1 грудня у Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Коли світ вперше зіткнувся з ВІЛ-інфекцією, здавалося, вона виникла із нізвідки, але зараз вчені-генетики точно знають, де і коли вірус вперше вразив людей.
Коли 35 років тому американські медики вперше виявили СНІД, він здавався таємничим і страшним. І це не дивно. Хвороба вражала імунну систему молодих і здорових людей, залишаючи їх беззахисними перед будь-яким захворюванням. Звідки з'явився цей страшний вірус, ніхто не знав, дослідили журналісти ВВС Україна.
Причини поширення саме цієї форми ВІЛ-інфекції виявляються історичним збігом обставин
Сьогодні нам відомо значно більше про те, як і чому ВІЛ-інфекція стала глобальною. Безсумнівно, вагому роль в її поширенні зіграли секс-працівники. Але не менш суттєвий внесок зробила торгівля, крах колоніалізму і соціально-політичні реформи XX століття.
ВІЛ-інфекція, скоріше за все, виникла в центральній частині західної Африки і вражала спочатку мавп, зокрема, людиноподібних мавп. Потім вірус почав випадково переходити на людей, очевидно, через те, що вони їли м'ясо диких тварин, заражених ВІЛ.
Деякі люди, приміром, мають штам вірусу, дуже схожий на той, що виявили у димчастих мавп-мангабеїв. Але вірус імунодефіциту, який прийшов від звичайних мавп, не став глобальною проблемою.
Нашими найближчими родичами є людиноподібні мавпи, шимпанзе та горили, з якими ми тісніше пов'язані, ніж з іншими мавпам. Але навіть тоді, коли ВІЛ передавався людям від людиноподібних мавп, він не став глобальною проблемою людства.
Штам вірусу, який походить від людиноподібних мавп, як правило, відноситься до типу ВІЛ 1. Але випадки захворювання людей однією з його форм – ВІЛ 1 групи О – в значній мірі обмежується західною Африкою.
Вперше інфікування людини штамом ВІЛ 1 групи М сталося, скоріше за все, в 1920-ті роки
Професор Фаріа і його колеги склали генеалогічне дерево ВІЛ-інфекції, проаналізувавши різноманітні ВІЛ-геноми 800 інфікованих людей з центральної Африки.
"Віруси, які містять рибонуклеїнову кислоту, – такі як ВІЛ – мутують в мільйон разів швидше, ніж ДНК людини", – пояснює професор Фаріа. Це означає, що "молекулярний годинник" ВІЛ цокає дуже швидко.
Настільки швидко, що вчені виявили, що всі геноми сучасного вірусу імунодефіциту мали спільного попередника не більше 100 років тому. А початком пандемії ВІЛ 1 групи М слід вважати 20-ті роки минулого століття.
Вчені пішли далі. Оскільки вони знали, де отримали кожен із зразків ВІЛ, вони змогли точно визначити місце початку пандемії. Це місто Кіншаса – зараз столиця Демократичної Республіки Конго.
І нарешті, вчені звернулися до історичних архівів, щоб дізнатися, чому ВІЛ-інфекція, яка виникла в одному африканському місті в 1920-і роки, перетворилася на всесвітню пандемію.
У 1920-і роки Конго була бельгійською колонією, а місто Кіншаса – тоді відоме як Леопольдвіль – тільки-но отримало статус столиці. Місто стало першим судноплавним портом на річці Конго, воно швидко зростало і приваблювало тисячі молодих чоловіків, які вирушили сюди на заробітки. А працівники секс-індустрії охоче почали допомагати їм витрачати свої доходи. Вірус швидко поширився серед населення.
І він не обмежився містом. Дослідники виявили, що столиця бельгійської колонії в 1920-і роки мала найкращу транспортну інфраструктуру в Африці. Завдяки розвиненій залізничній мережі, якою користалися сотні тисяч людей щороку, всього за 20 років вірус поширився на 1 500 кілометрів.
На початку того десятиліття сталася ще одна зміна.
Демократична республіка Конго отримала незалежність і стала привабливим місцем працевлаштування для багатьох молодих людей з франкомовних країн світу, зокрема з Гаїті. Коли через кілька років ці молоді гаїтяни повернулися додому, вони привезли на західне узбережжя Атлантики особливу форму ВІЛ 1 групи М, відому як "підтип Б".
Історія поширення ВІЛ ще не завершилася
В 1970-х роках вірус прийшов у великі космополітичні міста Америки – Нью-Йорк та Сан-Франциско - де сексуальна революція сприяла росту сексменшин, які ховались тут від переслідувань. І так вірус знову скористався соціальними та політичними обставинами і швидко поширився в Європі та США.
"Враховуючи ці обставини, немає жодних сумнівів, що інші види вірусу поширилися би так само швидко, як і підтип Б", – зазначає Нуно Фаріа.
Історія поширення ВІЛ ще не завершилася. Наприклад, в 2015 році спалах захворювання, пов'язаний з вживанням наркотиків, відзначили в американському штаті Індіана.
Американські Центри з контролю і профілактики захворювань аналізують послідовності генома ВІЛ і ретельно збирають дані про місце і час зараження, говорить Йонатан Град з Гарвардської школи громадської охорони здоров'я в Бостоні.
"Ці дані допомагають зрозуміти масштаби спалаху інфекції, а також визначати, коли заходи охорони здоров'я виявлялися ефективними".
Метод генетичного аналізу є корисним для спостереження і за іншими патогенами. У 2014 році професор Град і його колега Марк Ліпсіч опублікували аналіз поширення в США стійкої до ліків форми гонореї.
"Оскільки ми зібрали генетичний матеріал від хворих з різною сексуальною орієнтацією, з різних міст і у різний час, ми змогли визначити, що розповсюдження вірусу відбувалося із заходу країни на схід", – пояснює Марк Ліпсіч.
Більше того, вчені можуть підтвердити, що стійкий до ліків вид гонореї поширюється переважно серед чоловіків, які мають статеві контакти з чоловіками. Визначення груп населення з високим ризиком захворювання допомагає частіше проводити медичні скринінги і таким чином контролювати поширення вірусу.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
