Для більшості українців війна розпочалася 2014 року - з анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі. Тоді в Україні стартували хвилі мобілізації. Павло Токар потрапив до лав Збройних сил України у січні 2015 року - четвертою хвилею.
Після полігонів на Львівщині та Миколаївщині за розподілом він опинився в Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Як професійний журналіст - а до призову Павло працював у штаті Чернівецького обласного телерадіокомітету на «Радіо Буковина» - він отримав завдання підготувати радіопередачу для таких же мобілізованих, як і він сам. Підготував. Командуванню сподобалося, тож роботу запропонували продовжити, йдеться в публікації Анатолія Ісака, Погляд.
Так народилася радіопрограма «Полігон» - новини переважно про військові дії на сході України, рубрики про військову техніку, яку тоді виготовляла країна чи надавали партнери. Ця передача регулярно звучала на полігонах у Старичах, де проходили підготовку мобілізовані наступних хвиль. Вона мотивувала людей, які мусили на певний час поміняти цивільне життя на військове.
За рік служби, відповідно до наказу, у квітні 2016 року Павла Токаря демобілізували. Виконавши конституційний обов'язок, він повернувся до роботи на «Радіо Буковина».
Новий етап війни - повномасштабне вторгнення рф - родина Павла зустріла в Чернівцях. Павло Токар тоді очолював редакцію Медіа агентства АСС. Він пригадує лютневі дні ще до 20 чисел, коли курив з кумом на балконі й запевняв, що не вірить у вторгнення: Захід задушить путіна санкціями, вступиться за Україну. Ранок 24 лютого виявився не таким позитивним, як його припущення.
Без паніки зібрали речі дитини, відправили її до батьків. Дружина - на роботу, Павло - у військкомат. Їдучи туди, він уже розумів, що вийде звідти мобілізованим. Так і сталося: вже по обіді Павло Токар був у військовій формі й направлений до Чернівецького обласного ТЦК та СП.
Тоді їм доручили збирати дані про призваних з районів області - телефонні дзвінки, опрацювання даних, відряджання мобілізованих. На початку з невеликої Чернівецької області до навчальних центрів і військових частин вирушали по кілька великих автобусів, а в ТЦК та СП були черги охочих служити.
З часом охочих ставало дедалі менше, автобусів - також. Чоловіки, які не хотіли служити, почали переховуватися, вдаватися до різноманітних «мутних» справ, миттєво повивчали свої права, забувши про обов'язки. Поступово до ТЦК та СП стали ставитися обережніше, а далі - агресивніше. У суспільстві з'явилися терміни «тцкун», «бусифікація».
«Більшість бачить проблему тільки у ТЦК, не заглиблюючись у те, що значну частину проблем спровокували самі люди, які не вчасно оформили відстрочку, невчасно оновили свої військово-облікові дані, не з'явилися за повісткою. Більшості конфліктів можна було б уникнути, якби ті, хто зараз кричить про дотримання прав, виконував свої обов'язки», - переконаний Павло Токар.
Під час служби в територіальному центрі комплектування Павла Токаря відрядили до одного з Оперативних угрупувань військ. Цього разу доля на вісім місяців занесла його на Запоріжжя.
Тоді вперше на власні очі довелося побачити зруйновані будинки в центрі великого обласного центру. Тоді вперше ракети прилітали неподалік місця проживання. Тоді довелося бачити, як міліє Дніпро після підриву Каховської ГЕС.
Після повернення до Чернівців Павло ще деякий час проходив службу в ТЦК, а вже у 2025 році був переведений до однієї з механізованих бригад, яка боронить Україну на Покровському напрямку.
Свою військову подорож Павло розпочав із міста Добропілля на Донеччині. Добираючись туди, бачив не тільки окремі зруйновані будинки, а й цілі населені пункти. Картина -не з приємних.
Але травневе Добропілля зустріло привітно. Ще того місяця вулицями міста ходило чимало місцевих, військових. На повну працювали кафе та піцерії.
Змінив ситуацію липень. Тоді прилетіло у магазин «Аврора» в самісінькому центрі містечка. Були загиблі, поранені. Далі, на початку серпня, у Добропілля почали один за одним прилітати КАБи. Один із них о п'ятій годині ранку 4 липня впав приблизно за 50 метрів від помешкання Павла - але позаду будинку, що, можливо, врятувало його й квартиру. Обійшлося вибитими вікнами.
З цього часу місто почало потроху вимирати: зникали люди, зачинялися магазини, порожніли вулиці. Сьогодні Добропілля - це чергове знищене вщент окупантами місто.
Попри все пережите, Павло Токар переконаний: окупанти не мають успіхів на фронтах, а тому вдаються до підлої практики знищення українських міст і сіл, логістичних шляхів. Однак український народ і його Збройні сили зламають наступальні потуги ворога й відкинуть його за межі міжнародно визнаних кордонів.
Історія Павла - це історія журналіста, який не залишився осторонь. Людини, яка вміє писати й говорити, але коли потрібно - бере до рук зброю й виконує обов'язок.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
