Сергій Гакман та Ганна Скорейко
Кандидати історичних наук, доценти Сергій Гакман та Ганна Скорейко у передачі Суть речей на Радіо 10 розповіли про ті трагічні події, пише ІнформАгентство АСС.
Сергій Гакман: «Якщо говорити про події того періоду, то, безумовно, потрібно сказати, що тоді відбулась зміна кордонів. І, внаслідок цього, велика кількість людей (якщо взяти Буковину разом з Бессарабією – це 3 млн. 800 тис. осіб) опинились в іншій країні із зовсім іншими законами, правилами. Це як зараз, коли Україна в умовах, коли відбулось відторгнення Криму і певних районів Донецької і Луганської областей. І ми дуже чітко розуміємо, що відчувають люди, які опиняються по інший бік кордону.
І багато з тих людей намагались репатріюватись (повернутись на батьківщину, - ред.). Спроби перейти кордон і повернутись на батьківщину відбувались у декількох населених пунктах. Десь такі події не відбувались поодиноко, а десь – масово».
Ганна Скорейко: «Ми знаємо, що в Європі, де встановлювались кордони, дуже часто робили такі «зелені коридори». А тут це все робилось дуже швидко і, майже насильницьким шляхом накреслено на карті. І дійсно велика кількість сімей була розділена на дві частини. І це було настільки грубо і цинічно, що у людей, в переважній більшості, не склалося схеми, що це назавжди. І вони очікували, що дві країни домовляться і вони зможуть з’єднатися зі своїми братами і сестрами.
І другий момент. Якщо у 18-му році ми ще говорили про те, що Румунія незаконно зайняла Буковину, Бессарабію і т.д., то мусимо прийняти те, що за Сен-Жерменським миром, це була вже юридично обґрунтована частина Румунії і вона несла відповідальність за ці землі. Українці, румуни, поляки, німці Буковини звикли, що це їхня держава. І коли в один момент відбулась анексія 28 червня 1940 року, населення ніхто не питав, хочуть вони чи не хочуть цього. Але, тим не менш, це сталося».
За словами Ганни Скорейко, люди сподівались, що все можна вирішити нормальним способом домовленості. І коли пішла чутка, що між Радянським урядом і урядом Румунії є домовленість про те, що буде 10 днів вільного переходу, ні в кого навіть не виникало сумнівів, що це може бути не так.
«Нова влада прийшла зі своїми настільки радикальними правилами, що це просто не вкладалось у рамки здорового глузду звичайних людей.
І якщо ще перші місяці люди подумали «гаразд, хай буде», то вже через пів року стало зрозуміло, що звідси треба тікати тому. Що далі буде тільки гірше», - зазначила вона.
Сергій Гакман: «За даними Українських дослідників, тільки за перший рік після встановлення радянської влади, близько 7 тисяч осіб намагались репатріюватись. Хтось вдало, хтось – ні.
97-й прикордонний загін склав 2 списки, куди увійшли 1085 осіб (1 січня 1941 року), які або втекли через кордон, або планували втекти. При чому, рівень підозр в тоталітарному режимі був таким, що достатньо було того, щоб якийсь чиновник це сказав. Довести свою правоту було неможливо.
І другий список від 7 грудня 1940 року, який налічував трохи більше людей – 1 294 особи. Тобто, це люди. Які намагалися втекти.
Також хотілось би поговорити про інші села. За різними даними (румунськими і російськими), 40 сімей загальною кількістю 105 осіб з села Сучевени або колишня Широка Поляна намагались репатріюватись. При чому було зіткнення з радянськими прикордонниками, 3 особи були вбиті, 2 особи – поранені, 5 осіб потрапили до рук радянських спецслужб, але іншим вдалось дістатись до міста Радівці. Але 105 осіб, членів цих сімей, які намагались репатріюватись, були заарештовані і вислані до Сибіру».
Наші новини є у Facebook
Як зазначив науковець, у січні 1941 року мешканці сіл Магала, Остриця і Гарячий Урбан здійснили досить вдалу спробу перетнути Румунський кордон. І, можливо, це спонукало іншу групу трішки пізніше повторити це.
«Вже через місяць, у лютому, мешканці сіл Магала, Остриця, Буди, Ширівці і Гарячий Урбан, у кількості близько 500 чоловік, намагались перейти кордон в районі села Лунка. На жаль, там були досить гіркі наслідки, бо вони також потрапили під кулеметний вогонь. Тоді дві третини людей вбили. 57 особам вдалось втекти, 44 особи заарештували (через 2 місяці 12 засудили до найвищої міри покарання, 32 – до 10-річного ув’язнення і 5-річного позбавлення прав громадян, а всіх членів їхніх сімей проголосили «ворогами народу» і депортували до Сибіру)», - розповів Сергій Гакман.
Варто зазначити, що на місці розстрілу, що знаходиться за два кілометри від лінії сучасного україно-румунського кордону, встановили пам’ятний знак загиблим.
Зараз там стоїть пам'ятник і капличка. 1 квітня щороку тут відправляють панахиду, у якій беруть участь представники Генерального консульства Румунії в Чернівцях, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівники румунських національно-культурних товариств, місцеві мешканці, родичі загиблих із сусідньої Румунії.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
