потрібно перебудовувати тих викладачів, які свої дипломи отримали десятки років тому. Що ми для цього робимо? В нас за минулий рік четвертина викладачів пройшли закордонні стажування. Хто довше, хто коротше. Від двох тижнів до річного стажування. Вони побачили, як працюють їхні колеги в провідних вишах закордону, привозять ідеї до нас. І ми маємо, таким чином, нові технології як запроваджувати. Окрім того більше як півтисячі наших студентів були закордоном на півсеместрових чи семестрових навчаннях. І той студент, який побачив як висококваліфіковано, якісно і з новими технологіями йому читають той чи інший одного і сподіваємося, що наша амбітна ціль – дати якісну підготовку, буде досягнута.
Максим Козменко: От якраз ця міжнародна співпраця. Не так давно розпочали співпрацю з китайськими колегами, тепер і з румунськими відновили. Розкажіть про це?
Роман Петришин: Наш університет має 170 угод із міжнародними партнерами й університетами. З румунськими ми маємо 19 угод, вони треті за кількістю. А найбільше у нас із польськими вишами, на другому місці – німецькі. Багато наших студентів їдуть згідно з угодами на навчання чи на стажування закордон, та й закордонні приїжджають до нас. Але щоб бути об’єктивними, варто сказати, що наших утричі більше. Проте приїжджають і до нас. І на технічні спеціальності, і на природничі, гуманітарні. Бо світ відкритий став, а в нас є досить серйозні досягнення в науці.
Максим Козменко: Повертаючись із європейських країн, студенти починають, як Ви кажете, «вимагати». А в якій формі вони вимагають?
Роман Петришин: Ми укладаємо угоди не з будь-ким, хто до нас звернеться. Ми дивимося на рівень, імідж того чи іншого вишу. І якщо він у нашому розумінні такого рівня, як би ми хотіли, і ми також їх влаштовуємо. То ми таку угоду укладаємо. Цілий ряд дисциплін, які студент-економіст, до прикладу, отримує під час семестрового навчання закордоном, ми йому перезараховуємо, якщо вони вписуються в наші навчальні плани. Ми продовжуємо складання сесії студентам, а тим студентам, які виборюють стипендії, створюємо спеціальні умови для того, щоб вони могли скласти сесію і заробити нову стипендію. Тобто стараємося максимально сприяти студентам. Але обурення студентами… Ну не завжди ми маємо таке ж технічне забезпечення, яке мають закордонні партнери. Хочу сказати, що не лише студенти, але й цілий ряд наших науковців їдуть на стажування чи для роботи за тим високоточним, сучасним устаткуванням, якого, на жаль, у нас немає. І це дає користь не лише нашим науковцям, але й закордонним колегам. Бо виявляється, що досить багато наукових статей після цього пишуть спільно і наш викладач-науковець, і іноземець.
Максим Козменко: Скажіть, університет після того, як наші викладачі повертають, іде на зустріч їм і також оновлює технічну базу? Зокрема, лабораторну, комп’ютерну тощо?
Роман Петришин: Впродовж літа у нас відбулося два тендери на закупівлю комп’ютерної техніки. Це за рахунок нашого спец кошту в основному. І в нас є ряд грантів, які отримують науковці, гранти внутрішньо українські, від Міністерства зокрема. І цими грантами передбачено технічне забезпечення, маємо можливість закупити якісну техніку й не обов’язково за ті гроші, які заробляє університет, однак за гроші, які заробили наші науковці. Так ми й оновлюємо нашу базу. Сказати, що вона у нас ідеальна, було б неправдою, але ми робимо все можливе.
Максим Козменко: Тобто гранти відіграють серйозну роль.
Роман Петришин: Дуже важливу роль. По-перше, викладач має можливість додатково заробити кошти, по-друге, він робить роботу, яка піднімає імідж університету. І та група людей, які займаються котримось грантом, мають можливість покращити технічне забезпечення.
Максим Козменко: Господарські питання не полишають. Цікаво дізнатися про освітлення центрального корпусу університету, Резиденції, пам’ятки ЮНЕСКО. Це питання, яке цікавить як чернівчан, так і туристів, які ввечері прогулюються поблизу Резиденції. Знаю, що були проекти й обговорення про підсвітку центральної частини. Розкажіть, чи ведуться роботи в цьому напрямі?
Роман Петришин: Шановні чернівчани, передусім до вас звертаюся, коли ви проходите центральною частиною міста ввечері і ті будівлі, які затінені, виглядають сіро й непривабливо. А декілька ліхтариків, які вдало розміщені й підсвічують будівлю, одразу роблять центр міста святковим. Ми дуже б хотіли, щоб таке ж було і в Резиденції. Хочу сказати, що на початку осені минулого року міська рада запропонувала нам варіант фактично за кошт міської ради, як можна було б зробити підсвітку для того, щоб університет краще виглядав, разом з тим місто. З не зовсім зрозумілих для мене причин, університет відмовився від цього. Я буквально через тиждень після того, як отримав призначення, із очільниками міської ради вів бесіду і продовжу й сьогодні з проханням: «Давайте повернемося до цього питання!». Мені дуже важливо, що людини готові нас підтримати. Ми зробимо підсвітку. Але за свої кошти нам буде накладно. Сподіваємося, що виконком відповідне рішення прийме, сесія міської ради підтримає і ми спільними зусиллями зробимо це.
Максим Козменко: Тобто попередній проект просто зупинився, так? А яка його вартість була?
Роман Петришин: Близько пів мільйона гривень. Але то був інвестор, який готовий був подарувати його університету. Проте для того, щоб це вмонтувати, треба було додаткову суму грошей. От і воно вперлося в тендер. Але його можна було уникнути, розділивши три корпуси. Ми готові до цього питання вернутися. І міська рада нас підтримає, бо вони дбають про Чернівці. А Чернівці без Резиденції, погодьтеся, виглядали б досить бідно.
Максим Козменко: Надіємося, що й меценат повернеться. Розкажіть про пам’ятку ЮНЕСКО. Що це означає сьогодні для університету? Це є додаткові витрати чи навпаки – можна отримати бонусні гроші?
Роман Петришин: У 2011 році наша Резиденція, весь комплекс увійшов до архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Було непросто підготувати весь той перелік документів, досьє. Але своїми силами ми зробили це. І стали дуже щасливі в університеті, вважали, що раз ми в ЮНЕСКО, то до нас величезні кошти посипляться. А виявилося, що ми взяли на себе відповідальність з утримання цієї всієї споруди в належному вигляді. Це привабило до нас туристів, прямо скажемо. Туристичні послуги ми надаємо платні. Дуже поміркована плата, але принаймні за рахунок цього ми виграємо. І виграємо в іміджевому плані. Бо по Україні таких пам’яток є лише п’ять.
Максим Козменко: Тобто це переваги.
Роман Петришин: Звичайно. Бо за рекламу й за імідж платять великі кошти. А нам воно попало безплатно. І ми цьому раді. Великий Йосип Главка, який спроектував і збудував архітектурний комплекс Резиденції, нам зробив величезний подарунок.
Максим Козменко: А скільки коштує утримувати пам’ятку ЮНЕСКО?
Роман Петришин: Я так не можу вам сказати. Є сторожі, прибиральники, електрики тощо. Не дешево. Недешево робити ремонти, бо всі ремонти тут є реставраційними роботами. А це, як правило, в рази, а то й десятки разів дорожчі за звичайні ремонти. І їх не можна дозволити будь-якому працівнику. Фахівець має мати відповідні документи, що він має право робити саме такий вид реставраційних ремонтів.
Максим Козменко: Це ж не можна просто взяти й пофарбувати що-небудь в Резиденції. Потрібно ж звернутися до відповідних структур, так?
Роман Петришин: Звичайно. У нас в міській раді є відповідний відділ, ми й до них звертаємося, вони мають дати погодження. Потім це Міністерство культури. Наше Міністерство освіти й науки. Потім треба скласти проект, який коштує гроші. Ми утримаємо, я вважаю, в належному стані цю споруду, і будемо утримувати, як би нам важко не було. Бо вона на віки робилася і належать всій Україні, а не лише університету.
Максим Козменко: Маємо надію, що й міська влада, та й обласна, бо пам’ятка є крайового значення, допоможуть. Хочу, щоб ми закінчили питання із вступниками, а яка географія ваших вступників? Хто з найвіддаленішого куточка до нас приїхав?
Роман Петришин: Питання якраз схоже недавно на приймальній комісії розглядали. Основна маса наших студентів є Чернівецька, Івано-Франківська, частково Хмельницька області. Є й з Миколаївської, Харківської. Але їх у відсотковому плані небагато. У нас було ще 10 студентів з Китаю, які пішли навчатися на музичне мистецтво, там їм було легше опановувати мову, бо мова музики своя. Частина з них продовжують навчання, інша – повернулися додому. Вони на рік приїхали.
Максим Козменко: Продовжуємо розмовляти про університетське життя. Така неприємна складова цього життя була – це корупція. Розкажіть, як воно викорінювати корупцію?
Роман Петришин: Наш університет знаходиться в державі, яка носить назву Україна, тому питання, яке Ви задали, воно мабуть є болючим для всієї нашої держави. Я би не сказав, що ми боремося з корупцією, а ставимо задачу унеможливити корупцію. Чи провести цілий ряд заходів, які б унеможливили корупцію. Наскільки це нам вдається, вже інше питання. До прикладу, ще до того, як було уведене ЗНО в 2006 році всі іспити усні були замінені на іспити за технологіями ЗНО. Кожен абітурієнт діставав індивідуальне завдання, писав відповідь, дані заносили в комп’ютер і перевіряли. Тестові технології. Потім з’явилося ЗНО. Через якийсь час зрозуміли, що аналогічно потрібно робити і для магістрів. Трохи складніше, ніж для школярів, де є основні предмети, а тут для випускників-бакалаврів потрібно скласти тестову базу з понад 80 спеціальностей. Проте за два роки ми це зробили. І в нас уже усного іспиту в магістратуру нема. Міністерство в цьому напрямі також зробило відповідний крок. Вступ до магістратури в цьому році для багатьох спеціальностей було за результатами ЗНО з іноземної мови. А інший іспит, фаховий, вони здають в університеті. Таким чином ми намагаємося відсунути суб’єктивну складову, тобто викладача, від зарахування до навчання. Друге. Студент впродовж навчання заробляє оцінку не лише тоді, коли прийшов до викладача й витягнув білет та й відповідає, а заробляє впродовж всього семестру, здає практичні, лабораторні, семінарські заняття, і лише частину виносимо на іспит. Третє. Щороку ми проводимо анкетування студентів, коли після сесії, не залежачи вже від викладача, він відповідає на питання в анкеті. Ті питання показують професійні якості викладача, чи він доступно викладав, чи володів матеріалом тощо. Туди ж записуємо провокаційне питання, чи доводилося якимось чином віддячувати викладачеві. Що мається на увазі, це фінансово, роботою, іншими видами. І від 4 до 6% з опитаних студентів, сказали, що «так». Результат опитування відносно того чи іншого викладача анонімний. Але наказувати його, звичайно, ректор не має права за це. Однак, якщо двічі чи тричі повторюється ситуація щодо цього викладача, то в ректора є можливість з таким викладачем працювати. Зокрема, не продовжити контракт. Дуже багато нам допомагають студенти в цьому питанні. Так, в жовтні-листопаді минулого року студенти спеціальності «журналістика» зазняли на мобільний телефон те, як один з викладачів не досить добре вів заняття, не досить добре говорив зі студентами і ректор дуже швидко позбувся того викладача. Він написав заяву за власним бажанням, щоб далі не розкручувати ситуацію. Сказати, що ми все зробили, що можна було зробити в цьому плані, буде невірно. Але працюємо інтенсивно. Ще раз повторюю, ми називаємо це не боротьбою з корупцією, а унеможливлення.
Максим Козменко: Хочу запитати, наскільки можна довіряти студентам в цьому анонімному опитуванні. Студент може затаїти образу на викладача. Можливо викладач і не брав від нього ніякого подарунка, хабаря, а студент, ображений «двійкою», написав інакше.
Роман Петришин: Абсолютно логічне запитання. За один раз ми просто беремо до відома, викликають викладача до ректора, з ним ведеться бесіда. Але якщо то повторюється двічі чи тричі, коли приходять нові студенти, то вже виникають питання. Є тісна співпраця ректора з правоохоронними органами з цього питання.
Максим Козменко: ЧНУ – один з дорогих університетів в Україні. Від чого залежить ціна на навчання? Розумію, що залежить від спеціальності. Але як формується ціна?
Роман Петришин: Питання дуже складне. Але суть полягає в наступному. Студент має заплатити стільки, щоби викладач мав відповідну заробітну плату. Левова частка плати за навчання, яку вносить кожен студент-контрактник, піде на заробітну плату викладачеві і на комунальні послуги. На розвиток університету ми залишаємо буквально кілька процентів. А зарплата викладача залежить від його кваліфікації. Якщо в університеті є багато професорів і доцентів, а в них вищі зарплати, тому потрібно більше грошей, щоби ставку назбирати. Якщо є другорядний заклад вищої освіти, де в основному люди без вчених ступенів, то там можна й нижчу плату ставити. Хочу сказати, що плата на всі спеціальності в нашому університеті неспівставно менша за київські, але співставна зі львівськими.
Максим Козменко: А яка в нас найдорожча спеціальність?
Роман Петришин: Найдорожча спеціальність – це «англійська мова і література» та «українсько-англійський переклад», а також «міжнародне право».
Максим Козменко: І відповідна найдешевша?
Роман Петришин: Найдешевші спеціальності – це математика, фізика, філософія, богослов’я.
Максим Козменко: Це цікава спеціальність. Сам як випускник Філософсько-теологічного факультету вчився і дружив зі студентами-богословами. Насправді це трохи парадоксально, що світський навчальний заклад готує духовенство.
Роман Петришин: Більше четверті століття тому університет завдяки поціновувачам релігійних справ і Українська православна церква Київського патріархату підписали угоду, згідно з якою наш університет на певних умовах готував студентів із спеціальності «богослов’я». У 2015 році ця спеціальність увійшла в перелік державних на рівні з математикою, біологією, англійською мовою. І зараз в нас є студенти, які поступили на цю державну спеціальність. На жаль, держава дає тільки контрактні місця. В нас є добра база для навчання. Думаю, що ми єдиний виш в Україні, який має три храми. Перший – це храм Трьох Святителів в Резиденції, де проводять служби і студенти практикуються. Другий – церква Іоана Сучавського, теж в Резиденції. І третя – це капличка Покрови Пресвятої Богородиці на території корпусу по вулиці Садовій.
Максим Козменко: За весь час інші християнські, релігійні загалом конфесії не зверталися до вас, щоби налагодити співпрацю й створити власну спеціальність?
Роман Петришин: Нам дуже важливо, щоб не виникло міжрелігійних конфліктів. Такого не було й сподіваємося, що й не буде. Зараз ми підготували нову угоду з Православною церквою України. Сподіваємося, що будемо під патронатом нашої української церкви і будемо мати добру підтримку. А співпрацювати, коли служби проводяться чи свята відбуваються, то приходять представники різних конфесій. Наприклад, Української греко-католицької церкви.
Максим Козменко: Цікаво, що коли відбуваються урочистості з посвяти студентів, то отець Микола Щербань проводить обряд освячення.
Роман Петришин: Так, це наш ритуал. Кожного року ми проводимо освячування студентів і запрошуємо їх та їхніх батьків у нашу церкву на спільну молитву. То дуже корисна річ.
Максим Козменко: Але тут виникають в багатьох чернівчан, які не є прихильниками православ’я, питання, чому це в світському навчальному закладі один тільки священик має право освячувати? Чому поряд не йде із ним мусульманський імам, іудейський равин, католицький ксьондз? Чому перевага тільки в православного священика?
Роман Петришин: Знаєте, у нас є своя кафедра, яка забезпечує випуск студентів-богословів. Там є викладачі. І отець Микола Щербань є нашим доцентом з відповідним ученим ступенем. Тому вважаємо, що він таку роботу може робити. Можливо варто би й інших запросити. Це є чисто добровільна річ. Силою ми нікого не заставляємо, звичайно. Людина має право ходити в будь-яку церкву, чи не ходити нікуди. Але, як на мене, то краще ходити до церкви православної.
Максим Козменко: Тобто, якщо студент не бажає бути освяченим, то може собі заховатися за кущем.
Роман Петришин: Звичайно, не хоче, нема проблем.
Максим Козменко: От ще є питання про оплату й про стипендії. Скільки платять студентам за їхнє навчання?
Роман Петришин: Стипендії мають можливість отримати лише бюджетники. Є постанова Кабінету міністрів, за якою стипендії можуть отримати від 40 до 45% студентів кожного курсу кожної спеціальності. Ми даємо максимально, скільки можна. Але ж буває, що ми даємо стипендії п’ятьом і це є 43%, а даємо шостому – то це вже 48% і це вже не дозволяється ніби. Зараз стипендія в межах 1300 грн звичайна. Хочу сказати, що плата за гуртожиток місячна складає 40% від місячної стипендії. Це також є нормативом.
Максим Козменко: А немає такого сьогодні, що сьогодні викладач має певну кількість п’ятірок, яку він може поставити студентам?
Роман Петришин: Якщо університет не добере стипендіатів, а Міністерство нам кошти на стипендії виділило, то ми не маємо права ні копійки на будь-яку іншу статтю потратити, тому ми віддаємо гроші назад. Таким чином університет зацікавлений максимально використати ці кошти. Років 10-15 тому, чого гріха таїти, ми могли зекономити на стипендіях трохи і направити на інші види робіт. Але такого спеціально в університеті не робилося. А зараз це виключено відповідною постановою Кабміну. Ми не можемо ними скористатися на будь-що інше.
Максим Козменко: Тема гуртожитків. Чи існує територіальна градація по кілометрах віддаленості від Чернівців?
Роман Петришин: Основна частина студентів, які бажають жити в гуртожитку, там і проживають. В нас є достатня кількість місць. Трохи ущільнили кількість місць, отримали відповідний дозвіл. І за невеликим виключенням заселюємо всіх. Звичайно, що перевага надається дітям із сімей, які вимагають соціального захисту, такі діти мають проживати на канікулах в гуртожитку, деякі категорії можуть проживати безплатно. Але, повторюю, проблем із поселенням в гуртожиток нема. Є проблеми інші, зокрема, із якістю меблів, нагальними ремонтами тощо.
Максим Козменко: Тобто робота ведеться.
Роман Петришин: Звичайно, робота ведеться. Не так, як би того хотіли студенти і їхні батьки, та й ми. Але за можливості ми все робимо.
Максим Козменко: Коли зараз студенти почнуть активно заселятися у свої гуртожитки, то, а це вже традиція щороку, почнуть з’являтися страхітливі фотографії того, що відбувається всередині кімнат, санвузлів тощо. Які слова заспокоєння знаходите для спудеїв?
Роман Петришин: Питання гуртожитку мінімум раз чи й двічі з’являється на засіданні Вченої ради університету. Так, іноді ми бачимо жахливі фотографії. Керівництво університету розуміє, що несе відповідальність за це все. Потрібно покращувати ситуацію. Треба сказати, що є багато допомоги збоку батьків. Якщо дітки поселилися в кімнату і вона вимагає незначної побілки чи поклеїти шпалери треба, то батьки самостійно це роблять. Якщо ж зроблять щось більш серйозне, то ми цю кімнату резервуємо на період навчання цього студента в університеті. Але проблема справді є.
Максим Козменко: Ще є запитання від студентів про студентське містечко. Кажуть, що немає ліхтирів, зі смітниками проблеми є. Та й взагалі з місцями відпочинку. Майданчики спортивні замикають. Чи може ситуація змінюватися невдовзі?
Роман Петришин: Ми за декілька останніх років зробили ряд нових спортивних майданчиків. Зокрема, є площадки з відповідним покриттям і за ними потрібно доглядати. Зі студентським самоврядуванням укладена угода, що студенти за попереднього узгодження з викладачами мають право доступ до цих майданчиків. Є невеличка територія, яка вимагає облаштування, але навіть студенти коледжу виграли грант саме на облаштування частини терторії студмістечка. Стараємося, на скільки можемо.
Максим Козменко: Колись у мене виникла така думка, що університет, який випускає велику кількість фахівців і професіоналів своєї справи. Економісти, інженери, ботаніки, математики та інші. Якщо б кожному з них дати конкретну задачу з облаштування майданчика в студмістечку. Наприклад, архітектори повинні розробити макет, економісти повинні вирахувати, біологи сказати, які рослини там краще посадити і так далі. Чи не може бути залучення такого студентського активу для покращення ситуації?
Роман Петришин: Безумовно що так. Тим паче, що й студентський парламент і профспілка допомагають займатися цими питаннями. Але типова ситуація інша. Наші з вами дітки проживали в гуртожитку, закінчився семестр чи навчальний рік, він виходить з гуртожитку, заходить туди комендант і декан факультету й дивляться, в якому вигляді залишили те приміщення. Тобто ми вже думаємо так, щоб не нове щось створювати, а зберегти те, що є. На жаль, рівень виховання в студентів не завжди належний, але ми працюємо з такими студентами.
Максим Козменко: А звідси питання про працевлаштування. Як сприяє університет працевлаштуванню студентів після закінчення вишу?
Роман Петришин Р: Ще декілька років тому у законі про вищу освіту була стаття, яка казала, що заклад вищої освіти працевлаштовує своїх випускників. Але це була задача нереальна і ця стаття була знята. Чим ми допомагаємо студентам? Велика кількість наших студентів вже відпрацьовують, навчаючись в університеті. Ми стимулюємо це і переводимо на індивідуальний графік навчання. Ми максимально сприяємо їм у сесії, якщо потрібно перенести чи змістити її. І разом з тим виграємо, бо студент якщо й працює хоч трохи за спеціальністю, то в майбутньому має можливість працевлаштуватися. Отак ми спільними зусиллями працюємо. Працюємо з роботодавцями. Ось зараз є звернення з Нової пошти, ІТ-компанії часто приходять. Робота іде, звичайно, але всіх працевлаштувати – то нереально.
Максим Козменко: Питання від слухачів. Колись у гуртожитку потрібно було до 23 години повернутися. Це правило сьогодні діє? Чому людина, яка платить за житло, мусить звітувати й відпрошуватися у вахтерів?
Роман Петришин: Ні, не діє. Роки два тому Міністерство освіти і науки зняло це обмеження, студент може заходити будь-коли в гуртожиток, але треба мати відповідні документи.
Максим Козменко: Ще є запитання про Ботанічний сад. Хотілося, щоб він був відкритим у вихідні дні і містяни могли милуватися цвітінням різними деревами, квітами, кущами, зокрема, магноліями.
Роман Петришин: У Резиденції є частина нашого Ботсаду, там можна ходити на екскурсії з екскурсоводами. А в Ботанічному саду, що біля парку Шевченка, просто немає змоги. Там не так багато відвідувачів, а утримувати штат людей через гадання «може прийдуть на екскурсію, може й ні». Проте коли є звернення до адміністрації університету, ми знаходимо можливість допомогти.
Максим Козменко: На завершення нашої передачі, поділіться планами на наступний навчальний рік.
Роман Петришин: Я би хотів звернутися до батьків, які мають абітурієнтів. Обирайте Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, якщо ви хочете дістати якісне знання. Ми над цим працюємо і я даю велику гарантію, що ваші діти якісні знання матимуть, будуть конкурентними на ринку праці і будуть забезпечені в майбутньому.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
