Матвій Дарійчук
Він завжди обирав те, що до душі, паралельно здобуваючи фінансову незалежність. Матвій Дарійчук працює з підліткового віку. Його історія – про постійний саморозвиток та використані можливості.
- Яким був Ваш перший досвід роботи?
- Я пам’ятаю, як в «Кав’ярні на розі» закуповував продукти. Вона тоді ще тільки відкрилася. Щоранку їхав на Центральний ринок, все за списком брав, ціни собі фіксував і привозив у заклад. Це років скільки мені було? 14-15. Були ще стажування, які не будемо враховувати. Та робота – якою я по сьогодні займаюся – це репетиторство. Коли закінчив школу, і виникло питання, як би мені фінансово сепаруватися від своїх батьків, зрозумів: «Ага. Так я ж англійську добре знаю». Все почалося з того, що я запитував маминих знайомих: «Може у Вас є діти, яким потрібно англійську «підтягнути»?». І так, потрошки, потрошки… ті діти казали своїм знайомим, їхні батьки зі мною контактували… Так вже шість років я працюю репетитором з англійської мови.
- Чому тоді Ви вирішили вступати на соціологію? Були, певно, перспективи для факультету іноземних мов.
- В мене перші п’ять пріоритетів, коли я складав ЗНО, були на іноземні. Але я так подумав: «Якщо вже обирати контракт, то я хочу вчити соціологію». Іноземна мова – це як інструмент заробітку. Але і на третьому курсі соціології я зрозумів, що ні. Мені загалом суспільство цікаво, соціальні процеси, інститути, але я хочу присвятити свій час міжособистісній взаємодії. Тому на магістратуру вступив на психологію.
- Університетської теорії вистачає, щоб компенсувати брак практики психолога-початківця?
- Як і в будь-якому університеті, як і в будь-якій країні, мені здається, дуже багато залежить від того, скільки ти сам в себе вкладаєш. Скільки вільного часу ти присвячуєш своїй професії. Тому я задоволений університетом (Луцьким національним університетом імені Лесі Українки – прим.авт.). В цьому університеті є сертифіковані міністерські курси в конкретних терапевтичних напрямках. Саме так, в Луцьку я отримав сертифікат за перший семестр – 72 години кризової інтервенції, кризового втручання. А до кінця магістратури в мене буде сертифікат про 360 годин клієнтцентрованої терапії.
- Чи складно в Чернівцях влаштуватися психологу?
- В мене як така практична діяльність почалася саме з гарячої лінії. Як я розумію, то психолог-початківець, який не працює безпосередньо з кризою і на гарячій лінії, він спершу створює якусь інстаграм-сторіночку, пише: «Я проводжу консультації, місто Чернівці». Питає у знайомих знайомих: «Чи треба Вам психолога?». Тому що у знайомих не можна, бо це не етично. Спершу, як в мене було з репетиторством, як я питав: «А може Вам треба? А може Вам треба?». Початківець береться за клієнтів будь-яких.
- Зараз Ви працюєте за фахом. Як почали надавати психологічну допомогу під час війни?
- Почалась війна, і я спершу волонтерив. Ходив на різні гуманітарні точки, приносив їжу, одяг. Але потім мені матуся каже: «Матвію, ти ж пройшов кризову інтервенцію. Ось тобі ґуґл-форма, будеш разом зі мною на гарячій лінії МОЗ (Міністерства охорони здоров’я – прим. авт.)». Я заповнив ґуґл-форму, вони провели інструктаж… Як виявилося, дзвінки з усієї України. Тобто мені телефонують і з Харкова, і з Києва, і з Дніпра.
- Пам’ятаєте свій перший дзвінок?
- Мені зателефонувала жінка з панічною атакою. Ми проговорили з нею десь хвилин 25, а для мене пройшла ніби секунда, бо я настільки занурився в процес. Я намагався бути настільки екологічним, настільки конструктивним, щоб допомогти їй. Порадити, як поводитись перед, під час та після панічної атаки. А оскільки в мене вдома безкоштовний супервізор у вигляді матусі (мама Матвія також психолог – прим.авт.), я телефоную: « — Мам, в мене щойно була жінка з панічною атакою. Я зробив так, так, так. Правильно? — Ну, Матвійчику, є одне зауваження, та загалом добре. Молодець». От з 5 березня я волонтерю на гарячій лінії як психолог. Це вже для мене настільки звична справа, що, я думаю, і далі буду в кризовому напрямі розвиватися.
- З якою проблемою найчастіше звертаються на гарячу лінію?
- Найчастіше панічні атаки. Можу такий найпоказовіший приклад розповісти. Телефонує жінка. Київська область. Каже: «Коли починається повітряна тривога, в мене починається панічна атака. Я розумію, що треба зібрати дітей, взяти тривожну сумочку і піти вниз, у бомбосховище, – а я не можу. В мене переймає подих, я трясуся, не можу дихати. Що мені робити? Порадьте, будь ласка». Я даю їй певну інструкцію, певний алгоритм дій, як їй потрібно підготуватися.
Отримуйте новини в Telegram
- Чому зараз варто звертатися за консультацією до психолога?
- Коли у тебе дитина, а ти не в ресурсі, ти не в стані, то, відповідно, твої діти також будуть не в ресурсі. Тому, коли матуся чи татусь звертаються до психолога, щоб якось налагодити свій побут, щоб якось налагодити новий стиль життя, нові умови, це іде лише на користь. Я думаю, чим більше психоосвіти буде поширюватися на теренах нашої країни, серед наших громадян, тим краще і якісніше буде їхнє життя. Тим паче зараз існує безліч безкоштовних центрів психологічної допомоги.
- Кожного дня Ви стикаєтеся з людськими проблемами. Чи витримаєте і далі працювати у цій професії?
- Я сам щотижнево відвідую психотерапевта. І поки йде війна, я безумовно буду цим займатися (кризовою психотерапією – прим.авт.). А як будуть далі справи, я не знаю. Бо знову ж таки, я навчаюся на магістратурі на клієнтцентрованій терапії. Можливо, я піду в напрямок недирективної терапії. Це взагалі відмінний напрямок від кризової. Та психологія – це така любов, в мене це в крові. Я настільки люблю психологію – це страшне.
- Як вважаєте, що заважає молодим людям реалізуватися у Чернівцях?
- Я - корінний чернівчанин, не знаю навіть у якому поколінні… Мені дуже комфортне це місто. І я хоч і маю певні амбіції, мені так неприємно покидати мою Буковину. Можу хоч в Чернівцях, хоч в якійсь іншій країні консультувати. Консультації переважно відбуваються онлайн, тож я хотів би у Чернівцях жити. Що заважає чернівецькій молоді? Я думаю, це не так обставини, як якісь індивідуальні особливості людини. Думаю, той, хто хоче пробитися, він проб’ється.
Інтерв’ю підготувала Маргарита Юхименко
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
