Чернівчанин врятував свою дружину від астми

Валерій Іванов для лікування дружини власноруч створив центр штучного лікувального мікроклімату.

Невеличка кімнатка у підвалі Чернівецької обласної клінічної лікарні у білій димці. Повітря смакує солоним. Штучній сольовій шахті – 30 років. Перша, кому вона допомогла, - Тетяна Іванова, нині працює тут медсестрою. І не втомлюється дякувати своєму чоловікові за те, що свого часу створив для неї тут справжню рятівну оазу.  

– Ми були молодими батьками трьох дітей, коли Тетяна серйозно перехворіла на пневмонію. Після цього у неї почалися астматичні напади. Тричі із сильними нападами потрапляла до реанімації, – пригадує Валерій Іванов, чоловік, провідний інженер-метролог. – Лікарі призначали гормональні препарати. Але від них ставало краще лише на кілька годин. А потім – ще дужчі напади. Саме тоді я дізнався про соляну кімнату, яка функціонувала в Ужгороді, і взявся за створення такої ж у Чернівцях.

Ентузіазм Валерія Миколайовича підтримала адміністрація обласної лікарні. Виділили невеличке приміщення у підвалі, яке незабаром інженер перетворив на справжню лікувальну шахту. В одній з кімнат Тетяна Анатоліївна та пацієнти лікарні дихали 20%-м розчином вологої повареної солі. Її дрібні частинки, потрапляючи до альвеол і бронхіол, глибоко очищають легені. У другій кімнаті інженер встановив спеціальний пристрій, який подрібнював сіль і з повітряними масами розпиляв її кімнатою.

Коли перед відкриттям штучної сольової кімнати санепідемстанція робила всі належні заміри, виявилося, що тут у 300 разів стерильніше, ніж в операційній. 

Через кілька місяців на очах у Валерія Івановича його дружина стала одужувати. Вона повністю відмовилася від гормональних препаратів та інгаляторів.

- Після дихання сіллю вдавалося добре прокашлятися – і дихати ставало легше, - розповідає Тетяна Іванова. – Хоча мені присвоїли другу групу інвалідності і на комісії сказали, що я ніколи не зможу працювати, через кілька місяців я вийшла на роботу – до центру штучного лікувального мікроклімату, який створив мій чоловік. Тут я поєднувала приємне та корисне: по-перше, протягом дня дихала корисним повітрям, а по-друге – почала допомагати іншим боротися з астмою.

Окрім солі, Валерій Іванов створив для своєї дружини справжнісіньке поле і хвойний ліс. Розмістив їх у невеличкій кімнаті, поруч із соляною. Тут приємно пахне евкаліптом, календулою та м’ятою. Дихаючи ароматами трав, Тетяна Анатоліївна не лише лікувала легені, але й відпочивала.

– Створювати такі мікроклімати неважко, – каже Валерій Миколайович. – Важливо навчитися їх зберігати. Без жодної хімії я поставив на ноги дружину, тому знаю, як діють ці елементарні процедури. Пацієнти ходять до нас безкоштовно. Тільки сіль і деякі трави приносять.

- Чоловік подарував мені друге життя, - із вдячністю говорить Тетяна Іванова. – Сіль і трави буквально витягли мене з «того» світу. Тепер кожним своїм подихом завдячую Валерію.