Сьогодні, як і 117 років, міський театр своїм зовнішнім виглядом справляє особливе враження. Глядач екстер’єрної краси, оглядаючи витончені фасад і бічні сторони, розуміє – всередині він побачить ще більше. Ще краще.
Архітектурне бюро знаних в Австро-Угорській імперії Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера будувало міський театр для чернівчан зі смаком, з розумінням, з символізмом. Міфічні персонажі античних п’єс розмістилися поруч із реальними персонажами світу поезії та музики. Ще й сьогодні більшість з них височать на стінах театру.
Отримуйте новини в Telegram
Герман Гельмер
Фердинанд Фельнер
Тільки двох змінили з часом. Ідеологічно й символічно радянські культурні розпорядники вмонтували погруддя українського поета Тараса Шевченка й російського поета Алєксандра Пушкіна замість… І тут розпочинаються пошуки.
В одному з випусків чернівецької щоденної газети Czernowitzer Algemeine Zeitung тодішній головний будівельник міста Людвіг Вест детально описав вигляд «храму муз». Його опис з’явився у різдвяному спецвипуску газети в 1904 році, майже за 10 місяців до офіційного відкриття театру.
Окрім звеличення зовнішнього вигляду театральної будівлі, Вест назвав імена письменників і композиторів, які були встановлені на ній. І що з однієї сторони знаходилися тільки письменники, а з іншої – композитори. Сьогодні це вже не так.
Творцем скульптур на театрі був відомий віденський скульптор Ернст Геґенбарт.
«Бічні фасади гармонійно представлені архітектурно визначеними ризалітами багатого переднього фасаду, а ризаліти містять бюсти наших найвидатніших поетів і композиторів: Ґьоте, Шіллера, Анценґрубера та Ґрільпарцера з одного боку, а також Моцарта, Бетховена, Шуберта та Гайдна з іншого боку», - йдеться в описі Веста «нового театру» в газеті Czernowitzer Algemeine Zeitung.
Отже, за свідченнями головного будівельника Чернівців, бюсти австрійських письменників й драматургів Франца Ґрільпарцера та Людвіга Анценґрубера височіли на театрі ще до його відкриття.
Франц Ґрільпарцер був на свій час відомим й популярним поетом і драматургом. Його читали, ним захоплювалися. До слова, за життя його назвали Почесним громадянином Відня, а згодом і встановили пам’ятник у Віденському народному саду. А в Чернівцях нинішня вулиця Івана Котляревського за австрійських часів називалася вулицею Ґрільпарцера.
Франц Ґрільпарцер
Людвіг Анценґрубер теж знаний тоді письменник і драматург з Відня. А ще журналіст. Його п’єси ставили у Віденському народному театрі.
Людвіг Анценґрубер
Скільки погруддя Ґрільпарцера й Анценґрубера простояли на постаментах, чи змінювалися вони згодом і скільки разів, наразі краєзнавці шукають відповіді в архівах.
27 грудня 2022 року чернівецький театр позбувся російського поета. Дирекція театру спершу звернулася до громадськості висловитися, хто з видатних мистецьких діячів може посісти місце на стіні театру.
Опитування й онлайн-голосування завершилося. Іван Бутняк, директор Чернівецького обласного музично-драматичного театру, розповів, що більшість голосів було віддано Лесеві Курбасу. Творцеві українського театру. Закатованого совєтами за патріотизм й українолюбство.
Ім’я Леся Курбаса знане і в Україні, і за межами. І в Чернівцях воно має право викликати захоплення й гордість, бо зі столицею Буковини Курбас пов’язаний кровно. Його мати, Ванда Тейхман, народилася в Чернівцях. Тут у неї з’явився інтерес до сцени. А свою акторську кар’єру розпочала в театрі «Руської бесіди». У 1884 році вона зустріла Степана Курбаса, який також працював у «Руській бесіді» і з яким невдовзі побралася. Тому Чернівці й Буковина були для видатного українського театрала своїми.
Лесь Курбас
І встановлення бюсту Курбаса на чернівецькому театрі виглядає досить логічно та виправдано. З одного боку будівлі – світоч поезії Тарас Шевченко, з іншого – світоч театру Лесь Курбас.
Долю порожнього місця, яке до 27 грудня посідав російський поет Пушкін, невдовзі буде вирішено. Дирекція театру ініціюватиме додаткове обговорення у колі істориків, театралів, представників культури, громадськості тощо. Тоді й дізнаються чернівчани чи буде це відновлення історичної справедливості, а чи відзначення української ідентичності.
Автор: Максим Козменко
Ілюстрації: theatre-architecture.eu, valery-mock.livejournal.com, dobrabiblioteka.cv.ua, dramtheater.cv.ua
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Дякую, я вже з вами