Чернівчанка - чемпіонка світу з ушу

Марина Савчук після п’яти років тренувань змогла завоювати титул чемпіонки світу з ушу за версією WTKF. Цьому східному виду спорту Марина присвячує весь вільний час. Каже, зовсім не боїться ходити темними вулицями, бо, хоча й виглядає тендітною та ніжною, вміє за себе постояти. Попри це дівчина переконана: виграний бій – це той, який не відбувся.

Тривалий час Марина Савчук займалася карате. Саме у цьому виді спорту отримала чимало травм, серед яких – і струс мозку. Якось потрапила на буковинський фестиваль з ушу. Побачила, що там зовсім інші рухи, прийоми, техніки, можливості, великий спектр різноманітної зброї – і це дуже сподобалося дівчині.

- Карате – це лише один вид, один стиль єдиноборства, а в ушу їх близько двохсот, - пояснює Марина. - Так почала займатися ушу. Зараз розумію: щоб вивести спортсмена на рівень кандидата у майстри спорту, в ушу потрібно у п’ять разів більше часу, ніж у карате.

Нині дівчина пригадує, що перші тренування нагадували «катування». Але це загартовувало: якщо витримуєш, то, або кидаєш навіки цю справу, або ж залишаєшся з нею на все життя. Були і розтягненя зв’язок, і навіть перелом. А коли відпрацьовувала вправи з шаблями, буває, всі руки у порізах та синцях.

- Проте є  і позитивні моменти. І вони заключаються не лише у перемогах, - додає спортсменка. - Колись на карате отримала струс мозку. Після цього не могла позбутися головних болей – вже і пігулки не допомогали. Коли ж прийшла на перше тренування з ушу, мій тренер Віктор Мігалчан сказав: від сьогодні – жодних пігулок. Тільки зелений час, вітаміни і тренування. Через два тижні я вже й забула, що в мене колись боліла голова.

Марина Савчук запевняє: ушу – вид спорту, в якому вік не має значення. Наймолодшому її вихованцю – сім років, а найстаршому – 47.

– Ми прищеплюємо своїм вихованцям правильну особисту оцінку – вони повинні знати, що вони красиві, гарно виглядають, що вони найкращі, - каже Марина. - І потім на змагання вони виходять із чітким усвідомленням: «Я – хороший і сильний спортсмен».

Перш, ніж здобути вершини в ушу, спочатку кілька років треба вдосконалювати тіло. А вже потім братися за зброю і займатися бойовим аспектом. Перші три роки опановується техніка, і лише після цього вона відпрацьовується на партнерах.

– Ушу – недешевий спорт. Доволі дороге обладнання. Наприклад, бойовий веєр коштує близько 25 доларів, палиця – 20, сабля – 40, - розповідає чемпіонка. - Для виступів замовила з Китаю три костюми. Кожен відповідає стилю, у якому виступаю. Усе має значення: колір, довжина рукава, якість матеріалу... Один костюм вартує приблизно 100 доларів.

Ушу для мене – феєрверк різноманітної техніки, стрибків, акробатики, володіння тілом і зброєю. Ще один плюс – тіло розвивається гармонійно і пропорційно.