До повномасштабного вторгнення Сергій служив на флоті, потім працював зварювальником. Буковинець намагався потрапити до лав захисників із перших днів повномасштабного вторгнення, вдалося – на початку 2023 року. У цій війні для гвардійця все дуже особисто, адже на фронті воює і його син.
Для буковинця війна почалася у складі піхотного підрозділу на суворому Покровському напрямку: в холодних окопах, у гарячих стрілецьких боях проти штурмових груп росіян, під роями смертоносних дронів над головою. Перший бій пам’ятає до деталей, він був старшим позиції, повідомляють у Групі комунікації Західного ТУ НГУ.
«Четверта ранку, туман. Вийшов зв’язковий і каже: Посильте пильність. Я чую «обходітє, обходітє». Лиш вийшов на позицію — кулемет у руки і вперед! Потім наші дрони підлетіли. Довго вони працювали — через туман і сіряк, але добре. До о пів на одинадцяту вже було тихо. Зачистка довго йде — росіяни йдуть в розсипну посадками», — згадує багатогодинний штурм Плющ
Тоді, каже, працювала в основному ворожа піхота, пізніше пішли мотоцикли та БМП. Хто саме стояв навпроти, з’ясовували вже після боїв.
Наші новини є у Facebook
«Тоді часто траплялись буряти. Ми документи забирали, дивилися. Були контрактники, траплялися й «вагнери». А якось вони зеків і наркоманів пускали як «носіїв» БК — вони просто йшли й несли боєкомплект. Наші їх косили, а потім заходила їхня спецура і поповнювалася за рахунок того БК», — розповідає Сергій.
Найважчим у цій війні для нього були не стільки самі бої на позиціях, як захід і вихід. Саме в ці моменти доводилося йти через відкрите поле під постійним наглядом ворожих дронів із неба, із повним спорядженням, швидко і без права на помилку. Кожен такий рух планували до дрібниць і чекали відповідної погоди, бо від цього залежала успішність операції.
Один із найнапруженіших моментів був, коли на позицію Плюща підійшли понад два десятки росіян, а оборонялися гвардійці лише вчотирьох.
«Нас четверо на позиції, а лізе 25–30 чоловіків. По зброї в нас нормально, але противник знає наше місце і вони на мотоциклах швидше пересуваються. Але ми відпрацьовуємо, кладемо їх на землю. Потім підходять дрони, починаємо пристрілюватися — і дочищаємо. Позицію ми не покидаємо», — згадує гвардієць.
Під час того бою до їхніх укріплень дійшли двоє окупантів, але не з фронту, а з іншого боку.
«З тилу таки зайшли двоє. Ми одного зустріли, а потім другий за ним повернувся — і його теж поклали. Уся та група росіян тепер гниє там у сірій зоні», — каже Сергій.
З часом тиск із повітря тільки посилювався. Дрони стали постійними «очима» над позиціями, від яких неможливо було сховатися. Ворожі безпілотники висіли постійно над головами гвардійців. Іноді доходило до того, що окупанти навіть не повертали їх назад. Тож ці дрони просто падали, коли закінчувався заряд батарей. У таких жорстких умовах допомагала витримка і справжнє бойове братерство.
Про стосунки між бійцями Плющ говорить з щемом у голосі. На війні швидко вчишся тримати дистанцію, бо кожна втрата болить занадто сильно. Але водночас народжується інше — братерство людей, які відповідають один за одного. В одному окопі разом із ним був хлопець — одноліток його сина.
«Хлопець той поранений був, він з моїм сином в одну школу ходив, на війні він став ще одним моїм сином», — зізнається Сергій.
На позиціях доводилось перебувати довго. Один вихід Плюща тривав 46 днів, другий — 54, але гвардійці витримали і не зламались.
«Було таке, що і прощалися. Дуже багато разів. Коли на тебе лізе 25–30, а вас четверо, то всяке в голову приходить, але працюєш, бо якщо працюєш — є можливість відбити штурм», – ділиться Плющ.
Після приїзду Сергій був нагороджений почесною відзнакою Чернівецької обласної військової адміністрації «За спасіння життя» та нагрудним знаком від обласної ради «Незламні».
Отримуйте новини в Telegram
Після відновлення воїн повернувся до служби й нині захищає повітряний простір від шахедів та ракет у складі мобільно-вогневої групи 24 полку імені гетьмана Петра Сагайдачного Національної гвардії України.
«Наша задача — швидко знайти ціль і виконати поставлене завдання. Вночі це складніше: видимість погана, часу мало, але для цього ми й тренуємося. Кожна відпрацьована мішень сьогодні — це чийсь врятований дім завтра», — каже захисник.
Плющ тренується знищувати повітряні цілі, адже від злагодженості роботи екіпажу залежать безпека міст і життя цивільних. Регулярні тренування, досвід отриманий на війні, каже боєць, це — необхідність, яка дає впевненість у реальній роботі.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
