Найважче на передовій було нічого не робити, - викладач ЧНУ А.Гречанюк

Як то – з університету  - на війну. Відчуттями з АТО з ІА АСС ділиться Андрій Гречанюк.

З університету – на війну пішов викладач кафедри журналістики ЧНУ Андрій Гречанюк.

«В університеті мені цікаво,  маю кілька курсів, що стосуються сучасного журналістського процесу», – так починаємо розмову з Андрієм Гречанюком, який викладає у  ЧНУ із жовтня 2002-го року.

У 2014-му році Андрій Гречанюк пішов до військкомату та записався добровольцем-артилеристом. Тоді йому сказали, що  передусім потрібні десантники та механіки-зв’язківці і записали дані.

Наприкінці літа його таки  мобілізували до Бердичева, там військові деякий час пробули на полігоні, потім поїхали у Запорізьку область, дислокувались у селищі Мирне. Потім їх перевели у Луганську область до жовтня 2015 року. Спершу Андрій був у 26-ій бригаді, потім перекинули у 44-ій бригаду(тернопільську), де науковець був на посаді  офіцера батареї, спершу у його  підпорядкуванні було  30-ть, а потім – 80-т людей.

Тепер Андрій Гречанюк каже, що не пошкодував про службу в АТО:  «Є такий момент, мабуть, потрібно до психологів звертатись – тягне, тягне. Власне –  не в армію, а воювати. Мені сниться постійно. Є ж неприємні, страшні речі, так є, але все одно, воно притягує, пояснити це не можу.  Я не пошкодував про це . Навіть попри те, що було складно», – каже викладач ЧНУ.

Він каже, що просто переносить будь-які побутові умови і розповідає про те, що було найскладнішим в АТО: «Дуже люблю гори і простори. Побут для мене – можна десь упасти на купу листя – і переночувати, і це для мене – суперпобут.  Складно  те, від чого зриває дах – це – бездіяльність  і коли не воюєш. Важко було у другій половині літа – коли нас відвели далеко у тил, бо ми важка артилерія, то ми все одно  знаходили якусь можливість та шукали собі роботу. Складно було знайти мотивацію для людей, вони нудились. Все решта – це були дрібниці».

Таке життя. А ще важко було впоратись із зависанням, тому що, практично неможливо було повпливати на людей, важко, коли дах рве. Те, що був холод, а ми голодні та немиті, це згадується з усмішкою. А інше…

Зараз Андрій Гречанюк повернувся до викладання: «Я розробляю якісь нові курси, шукаю щось, те що було б цікаво, у першу чергу, мені самому. І студентів намагаюсь зрозуміти – не можуть бути усі відмінниками, якщо студент  – відмінник – це не здорово, і якщо все внизу – це теж не нормально. В людини має бути десь щось краще, десь гірше. Повинні бути різні моменти.»

Крім того,  Андрій Гречанюк має хобі – ювелірство. Захопився цим ще до АТО, хоча спеціально ніде не вчився. Каже, що, напевно, це спадкове – прадід Андрія  був червонодеревником, дід – столяром.