«Мрію про обсерваторію та сучасну лабораторію у Чернівцях», – Пауль Пшенічка

Переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine, вчитель фізики та астрономії у Чернівецькому ліцеї №1, який за 47 років викладання випустив більш ніж 4000 учнів, Пауль Пшенічка розповів у інтерв'ю для L’Officiel Online про свої мрії, життєві цінності та, що зробив би якби став суперменом.

Мій день виглядає дуже просто: я прокидаюся о 5:00, роблю зарядку, щоб бути у формі, і йду у школу. Після уроків, як у фігурному катанні, є і довільна програма — у науковому товаристві «Квазар». Тут мої діти щодня працюють над реальними питаннями, бо фізика скрізь. Наприклад, звідки світло у лампі? Чому вдень небо блакитне, а вночі – чорне: хто його «фарбує» вдень і завішує вночі? Ми працюємо над тим, що цікаво дітям у першу чергу, а також над тим, щоб люди не були дикими і відрізняли астрономію від астрології, розуміли, звідки береться світло, і не боялися сонячного затемнення. 

Відпочивати я не вмію, просто переключаюся на різні види діяльності. Мені приносить задоволення писати шкільні підручники, хоча це і марудна справа, яка потребує близько року часу і постійних правок. Люблю музику, можу пограти на піаніно Моцарта. Люблю збирати гриби і ходити в гори.

Найяскравіший спогад із дитинства, коли мені чотирирічному подарували лижі. Ми поїхали у ліс всією сім’єю і сусідами, де мене просто поставили на лижі і спустили з гори. Це був великий стрес, але з тих пір я катаюся і знаю, що неможливе можливе.

Читайте також: Найкращого вчителя України у рідному ліцеї №1 зустріли урочисто і весело (ФОТО)

Моя найперша цінність — людське життя. Друга — свобода. Одні люди завжди хочуть загнати інших у рабство. Все відбувається непомітно: спочатку ми просто толеруємо поганого керівника, а потім і президента, як то було з Януковичем. Радянська система дуже покалічила людей, тому треба по краплях вичавлювати з себе раба.

Я щасливий, коли відчуваю, що мій життєвий план виконується. Я довго не розумів вислів «Боротися та шукати, знайти та не здаватися» з роману «Два капітани» Валентина Катаєва, але тепер знаю, що «не здаватися» значить знову і знову ставити перед собою нову мету і рухатися до неї.

У мене дуже багато мрій. Перша — знайти таку суму грошей, щоб створити лабораторію світового рівня для дітей, а це 250 мільйонів доларів! Ще я хочу, щоб мені та дітям не треба було думати про дорогі перельоти на конференції у Сінгапур чи на Балі, та мрію повезти учнів у кращі технічні музеї Європи. Мрію ще про обсерваторію у центрі міста, куди могли б приходити усі охочі.

Читайте також: Сучасну лабораторію точних наук пропонує відкрити у Чернівцях Пауль Пшенічка

Я дуже боюся дурних людей, бо їхні дії неможливо передбачити.

Собі 15-річному я би побажав сьогоднішній розум. Підлітком робив багато дурощів, а краще б учився та працював над собою.

Люблю відкладати справи на завтра: прокрастинація – це моя найбільша слабкість, яка мені страшенно заважає.

Якби я був суперменом, я би полетів на Марс, потім на Титан, а потім зігнув би простір у дугу і полетів би в іншу частину космосу, щоб подивитися, як там.

Читайте також: Особливий! Нестандартний! Вчитель від Бога! Хто такий Пауль Пшенічка?